Постанова

від 29.08.2019 по справі 440/1820/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 р.Справа № 440/1820/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Бегунца А.О. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 18.07.19 року по справі № 440/1820/19

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект-Проект"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект-Проект" (далі - відповідач), в якому просив стягнути з приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект-Проект" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 28500 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 615,60 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 по справі № 440/1820/19 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн, витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у розмірі 64,00 грн, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 1168,46 грн.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 по справі № 440/1820/19 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем супереч вимогам ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не сплачено адміністративно-господарські санкції за робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, і не зайняті ними. Вважає, що виконанням нормативу з працевлаштування інвалідів є лише працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи, а обов`язок по працевлаштуванню покладається законодавцем виключно на роботодавців. Отже, подання до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН про вакантні посади для осіб з інвалідністю не є належним виконанням покладеного на відповідача обов`язку та не звільняє його від сплати адміністративно-господарських санкцій. Крім того вважає безпідставним стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

Відповідач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма № 10-ПІ) (вх. 1540) (а.с. 9).

Згідно відомостей, зазначених у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2018 році становила 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 0 осіб. Разом з тим, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб), становить 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано ПП "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" адміністративно-господарські санкції у розмірі 28500,00 грн (за 1 особу) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 615,60 грн (за 36 днів (з 16.04.2019 по 21.05.2019)) (а.с. 10).

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування інвалідів у 2018 році, а саме: подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави до застосування адміністративно-господарських санкцій. Стягуючи витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 6832,46 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач підтвердив факт понесення витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Згідно із ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті регламентовано, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України, вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, для правильного вирішення спору необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення , наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). В контексті прийнятого Закону № 5067-VI, та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органу працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.04.2019 у справі № 820/2190/17.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем протягом 2018 року подавалися до Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості звіти № 3-ПН із зазначенням вакансій для інвалідів в кількості однієї особи: у січні 2018 року (02.01.2018) (а.с. 25-26), у лютому 2018 року (02.02.2018) (а.с. 29-32), у березні 2018 року (03.03.2018) (а.с. 33-36), у квітні 2018 року (04.04.2018) (а.с. 37-40), у травні 2018 року (03.05.2018) (а.с. 41-44), у червні 2018 року (04.06.2018) (а.с. 45-48), у липні 2018 року (04.07.2018) (а.с. 49-52), у серпні 2018 року (02.08.2018) (а.с. 53-56), у вересні 2018 року (03.09.2018) (а.с. 57-60), у жовтні 2018 року (03.10.2018) (а.с. 61-64), у листопаді 2018 року (01.11.2018) (а.с. 65-68), у грудні 2018 року (05.12.2018) (а.с. 69-72), що також підтверджується листом Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 21.05.2019 № 16/46/1114-19 (а.с. 16-17).

З матеріалів справи також встановлено, що у вересні 2018 року Полтавською міськрайонною філією Полтавського обласного центру зайнятості направлено для працевлаштування до відповідача одну особу з інвалідністю (а.с. 17, 73), проте, зазначена особа відмовилася від працевлаштування, у зв`яку з її невлаштуванням посадовим вимогам (а.с. 74).

Колегія суддів зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, а саме - розроблення необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів, інформування відповідні установи про вакантні посади для інвалідів, проте не працевлаштувало інвалідів з незалежних від нього причин, у зв`язку з відсутністю інвалідів, відмовою інваліда від працевлаштування на підприємстві та бездіяльністю державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі № 820/2371/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь приватного підприємства "Науково-виробнича компанія "Інтелект - Проект" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5600,00 грн, витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у розмірі 64,00 грн, витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 1168,46 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст.244 КАС України передбачено, що під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною першою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

На підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді першої інстанції, представником відповідача надано: договір № 6 про надання правової допомоги (а.с. 98-113); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 78); ордер серія КС № 328611 на надання правової допомоги (а.с. 77); детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та інших витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи (витрати на професійну правничу допомогу складають - 5600,00 грн; транспортні витрати (квитки на потяг) - 1168,46 грн; відшкодування витрат на поштове пересилання кореспонденції - 64,00 грн; всього - 6832,46 грн) (а.с. 93); акт наданих послуг №1 від 27.06.2019 (а.с. 108); виписка з банківського рахунку, яка підтверджує оплату послуг за надання правничої допомоги згідно з рахунком від 01.07.2019 №1 (а.с. 109).

Згідно ч.1 ст. 135 КАС України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Відповідачем до суду першої інстанції подано посадочні документи від 25.06.2019 р. (а.с. 92-93) на підтвердження сплати відповідачем коштів у сумі 1168,46 грн у зв`язку з прибуттям адвоката до суду з м. Києва до м. Полтава. Таким, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування відповідачу витрат пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 1168,46 грн.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що справа розглядалась в порядку письмового провадження і засідання за участю представників сторін не відбувалось, у зв`язку з чим у пункті 4 таблиці детального розрахунку витрат відповідача на професійну правничу допомогу невірно вказано представництво та захист інтересів в суді з розрахунку 1 засідання 700 грн., колегія суддів не приймає, оскільки з матеріалів справи встановлено, що справа була призначена до розгляду на 25.06.2019 р. о 11:15, представник відповідача прибув до суду на призначене судове засідання з міста Київ, та написав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження разом з представником позивача (а.с. 104-105).

Отже, беручи до уваги, що заявлена до відшкодування сума судових витрат підтверджена документально, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування на користь відповідача витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 по справі № 440/1820/19 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року по справі № 440/1820/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва Судді (підпис) (підпис) А.О. Бегунц Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 02.09.2019 року