Постанова

від 17.07.2019 по справі 908/210/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2019 року Справа № 908/210/19

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів : головуючого судді Широбокової Л.П. (доповідач),

суддів Подобєда І.М., Кузнецової І.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 у справі №908/210/19 (суддя Федорова О.В., повне рішення складено 24.04.2019)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротехсервіс ЛТД", м. Кам`янське Дніпропетровської області

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контракт плюс", м. Київ

про стягнення 174 301,59 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпротехсервіс ЛТД" (надалі позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (надалі відповідач) та просило стягнути 174391,59 грн, з яких: 161.467,50 грн заборгованості, 7041,53 грн пені, 2481,73 грн - 3% річних та 3400,82 грн інфляційних втрат, вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №170108 від 23.06.2017 в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Відповідач позов заперечував, мотивуючи тим, що було здійснено відступлення права вимоги фактору - Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контракт плюс", тому ТОВ "Дніпротехсервіс ЛТД" є неналежним позивачем у справі.

Ухвалою місцевого суду від 30.01.2019 було відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

За заявою відповідача від 19.02.2019 до участі у справі було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контракт плюс", м. Київ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Третя особа надала письмові пояснення від 19.03.2019, в яких вказала на розірвання договору факторингу №16-03/18-1 від 16.03.2018 відповідно до укладеного сторонами договору від 20.08.2018, та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 у справі №908/210/19 (суддя Федорова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротехсервіс ЛТД" 161467,50 грн основного боргу, 1092,67 грн - пені, 398,14 грн - 3% річних та 2444,37 грн - судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що відповідачем не виконані зобов`язання з оплати отриманого товару ні постачальнику, ні фактору, тому вимоги позивача в цій частині є законними, Позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань суд задовольнив частково за період до передачі права вимоги фактору за договором факторингу №16-03/18-1 від 16.03.2018.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Відповідач, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення в частині задоволення позову скасувати, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- суд дійшов безпідставного висновку, що з часу розірвання договору факторингу між позивачем та третьою особою право вимоги знову перейшло до позивача, та не врахував, що позивачу не належить право вимоги за вказаним договором поставки з моменту укладення договору факторингу 16.03.2018, відповідно до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом;

- ані договором від 20.08.2018 про розірвання договору факторингу №16-03/18-1 від 16.03.2018, ані законом не встановлено повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням по вказаному договору факторингу, у тому числі повернення права вимоги за договором поставки;

- суд неповно встановив обставини справи та невірно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду колегією суддів у складі головуючого судді-доповідача Широбокової Л.П., суддів Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В. справу було прийнято до свого провадження та ухвалено провести розгляд справи в порядку письмового провадження (ухвала суду від 27.05.2017).

У зв`язку з відпусткою судді Орєшкіної Е.В. у справі здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи та для розгляду справи визначено колегію у складі головуючого судді-доповідача Широбокової Л.П., суддів Кузнецової І.Л. Подобєд І.М. та вказаною колегією справа ухвалою від 17.07.2019 прийнята до свого провадження.

Позивач у відзиві від 13.06.2019 проти доводів апелянта заперечує, просить рішення суду залишити без змін, вказує, що зобов`язання відповідача не припинилося та в зв`язку з розірванням договору факторингу право вимоги належить саме постачальнику.

Дослідивши матеріали справи, обґоворивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку про її необгрунтованість з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, між Приватним акціонерним товариством "Запорізький електровозоремонтний завод" - замовник та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпротехсервіс ЛТД" - постачальник було укладено договір поставки №170108 від 23.06.2017 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується у 2017 році поставити (передати у власність) замовникові товари, зазначені у специфікації - додатку до цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі товари на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна (сума, загальна вартість) з врахуванням умов додаткової угоди №1 від 07.08.2017 становить 987532,20 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначається у специфікації - додатку до цього договору.

За умовами пункту 4.2, 4.3. договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами за цим договором акту приймання-передачі товару та отримання замовником рахунку на оплату товарів. До рахунка на оплату товарів додаються видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).

У п. 7.2.1. договору визначено, що у разі порушення строків оплати отриманого товару замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.10.1 договору).

У Специфікації №1 та №2, що є Додатком №1 до договору, сторони погодили поставку листа сталевого холоднокатаного на загальну суму 987532,20 грн.

На виконання умов договору Позивач здійснював постачання товару, а відповідач його оплату, та, як вірно встановлено судом першої інстанції, фактично неоплаченим є поставлений відповідно до акту приймання-передачі №52 від 05.10.2017 року товар на загальну суму 161 467,50 грн з ПДВ, поставка якого підтверджується також товарно-транспортною накладною №52 від 05.10.2017 року. Факт прийняття товару та отримання оригіналу відповідного рахунку-фактури відповідачем підтверджується актом приймання-передачі від 05.10.2017 року. Отримання товару не заперечується відповідачем та підтверджено довіреністю №204 від 03.10.2017 року.

З врахуванням положень п. 4.2. договору строк оплати поставленого товару є таким, що настав 13.02.2018 року.

Доказів оплати цього товару відповідачем не надано, отже заборгованість за договором поставки №170108 від 23.06.2017 року становить 161467,50 грн.

Між позивачем та третьою особою було укладено договір факторингу №16-03/18-1 від 16.03.2018, згідно якого позивач відступив фактору право вимоги, зокрема, і за спірним договором поставки.

За вказаним договором факторингу право вимоги за основними зобов`язаннями переходить фактору з моменту укладання сторонами даного договору. Фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основними зобов`язаннями, в т.ч. сплати штрафних санкцій з моменту укладання цього договору (п.1.3, 3.1. договору).

Позивачем було направлено відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги вих. №1603 від 16.03.2018, яке отримано відповідачем 21.03.2018.

20.08.2018 договір факторингу було розірвано його сторонами, про що укладено договір про розірвання, відповідно до умов якого з моменту набуття чинності даного договору сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та зобов`язаннями за договором факторингу №16-03/18-1 від 16.03.2018.

Про розірвання договору факторингу відповідачу направлено повідомлення від 20.10.2018 за вих. №20/08, в якому позивач повідомляв про необхідність оплати заборгованості, зокрема, і спірної, саме йому.

Відповідач не сплатив заборгованість ані позивачу, ані фактору, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вказані положення кореспондуються з положеннями статті 712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 ГК України, положення якої кореспондуються із статтями 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару на суму 161 467,50 грн, строк оплати якого настав 13.02.2018, тому висновок суду першої інстанції про задоволення вказаних вимог є правомірним.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Матеріали справи не містять доказів виконання боржником основного зобов`язання, переданого за договором факторингу, ні фактору, ні позивачу. Основне зобов`язання не було припинено на момент розірвання договору факторингу, тому з моменту розірвання договору факторингу право грошової вимоги за договором поставки знову належить позивачу.

Апелянт вірно зазначає в апеляційній скарзі, що відповідно до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Втім, за договором факторингу не було виконано жодного зобов`язання та з врахуванням умов п. 3 договору від 20.08.2018 про розірвання договору факторингу право вимоги залишилося за позивачем та його вимоги є законними, а зазначені доводи апелянта колегією суддів відхиляються.

Позивач також заявив вимоги про стягнення за період прострочення з 14.02.2018 по 20.08.2018 (187 днів) пені в сумі 7041,53 грн, 3% річних - 2481,73 грн та 3400,82 грн інфляційних втрат за період з лютого 2018 по серпень 2018.

Як зазначено апеляційним судом вище, відповідачем не було сплачено борг фактору, також не були сплачені штрафні санкції, які передавалися за договором факторингу, та внаслідок розірвання договору факторингу право грошової вимоги за договором поставки знову належить позивачу, зокрема і щодо пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, які нараховуються за весь час прострочення зобов`язання.

Тому суд першої інстанції прийшов в цій частині до помилкового висновку, що їх розрахунок повинен здійснюватися лише до часу укладання договору факторингу.

Втім, відповідно до положень ст. 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт в цій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржує, позивач з апеляційною скаргою не звертався, у відзиві на апеляційну скаргу відповідача просить рішення суду залишити без змін.

За таких обставин апеляційний суд не переглядає рішення місцевого господарського суду в частині стягнених 1092,67 грн - пені, 398,14 грн - 3% річних та відмови в стягнення інфляційних нарахувань та в решті пені і 3% річних, оскільки вказане порушення матеріальних норм за відсутності оскарження рішення в цій частині не є безумовною підставою для зміни судового рішення.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду від 17.04.2019 у справі №908/210/19 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 271, 275, 276, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 у справі №908/210/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.04.2019 у справі №908/210/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта - Приватне акціонерне товариство "Запорізький електровозоремонтний завод", м. Запоріжжя.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя І. М. Подобєд

Суддя І. Л. Кузнецова