Постанова

від 16.07.2019 по справі 540/861/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/861/19 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Муніципальна охорона" Новокаховської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2019 року Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з адміністративним позовом, в якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 52600,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 284,04 грн. на банківські реквізити (одержувач: УК у м. Херсоні/м. Херсон/50070000, код 37959779, МФО 899998, р/р 31219230021002; банк: Казначейство України (ЕАП)).

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (в редакції від 06.10.2005 Закон № 2960 - IV) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації, громадські організації осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, відповідно до Закону, виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Позивач вказує, що за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю в 2018 році, відповідач до 16.04.2019 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 52600,00 грн., у відповідності до звіту за формою 10-ПІ № 2617 від 28.02.2019 р. за 2018 рік та розрахунку заборгованості по сплаті вищезгаданих санкцій. Крім того, нарахована пеня у сумі 284,04 грн. У зв`язку із несплатою вказаних сум, утворилась заборгованість у розмірі 52884,04 грн. Позивач зазначає, що несплата вказаних санкцій завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що Комунальне підприємство "Муніципальна охорона" Новокаховської міської ради є суб`єктом охоронної діяльності (КВЕД 2010 Клас 80.10), яке здійснює господарську діяльність у сфері надання послуг з охорони власності та громадян на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.

Відповідно до штатного розкладу, затвердженого печаткою, середньооблікова кількість штатних працівників особового складу за 2018 рік складала 15 осіб, з них 12 охоронників (які безпосередньо задіяні у виконанні заходів охорони).

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ), Закону України Про охоронну діяльність .

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

За правилами статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ, рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда, на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно пункту 6 статті 11 Закону України Про охоронну діяльність № 4616-VI Працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, у Комунальному підприємстві Муніципальна охорона Новокаховської міської ради середньооблікова чисельності штатних працівників для розрахунку чисельності квоти для осіб з інвалідністю складає 3 особи.

На підставі статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", одним з основних елементів вказаного правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

У зв`язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність.

Таким чином позивачем необґрунтовано нараховані відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апелянта, що якщо на підприємстві з будь-яких причин не було працевлаштоване необхідна кількість осіб з інвалідністю дане підприємство є таким, що не виконало норматив, а причини такого невиконання не мають суттєвого значення колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України законами, які регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не створює нових норм, які зобов`язують суб`єктів господарювання сплачувати певні обов`язкові відрахування за відсутності їх вини.

Колегія суддів вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов`язані або виконувати встановлений Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень статей 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов`язок належним чином. Слід зазначити, що визначення поняття «виконання нормативу робочих місць» слід тлумачити не відокремлено від інших положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а у системному зв`язку із ними. Зокрема, слід враховувати вищевказаний механізм реалізації права на інваліда на працю, який виражається у самостійному його звернення до роботодавців або до служби зайнятості для працевлаштування. Також слід враховувати і кореспондування права та обов`язку, про яке суд зазначив вище: не можна вважати роботодавця винним у невиконанні нормативу робочих місць інвалідів, якщо де-юре і де-факто робочі місця створені, але жоден інвалід не звернувся до нього з метою працевлаштування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення зазначеного господарського порушення, а отже він не міг нести відповідальність за не працевлаштування необхідної кількості інвалідів.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі № 540/861/19 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: В.О. Потапчук

Суддя: Г.В. Семенюк