Рішення

від 05.09.2019 по справі 826/6773/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2019 року № 826/6773/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

2) Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень

Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

Думанської Аліни Леонідівни

про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач 1) та державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни (далі по тексту - відповідач 2), в якому просить:

- визнати дії відповідача 2 протиправними;

- скасувати постанову №49517898 про стягнення виконавчого збору в розмірі 6 813 515,56 грн. з позивача, винесену 10 травня 2017 року відповідачем 2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є майновим поручителем та несе відповідальність виключно в межах вартості предмета іпотеки, проте при винесенні оскаржуваної постанови відповідач 2 визначив розмір виконавчого збору за розміром загальної заборгованості по кредиту ПП Дніпро експорт , а не вартістю іпотечного майна. Вказані дії державного виконавця, на думку позивача, не передбачені жодною нормою Закону.

Відповідач 2 через канцелярію суду подав належним чином засвідченні матеріали виконавчих проваджень №49517898 та №53919717.

Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, зазначивши, що державний виконавець діяв у відповідності до норм чинного законодавства та в рамках вимог Закону України Про виконавче провадження .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року клопотання представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закриття провадження задоволено. Закрито провадження у адміністративній справі №826/6773/17.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року вказану вище ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За результатом автоматизованого розподілу судових справ для розгляду справи було визначено суддю Аверкову В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2019 року прийнято адміністративну справу №826/6773/17 до провадження. Призначено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження.

Також у вказаній ухвалі судом було зазначено, що 15.12.2017 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України у новій редакції.

Пунктом 10 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Категорії справ, які розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів визначено частиною першою статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, до таких справ віднесено адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму).

Таким чином, враховуючи, що розгляд справи починається спочатку, дана справа підлягає розгляду і вирішенню суддею одноособово.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року замінено первісного відповідача Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено у судове засідання розгляд справи по суті на 05 вересня 2019 року.

В матеріалах справи наявне клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав. У вказаному клопотанні позивач зазначає, що оскаржувану постанову він отримав 17 травня 2017 року та звернувся до суду за захистом своїх прав 23 травня 2019 року (що підтверджується поштовим конвертом (а.с.24).

Щодо вказаного клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час звернення до суду з даним позовом), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою та частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови державного виконавця законодавством встановлено спеціальний 10-денний строку, який обчислюється з дня вручення постанови.

Позивачем отримано оскаржувану постанову 17 травня 2017 року, а звернувся він до суду з даним позовом 23 травня 2017 року, строк звернення до суду не пропущений, оскільки позивач звернувся в межах 10-денного строку, який обчислюється з 17 травня 2017 року.

У судове засідання 05 вересня 2019 року представник сторін не прибули, у зв`язку з чим суд на підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства перейшов до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 грудня 2015 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською Аліною Леонідівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49517898 щодо примусового виконання виконавчого листа 22 жовтня 2015 року №370/1288/15-ц, виданого Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером: 3222788200:00 : 003 : 0035, розташованої на території Червонослобідськаої сільської ради Макарівського району Київській області (Т.1, а.с.208-209).

Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року виконавчий лист №370/1288/15-ц, виданий 22 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді земельної ділянки площею 9,971 га, з кадастровим номером: 3222788200:00:003:0035 , розташованої на території Червонослобідська сільська рада Макарівський район Київській області, що належить ОСОБА_1 на праві власності, повернуто стягувачу - ПАТ Європейський газовий банк за його заявою (Т.1, а.с.105-106).

Постановою державного виконавця від 10 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 6 813 515,56 грн (Т.1, а.с.109-110).

Вважаючи дії відповідача 2 щодо винесення постанови від 10 травня 2017 року №49517898 про стягнення виконавчого збору в розмірі 6 813 515,56 грн. з позивача протиправними та вказану постанову неправомірною, позивач звернулася до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV (який діяв на час відкриття виконавчого провадження; далі - Закон №606-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першою статті 6 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до Закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною першою статті 11 Закону №606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 10 травня 2017 року, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-ХІV . Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону №606-ХІV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з ОСОБА_1 6 813 515,56 грн виконавчого збору.

Проте, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), згідно з яким примусове виконання рішень проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та перехідних положеннях Закону №1404-VIII вказано порядок виконання та правового регулювання саме виконавчих дій , а не виконавчого провадження .

Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII (в редакції на час винесення оскаржуваної постанови) встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору передбачений статтями 40, 42 Закону №1404-VIII.

Зокрема частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частини четвертої статті 42 Закону №1404-VIII, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, після набрання чинності Законом №1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу за виконавчим документом.

З аналіз наведених норм Закону №1404-VIII слідує те, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26 грудня 2003 року №14 роз`яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону №606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13.

Таким чином, судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем було повернено виконавчий лист без виконання за заявою стягувача.

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, а тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України Про виконавче провадження та підлягає скасуванню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни щодо винесення постанови від 10 травня 2017 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49517898.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської Аліни Леонідівни від 10 травня 2017 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49517898.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 33743494), за рахунок бюджетних асигнувань, судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 8 640,00 грн (вісім тисяч шістсот сорок гривень).

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 287, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова