Рішення

від 16.07.2019 по справі 280/1878/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 липня 2019 року Справа № 280/1878/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Поліщука Я.В., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства АЗОВ -П (юридична адреса: 72401, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Калініна, буд. 148, код ЄДРПОУ 32295495)

до відповідача - Головного управління Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546)

про визнання протиправною та скасування постанови від 04.12.2018 №ЗП 2187/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства АЗОВ -П (далі по тексту - позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЗП 2187/5/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, прийняту 04.12.2018 відповідача, якою на позивача накладено штраф за порушення законодавства про працю у розмірі 1116900,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вищезазначене рішення відповідачем винесено без урахування фактичних обставин справи та з порушенням чинного законодавства. Зазначає, що контролюючий орган помилково зробив висновок, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, кваліфікуються як трудові, а не як угоди цивільно-правового характеру. Залучення виконавців на підставі цивільно-правових угод обумовлено несистематичним характером завантаженості підприємства певним видом робіт, для виконання яких постійних працівників не треба. Особи, які виконували роботи за цивільно-правовими договорами, не приймались позивачем на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, на них не поширювались правила внутрішнього трудового розпорядку, не вносилися до штатного розкладу. Вважає, що чинне законодавство не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на надання певних послуг, тому сторони договорів (замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. Тому постанова про накладення штрафу підлягає скасуванню, оскільки прийнята на підставі помилкових висновків перевіряючих, всупереч чинного законодавства.

Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заява залишено без руху та надано 10 денний термін на усунення недоліків.

У встановлений Ухвалою суду строк, позивачем надано усунуто недоліки.

Ухвалою суду від 12.06.2019 відкрито провадження по справі № 280/1878/19 у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи призначено на 27.06.2019 об 12 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 27.06.2019 відкладено судове засідання на 15.07.2019 о/об 15 год. 30 хв.

01.07.2019 через канцелярію суду (вх. №26857), відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволені позовних вимог відмовити, та зазначає, що за результатами перевірки позивача, 16 жовтня 2018 року складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ЗП 2187/5/АА, в якому зафіксовано порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме, у квітні 2018 року 10 осіб було допущено до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , тобто, ПП "Азов-П" використовує підміну трудових відносин цивільно-правовими договорами. Таким чином відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та вважає, що постанови про накладення штрафу є правомірною. Проведене невиїзне інспектування Позивача здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства та з належним дотриманням прав Позивача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судове засідання представик позивача не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі позивача. На позовних вимогах наполягає з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача через канцеляорію суду (вх. №28982) подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

У період з 07.11.2018 по 13.11.2018 інспектором праці Головного Управління Держпраці у Запорізькій області, було проведено інспекційненевиїзне відвідування ПП "Азов-П".

За результатами перевірки Позивача, 16 жовтня 2018 року складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ЗП 2187/5/АА. За результатами розгляду вказаного Акту 04 грудня 2018 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області Ганненко Олександром Олександровичем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою: № ЗП 2187/5/АВ/П/ПТ/ІП-ФС у сумі 1116900,00 (один мільйон сто шістнадцять тисяч дев`ятсот) грн 00 коп., за виявлені порушення законодавства про працю, а саме порушення ч.З ст. 24 КЗпП України. Так, в Угодах про виконання робіт (цивільно - правових угодах) від 01.04.2018 укладеними між ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як виконавцями та ПП АЗОВ-П як замовником, в особі керівника ОСОБА_10 , встановлено, надання послуг: підготовка плавзасобів (шліфовка, покраска) знарядь лову до путини, та обстеження дна узбережжя з виходом у море, підготовка конструкцій нерестового гнізда, моніторинг 5 км зони Азовського моря для наукового досвіду. Як вбачається із актів приймання виконаних послуг від 30.04.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконувалася трудова функція, яка передбачає виконання робіт за посадами (професіями) рибалка прибережного лову , яка за класифікатором професій зазначена під кодом ДК 003:2010.

В угодах про виконання робіт (цивільно - правових угодах) від 01.04.2018 укладеними між ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 як виконавцями та ПП АЗОВ-П як замовником, в особі керівника ОСОБА_10 , останніми надавали наступні послуги: прибирання території рибстана (викос трави, обріз дерев, копання земельної ділянки, прилеглої до сторожки), про що складений акт приймання виконаних послуг від 30.04.2018, дана професія передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010 прибиральник територій - код професії за КП - 9162.

Зазначені дії є процесом праці, та не передбачають роботи з досягненням конктретного результату.

У п. 1.2 цивільно правового договору від 01.04.2018 № 2, № 3, № 7, № 9 зазначено, що замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання послуг, передбаченої цим договором, що зазвичай притаманно для трудових відносин та передбачено нормами КЗпП України. Розмір винагороди - не визначається у договорі. Також зазначені особи несуть матеріальну відповідальність, у п. 3.1 зазначено сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством , що свідчить про покладення на працівників матеріальної відповідальності, як на особу, що пов`язана трудовими обов`язками, як це передбачено статтею 130 Кодексу законів про працю України. Таким чином оплата протягом місяця відповідає вимогам статтей 2, 3 Закону України Про оплату праці та притаманне саме трудовим договорам.

Оплата всім 10 особам здійснюється у строки, що слідують за відпрацьованим певним часом - місяцем, що зазвичай характерно для виплати заробітної плати за трудовими договорами.

3 вищезазначеними 10 особами були укладені Угоди про виконання робіт (цивільно-правові договори), а саме:

від 01.04.2018 укладений з ОСОБА_1 , як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_8 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_6 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_3 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_4 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_13 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_7 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_11 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_12 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_5 як Виконавець, та ПП "АЗОВ-П" в особі керівника ОСОБА_10 , як замовник.

Відповідачем укладені угоди з фізичними особами розцінені як трудові договори та прийняте рішення про застосування штрафу у вигляді постанови у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 та накладений штраф на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 165 КЗпП України у розмірі 1116900,00 грн.

Позивач з прийнятими рішеннями відповідача про застосування штрафу не погоджується, вважає його помилковим, прийнятим безпідставно і необґрунтовано, за відсутності об`єктивного розгляду наданих документів та пояснень, таким, що порушує його права, як роботодавця. У зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, Кодекс законів про працю України та стаття 53 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Головне управління Держпраці у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295 ), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 № 509.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі Порядок №295).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі за текстом Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Пунктом 19 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509/.

З 1 січня 2017 року збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання "тіньової" зайнятості, легалізації заробітної плати.

Так, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.12.2018 за порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до ПП АЗОВ - П накладення штраф у розмірі 1116900,00 грн.

Суд зауважує, що постанови про накладення штрафу за порушення вимог ст. 24 КЗпП України вносяться у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законодавством визначено фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформленні трудових відносин з працівниками, метою винесення постанов є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів.

З матеріалів судової справи встановлено, що між ПП АЗОВ - П та 10 громадянами були укладені цивільно-правові угоди про надання послуг. Предметом кожної угоди було надання конкретно визначених послуг, обумовлених договорами. В кожній з десяти угод зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію внутрішнього трудового розпорядку. Пунктом 2.1, 2.2 угод визначено, що за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду згідно з домовленістю та на підставі акту виконаних послуг, не пізніше 20 днів після підписання акту виконаних робіт.

Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі робіт за цивільно - правовим договором, з яких вбачається, що вказаними особами фактично виконані роботи (надані послуги) згідно з цивільно-правового договору.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення законодавства з боку позивача, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому, слід розрізняти особливості цих договорів.

Разом з тим, на момент розгляду справи жодна з десяти цивільно-правових угод, укладених між ПП АЗОВ -П та громадянами недійсними судом не визнані. Також судом не розглядався спір щодо застосування до цих договорів наслідків удаваних угод відповідно до положень ст. 235 ЦК України.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері дотримання порядку здійснення трудових відносин, укладання тап виконання цивільно-правових договорів, чітко визначений порядок та, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Цивільним кодексом України та Кодексом Законів про Працю України.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, укладення окремого договору на виконання певної роботи, тобто, укладення цивільно-правової угоди, що регламентуються главою 16 Цивільного кодексу України, не суперечить діючому законодавству, так як в даному випадку, законодавець наділяє керівника (власника) підприємства правом вибору на укладення трудового договору з працівником відповідно до КЗпП України чи укладення цивільно-правової угоди на виконання певної роботи відповідно до ст. 208 ЦК України.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору-кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц.

Як слідує зі змісту цивільно-правових договорів, метою їх укладання є виконання її стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є виконання конкретних послуг по організації забезпечення схоронності майна, охорони матеріальних цінностей власника від розкрадання; та із забезпечення і підтримки нормального безаварійного стану електрообладнання тощо.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст. 902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах.

На підтвердження виконання сторонами вищезазначених договорів позивачем надано до позову акти здачі прийняття робіт.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним.

Так, ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надавали наступні послуги: підготовка плавзасобів (шліфовка, покраска), знарядь лову до путини, та остеження дня узбережжя з виходом у море, підготовка конструкцій нерестового гнізда, моніторинг 5 км зони Азовського моря для наукового досвіду. Згідно актів приймання виконаних послуг (30.04.2018) ними виконувалась трудова функція, яка передбачає виконання робіт за посадами (професіями) рибалка прибережного лову . Зазначені дії є процесом праці, та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату. У п.1.2 цивільно правового договору від 01.04.2018 зазначено, що замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання послуг, передбаченої цим договором, що зазвичай притаманно для трудових відносин та передбачено нормами КЗпП України. Винагорода вищезазначеним особам за виконану роботу залежить від мінімальної заробітної плати та сплачена вищезазначеним особам у розмірі 3730,00 грн кожному в кінці місяця, що підтверджується Актами приймання виконаних послуг від 30.04.2018.

Також зазначені особи несуть матеріальну відповідальність, у п. 3.1 зазначено сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством , що свідчить про покладення на працівників матеріальної відповідальності, як на особу, що пов`язана трудовими обов`язками, як це передбачено статтею 130 Кодексу законів про працю України. Таким чином оплата протягом місяця відповідає вимогам ст. ст. 2, 3 Закону України Про оплату праці та притаманне саме трудовим договорам.

Так, в угодах про виконання робіт від 01.04.2018 укладеними між ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 надавалися наступні послуги:

Прибирання території рибстана (вимок трави, обріз дерев, копання земельної ділянки, прилеглої до сторожки). Як вбачається із актів приймання виконаних послуг (30.04.2018) на ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 ними виконується трудова функція, яка передбачає виконання робіт за посадами (професіями) Прибиральника території . Зазначені дії є процесом праці, та не передбачають роботи з досягненням конкретного результату.

У п. 1.2 цивільно - правового договору від 01.04.2018 №2, №3, №7, №9 зазначено, що замовник забезпечує виконавцям усім необхідним для виконання послуг, передбаченої цим договором, що зазвичай притаманно для трудових відносин та передбачено нормами КЗпП України.

Розмір винагороди - не визначається у договорі. Винагорода вищезазначеним особам за виконану роботу залежить від мінімальної заробітної плати та сплачена вищезазначеним особам у розмірі 3730,00 грн кожному в кінці місяця, що підтверджується Актами приймання виконаних послуг від 30.04.2018.

Також зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у п. 3.1 зазначено сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством , що свідчить про покладення на працівників матеріальної відповідальності, як на особу, що пов`язана трудовими обов`язками, як це передбачено ст. 130 КЗпП України.

Оплата всім 10 особам здійснюється у строки, що слідують за відпрацьованим певним часом - місяцем, що зазвичай характерно для виплати заробітної плати за трудовим договором.

З вищезазначеними 10 особами були укладені цивільно-правові договори, а саме: від 01.04.2018 укладений з ОСОБА_1 , як Виконавець, та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_8 як Виконавець, та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_6 як Виконавець, та та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_14 як Виконавець, та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_7 як Виконавець, та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_11 , як Виконавець, та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_12 як Виконавець, та та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник; від 01.04.2018 з ОСОБА_5 як Виконавець, та ПП АЗОВ - П в особі керівника ОСОБА_10 , як Замовник без належного оформлення трудових відносин, що порушує вимогу ч. 3 ст. 24 КЗпП України - Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України .

З огляду на викладене судом вбачається, що ПП АЗОВ - П не було допущено порушення законодавства про працю під час укладання та виконання цивільно-правових угод з десятью громадянами, так як вказані особи виконували роботи, надавали послуги та отримували грошову винагороду відповідно до цивільного законодавства України і жодних трудових відносин між сторонами цих угод не виникало, що прямо передбачено самими договорами. У зв`язку з цим в діях ПП АЗОВ - П відсутні ознаки порушення законодавства про працю, а постанова про накладення штрафу № ЗП 2187/5/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, яка прийнята 04.12.2018 заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області Ганненко О.О., якою на ПП НАЗОВ - П накладено штраф у розмірі 1 1116900,00 грн підлягає скасуванню як протиправна та необґрунтована.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у п. 39 Постанов Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 (провадження № К/9901/17864/18), згідно якому диспозиції абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) . Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, Суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності. Тому суд, у відповідності до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує такий при вирішенні даної справи.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було.

Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржена позивачем постанова № ЗП 2187/5/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 04 грудня 2018 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо недотримання процедури накладення штрафу слід зазначити наступне.

Дослідивши додані відповідачем до відзиву на позов докази та позов позивача із доказами, суд дійшов висновку, що доводи позивача про розгляд 04.12.2018 справи про накладення на позивача штрафу за відсутності позивача через несвоєчасне його повідомлення знайшли свого відображення, виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509), який визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другоюстатті 265 Кодексу законів про працю Українита частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Згідно з пунктами 6, 7, 8 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Аналіз цих норм законодавства свідчить, що ними встановлена чітка процедура та порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та механізм притягнення суб`єктів господарювання та роботодавців до відповідальності за виявлені порушення законодавства про працю. Підставою для прийняття контролюючим органом постанови про накладення штрафу є відповідний акт, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідачем була надана копія фіскального чеку, як доказ того, що рекомендований лист № 6909500191589 відправлено із м. Запоріжжя на адресу Позивача 23.11.2018.

Приведені вище докази підтверджують обставини, викладені позивачем щодо несвоєчасного повідомлення йому про дату і час розгляду справи у передбачені Порядком №509 строки та завчасно і розгляд справи без участі позивача.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що справа про накладення на Позивача штрафу 04.12.2018 була розглянута без участі позивача, хоча згідно з пунктом 7 Порядку №509 справа розглядається за участю представника субєкта господарювання або роботодавця щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого працівника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Відповідачем у відзиві було зазначено, що повідомлення про розгляд справи направлялось листом з повідомленням про вручення, однак корінець повідомлення про вручення до суду не було надано.

Згідно зі статтею 17 Закону Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та оцінці всіх фактів і обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем трудового законодавства, зроблені відповідачем в Акті, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства АЗОВ - П (юридична адреса: 72401, Запорізька область, Приазовський район, смт Приазовське, вул. Калініна, буд. 148, код ЄДРПОУ 32295495) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови від 04.12.2018 №ЗП 2187/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу №ЗП 2187/5/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, прийняту 04.12.2018 Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546), якою на Приватне підприємство АЗОВ - П (юридична адреса: 72401, Запорізька область, Приазовський район, смт Приазовське, вул. Калініна, буд. 148, код ЄДРПОУ 32295495) накладено штраф за порушення законодавства про працю у розмірі 1116900 (один мільойн сто шістнадцять тисяч дев`ятсот) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 16.07.2019.

Суддя Р.В.Сацький