Постанова

від 16.07.2019 по справі 826/6773/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6773/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни про визнання дій протиправними, скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач 1) та Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни (далі по тексту - відповідач 2), в якому просив:

- визнати дії Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни протиправними;

- скасувати постанову №49517898 про стягнення виконавчого збору в розмірі 6 813 515, 56 грн. з позивача, винесену 10 травня 2017 року Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року закрито провадження у справі за даним позовом, оскільки його не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до компетенції суду, який видав виконавчий документ - Макарівського районного суду Київської області за правилами Цивільно-процесуального кодексу України.

Зважаючи на роз`яснення, викладені Окружним адміністративним судом міста Києва в ухвалі від 27 грудня 2017 року, 12 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області зі скаргою, в якій зазначав, що 01 грудня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 49517898 на підставі виконавчого листа № 370/1288/15-ц, виданого 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу - Публічному акціонерному товариству Європейський газовий банк (далі - ПАТ Європейський газовий банк ) за його заявою. Цього ж дня державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 6 813 515,56 грн за виконавчим провадженням № 49517898.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року скаргу задоволено. Постанову державного виконавця від 10 травня 2017 року ВП №49517879 про стягнення виконавчого збору скасовано.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу Департаменту ДВС МЮ України задоволено частково, ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених п.1 ч.1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року - залишено без змін.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що спір у даній справі є адміністративним і підсудний Окружному адміністративному суду міста Києва.

Відтак, вважаючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року протиправною, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду

Разом зі скаргою позивачем було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване постійним перебуванням, починаючи з травня 2017 року, у судовій процедурі оскарження постанови державного виконавця. Суд при розгляді даного клопотання дійшов висновку про його обґрунтованість та доведеність доказами, поновив строк на апеляційне оскарження, відкрив провадження та призначив справу до розгляду.

Отже, суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Судом встановено, що на примусовому виконанні у ВПВР Департаменту ДВС МЮ України (виконавче провадження № 49517898) перебуває виконавчий лист № 370/1288/15-ц, виданий 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року виконавчий лист № 370/1288/15-ц, виданий 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої на території Макарівської селищної ради Київської області, що належить ОСОБА_1 на праві власності, повернуто стягувачу - ПАТ Європейський газовий банк за його заявою.

Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 6 813 515,56 грн.

Вважаючи постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору неправомірною, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та просив скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч.5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За п.9 ч.3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Згідно статті 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закону № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1,2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом п.7 ч.2 статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно ч.2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - ч.2 статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи судом, встановленим законом .

Поняття суд, встановлений законом передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (п.1 ч.1 статті 255 ЦПК України, п.1 ч.1 статті 238 КАС України, п.1 ч.1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що даний спір є публічно-правовим.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про підсудність даного спору місцевому суду загальної юрисдикції.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження в адміністративній справі було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до статті 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Суддя-доповідач: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Є.В. Чаку