Постанова

від 10.07.2019 по справі 400/2760/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/2760/18 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

при секретарях Іщенко В.О. і Чугунові С.О.,

за участю представників позивача - адвоката Філатова І.Л., Бурякової В.М., Чернеги С.В. та представника відповідача Косовської І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 16.01.2019р.) по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

09.11.2018 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.10.2018 року №00098801305, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 2 504 987 грн. та №00098811305, яким зменшено від`ємне значення по ПДВ в сумі 528 591 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірним, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 29.10.2018 року №00098801305 та №00098811305.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДФС у Миколаївській області 13.02.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції апеляційну скаргу не визнала та, в свою чергу, мотивовано наполягала на залишенні її без задоволення та скасуванні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 року.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В жовтні 2018 року посадовими особами ГУ ДФС у Миколаївській області, на підставі наказу №2059 від 18.09.2018р., проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ТОВ Агрокорд за лютий 2018 року та контрагентами-покупцями, яким в подальшому були реалізовані товари, придбані у ТОВ Агрокорд , за результатами якої складено акт від 08.10.2018 року №2440/14-29-13-05/2123809591, яким, в свою чергу, встановлено факт нереальності здійснених із вказаним вище контрагентом господарських операцій та порушення податкового законодавства - ст.ст.198,200 ПК України.

В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки від 08.10.2018 року, уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області 29.10.2018 року були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №00098801305, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 2 504 988 грн., з яких: за основним платежем - 1 669 992 грн., за штрафними санкціями - 834 996 грн.;

- №00098811305, яким зменшено від`ємне значення по ПДВ на суму 528 591 грн.

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірних рішень відповідача.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх не обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011 року він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як визначено положеннями п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з приписів ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин ), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладених норм, можна зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

При чому, слід зазначити, що вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами ПК України.

Так, підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

А пп.14.1.181 п.14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2 ст.200 ПКУ ).

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як слідує з п.2 ст.3 цього ж Закону №996-XIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, із системного налізу наведеного вище діючого законодавства слідує, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію, підтверджує факт її здійснення та має обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати осіб, які безпосередньо брали участь у здійсненні цієї господарської операції.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, акти, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню факт реальності (а не безтоварності ) поставки позивачу товару (сою врожаю 2016р. - 1153,36 тон на загальну суму 2 198 583,34 грн. ) саме цим контрагентом (т.б. ТОВ Агрокорд ) із з`ясуванням обставин щодо реальної наявності у постачальника товару фінансових, фізичних та технічних можливостей здійснювати поставку цього товару, його навантаження/розвантаження, порядку його передачі та отримання, оприходування та умов транспортування.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, позивач - ФОП ОСОБА_2 . (покупець ) уклав з ТОВ Агрокорд (код ЄДРПОУ 41054162 ) в особі директора ОСОБА_3 . (продавець-постачальник ) договір поставки сої врожаю 2016 року №1705/2017 від 17.05.2017р., зі строком дії до 31.12.2017р. (т.1 а.с.81 ).

На підтвердження фактичного здійснення вказаної вище господарської операції позивачем - ФОП ОСОБА_2 було надано до перевірки договір постачання від 17.05.2017р., додаткову угоду від 22.01.2018р. (надано до суду 1-ї інстанції ), рахунки-фактури на оплату товару, договір оренди транспортного засобу від 31.05.2017р. із ФОП ОСОБА_4 , податкову декларацію, видаткові та податкові накладні (зареєстровані в ЄРПН ), ТТН (т.1 а.с.81,85-246, т.2 а.с.1-90 ).

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що надані позивачем копії видаткових накладних не містять посилань на реквізити договору, за яким здійснюється ця господарська операція, найменування посади та ПІБ відповідальної особи позивача (не має в них також і найменування посади та ПІБ відповідальної особи його контрагента ), яка безпосередньо отримувала товар від постачальника, як і не має в матеріалах справи належним чином засвідчених довіреностей на право отримання цією довіреною особою товару, що, в свою чергу, в сукупності, виключає можливість на підставі зазначених документів ідентифікувати осіб, які безпосередньо брали участь у здійснені цих господарських операцій.

Крім того, необхідно вказати й про те, що зі змісту наданих представниками позивача договору постачання від 17.05.2017р. №1705/17 вбачається, що останній фактично є типовим, т.б. в ньому чітко не відображено конкретних умов поставки товару та умов його транспортування, а також не зазначено місць (т.б. точних адрес ) завантаження і розвантаження товару та якими силами і за чий саме рахунок ці роботи (послуги) будуть здійснюватися.

Також, представником позивача не надано як до перевірки, так і до суду 1-ї та 2-ї інстанцій актів прийому-передачі товару, довіреностей на отримання товару від постачальника (що прямо передбачено п.3.3. договору ), документів, які засвідчують якість товару (що прямо передбачено п.3.3. договору ), специфікацій (що прямо передбачено п.3.4. договору ), належним чином завірених банківських виписок про оплату в безготівковій формі придбаного товару, договорів, які підтверджують подальший продаж придбаного товару, а також жодних документів (доказів ), що підтверджують факт придбання безпосереднім контрагентом позивача товару (т.б. сої ) та його транспортування від контрагентів-постачальників на адресу ТОВ Агрокорд (т.б. постачальника позивача ), а також й доказів (документів ), які відображають та підтверджують операції щодо складського зберігання придбаної продукції, т.б. складських квитанцій, витягів з реєстру зернового складу по елеваторах, карантинних та фіто-санітарних сертифікатів, сертифікатів відповідності (якості), ветеринарних свідоцтв, протоколів досліджень продукції ГМО тощо.

До того ж, згідно даних з Єдиного реєстру податкових накладних, за перевіряємий період не встановлено зареєстрованих податкових накладних щодо придбання ТОВ Агрокорд послуг складського зберігання та супутніх послуг обробки сої.

Що ж стосується наданих позивачем на підтвердження факту перевезення ТМЦ від постачальника (м.Обухів Київська область ) до своєї адреси (м.Первомайськ Миколаївська область ) товарно-транспортних накладних, то враховуючи зміст зазначених в них даних та відстань від м.Первомайськ до м.Обухів - 370 км, судова колегія, як і податковий орган, вважає досить сумнівним факт здійснення неодноразових рейсів по перевезенню ТМЦ одним і тим же автомобілем за один день.

Тобто, контролюючим органом, на думку судової колегії, цілком обґрунтовано, з посиланням на податкову інформацію по ТОВ Агрокорд (безпосередньому контрагенту позивача ) та контрагентам останнього - ТОВ ОІЛ Міраж і Компанія ВБРО , фактично ставиться під сумнів не тільки факт руху сільгосппродукції, а й взагалі джерела походження придбаної позивачем такої кількості сої врожаю 2016 року саме у даного контрагента, який, в свою чергу, не має ні трудових ресурсів ( 1 особа - директор ), ні транспортних засобів та сільгосптехніки, ні власних або орендованих земельних ділянок для вирощування сої, ні власних або орендованих складів для її зберігання.

Окрім того, ще необхідно звернути увагу й на те, що в матеріалах справи міститься ряд процесуальних документів різних кримінальних проваджень.

Так, зі змісту наявного в матеріалах справи вироку Шевченківського районного суду м.Києва від 28.10.2018р. (по справі №761/36513/18 ) видно, що у лютому 2018 року невстановленими особами, з метою прикриття незаконної діяльності, було придбано ТОВ Гермес поставка , в податковій звітності якого в якості контрагента часто фігурувало в т.ч. і ТОВ Агрокорд (т.б. контрагент-постачальник позивача ).

А як вбачається з ухвали від 31.07.2018р. (по справі №405/4425/18 ), Ленінським районним судом м.Кіровограда було встановлено, що керівник та головний бухгалтер ТОВ Агрокорд (т.б. контрагент-постачальник позивача ), на яких, окрім цього, зареєстровано ряд фіктивних підприємств, використовували свої реквізити для надання підприємствам реального сектору економіки послуг по незаконному формуванню податкового кредиту та мінімізації податкових зобов`язань з ПДВ та переведення коштів в готівку.

Крім того, зі змісту наданої відповідачем до суду 1-ї інстанції копії ухвали Печерського районного суду м.Києва від 20.08.2018р. (по справі №757/40736 ) вбачається, що матеріалами досудового розслідування по кримінальному провадженню №3201800060000023 встановлено, що ряд (10) підприємств транзитно-конвертаційної групи були створені виключно з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань і саме за рахунок цих підприємств ТОВ Агрокорд (т.б. контрагент-постачальник позивача ) в період 2016-2018р.р. і сформувало свій податковий кредит з ПДВ.

Таким чином, вищевикладені обставини в сукупності дають апеляційному суду достатні підстави критично оцінювати рух товару від контрагентів-постачальників позивача до його контрагентів-покупців, оскільки товар фактично здебільшого лише документально змінював свого номінального власника, а документи оформлювалися лише тільки для надання цим господарським операціям документарного виразу.

Таким чином, з врахуванням вищенаведених обставин, судова колегія вважає обґрунтованими висновки контролюючого органу про те, що усі дії позивача, в даному випадку, фактично були спрямовані лише на оформлення цих спірних господарських операцій у паперовому вигляді без їх фактичного здійснення, з метою завищення суми податкового кредиту за лютий 2018 року.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди. Очевидно, що відсутня ділова мета в господарських операціях між юридичними особами, одним з власників яких є одна і та ж фізична та юридична особа.

Отже, за таких обставин, судова колегія, підсумовуючи вищевикладене та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що при наявності оформлених з певними недоліками зазначених вище первинних документів, належних, достатніх і беззаперечних доказів проведення ФОП ОСОБА_2 спірної господарської операції саме з ТОВ Агрокорд не встановлено, а тому, з урахуванням обставин, специфіки та особливостей здійснення цих господарських операцій, пов`язаних з постачанням сої, не можливо дійти висновку про фактичний намір підприємства позивача одержати економічний ефект в результаті взаємовідносин саме з цим контрагентом.

При цьому, одночасно слід зазначити, що аналогічної правової позиції з цих спірних питань дотримується і Верховний суду, зокрема, в своїх постановах від 16.01.2018р. (по справі №К/9901/1478/18 ) та від 17.01.2018р. (по справі №804/8943/13а ).

Крім того, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, також ще необхідно звернути увагу й на той факт, що в грудні 2018р. на підприємстві ФОП ОСОБА_2 була проведена ще одна документальна планова виїзна перевірка, за результатами якої було складено акт від 20.12.2018р., в якому було знову зафіксовано ряд порушень підприємцем вимог податкового законодавства, на підставі якого, в свою чергу, на адресу останнього 04.02.2019р. було винесено 8 податкових повідомлень-рішень, які наразі оскаржуються в судовому порядку, про що свідчить ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2019р. (по справі №400/487/19 ).

Враховуючи вищенаведені обставини та той факт, що спірні угоди купівлі-продажу сої між позивачем та його безпосереднім контрагентом фактично реально не відбувалися (т.б. було лише документальне їх оформлення ), судова колегія вважає, що відповідач цілком правомірно своїм податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2018 року №00098801305 - збільшив грошове зобов`язання по ПДВ на загальну суму 2 504 988 грн. (з яких: за основним платежем - 1 669 992 грн., за штрафними санкціями - 834 996 грн. ) та відповідно, своїм другим податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2018 року №00098811305 - зменшив від`ємне значення по ПДВ на суму 528 591 грн.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, і було належним чином зроблено представником відповідача.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства, в зв`язку із чим, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 12.07.2019р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук