Рішення

від 18.07.2019 по справі 440/1820/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1820/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

23 травня 2019 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" (надалі - ПП "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 28 500 грн та пені в розмірі 615 грн 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем не виконано вимоги статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2018 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, у зв`язку з чим позивачем розраховано пеню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/1820/19, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25.06.2019.

10.06.2019 до суду відповідачем надано відзив на позов, в якому зазначено, що відповідачем своєчасно та регулярно подавалася інформація про вакантне місце менеджера (управителя) із збуту (характер роботи, вимоги та ін.) у кількості 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, що підтверджується засвідченими копіями звітів про наявність вакансії (форма №3-ПН) за січень-грудень 2018 року з відмітками територіального органу Державної служби зайнятості України про прийняття. Зазначено, що у жовтні 2018 року до ПП "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" було направлено на працевлаштування особу із інвалідністю - ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними направлення та відміткою в журналі реєстрації. Однак, вказана особа відмовилася від працевлаштування у відповідача із тих підстав, що його не влаштовував зміст роботи, про що було зроблено відповідну відмітку на направленні на працевлаштування. З огляду на вказане, відповідач вважає, що ним здійснено всі заходи для працевлаштування особи із інвалідністю, зокрема систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування позивача про вказані дії та надання копій звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені є безпідставним /а.с. 19-23/.

19.06.2019 позивачем надано відповідь на відзив, в якій вказано, що відповідачем у відзиві не спростував аргументи щодо суті позовних вимог, помилково вважаючи, що може бути звільненим від сплати адміністративно-господарських санкцій, що суперечить вимогам статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Так позивач вважає, що наведені у відзиві позивачем заперечення є безпідставними, тому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі /а.с. 81/.

25.06.2019 до суду надано відповідачем заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно та в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього /а.с. 83-86/.

Представник позивача 25.06.2019 надав до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження /а.с. 104/.

Також 25.06.2019 представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження /а.с. 105/.

Згідно із частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ПП "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ) (вх. 1540) /а.с. 9/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2018 році становила 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб.

Разом з тим, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) (код рядка 03) становить 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано ПП "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" адміністративно-господарські санкції у розмірі 28500,00 грн (за 1 особу) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 615,60 грн (за 36 днів (з 16.04.2019 по 21.05.2019)) /а.с. 10/.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частинами 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 1 статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування осіб з інвалідністю, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017) форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16.

Судом встановлено, що ПП "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" протягом 2018 року подавалися до Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості звіти № 3-ПН із зазначенням вакансій для інвалідів в кількості однієї особи: у січні 2018 року (02.01.2018) /а.с. 25-26/, у лютому 2018 року (02.02.2018) /а.с. 29-32/, у березні 2018 року (03.03.2018) /а.с. 33-36/, у квітні 2018 року (04.04.2018) /а.с. 37-40/, у травні 2018 року (03.05.2018) /а.с. 41-44/, у червні 2018 року (04.06.2018) /а.с. 45-48/, у липні 2018 року (04.07.2018) /а.с. 49-52/, у серпні 2018 року (02.08.2018) /а.с. 53-56/, у вересні 2018 року (03.09.2018) /а.с. 57-60/, у жовтні 2018 року (03.10.2018) /а.с. 61-64/, у листопаді 2018 року (01.11.2018) /а.с. 65-68/, у грудні 2018 року (05.12.2018) /а.с. 69-72/, що також підтверджується листом Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 21.05.2019 № 16/46/1114-19 /а.с. 16-17/.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2018 року Полтавською міськрайонною філією Полтавського обласного центру зайнятості направлено для працевлаштування до відповідача одну особу з інвалідністю /а.с. 17, 73/, проте, зазначена особа відмовилася від працевлаштування /а.с. 74/.

Суд зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, а саме - розроблення необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів, інформування відповідні установи про вакантні посади для інвалідів, проте не працевлаштувало інвалідів з незалежних від нього причин, у зв`язку з відсутністю інвалідів, відмовою інваліда від працевлаштування на підприємстві та бездіяльністю державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 820/2371/16.

Таким чином, відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, а саме, щомісячно подавав до служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а тому позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 28500,00 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 615,60 грн - необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом спору на позивача.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов"язаних з прибуттям до суду і направленням поштової кореспонденції, відповідачем надано до суду:

- договір № 6 про надання правової допомоги /а.с. 98-113/; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 78/; ордер серія КС № 328611 на надання правової допомоги /а.с. 77/;

- детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та інших витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи (витрати на професійну правничу допомогу складають - 5600,00 грн; транспортні витрати (квитки на потяг) - 1168,46 грн; відшкодування витрат на поштове пересилання кореспонденції - 64,00 грн; всього - 6832,46 грн) /а.с. 93/;

- акт наданих послуг №1 від 27.06.2019 /а.с. 108/;

- виписка з банківського рахунку, яка підтверджує оплату послуг за надання правничої допомоги згідно з рахунком від 01.07.2019 №1 /а.с. 109/.

Отже, загальна сума витрат на правничу допомогу на представництво інтересів позивача у судових засіданнях складає - 5600,00 грн.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Відповідачем до суду подано посадочні документи від 25.06.2019 /а.с. 92-93/ на підтвердження сплати відповідачем коштів у сумі 1168,46 грн у зв`язку з прибуттям до суду з м. Києва до м. Полтава.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відшкодування відповідачу витрат пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 1168,46 грн.

Також відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Так відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на поштове пересилання кореспонденції у розмірі 64,00 грн.

На підтвердження понесення вказаних витрат відповідачем надано до суду докази направлення позивачу та до суду відзиву на позов з додатками /а.с. 96-97/.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, враховуючи матеріали справи та докази, наданні до суду, суд дійшов висновку, що на користь відповідача підлягають стягненню витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 6832,46 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13937406) до Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" (вул. Р. Кириченко, б.4, оф.2, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 36396714) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13937406) на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" (вул. Р. Кириченко, б.4, оф.2, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 36396714) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн, витрати пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у розмірі 64,00 грн, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 1168,46 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.С. Шевяков