Постанова

від 11.07.2019 по справі 822/415/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/415/18

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

11 липня 2019 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Залімського І. Г. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач 02.02.2018 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому здійснити переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 7 ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ.

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому призначити позивачу, з 30.01.2018 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723 в розмірі 60% від заробітку зазначеного в довідці від 30.01.2018 №579.

- зобов`язати управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому здійснювати нарахування і виплату позивачу, пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723 в розмірі 60% від заробітку зазначеного в довідці від 30.01.2018 №579.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.04.2019 позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому щодо переведення та призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності 2-ї групи відповідно до частини 9 статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, оформлену листом від 31.01.2018 №669-03.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII з 30.01.2018, в розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної в довідці від 30.01.2018 №632/06.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що відповідач повністю заперечує проти позовних вимог позивача і вважає, що право на перехід у позивача виникне лише після досягнення 60 років, тому відповідач призначить пенсію державного службовця по ІІ групі інвалідності, однак виплату здійснювати не буде.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, крім іншого, що правовою підставою для звернення до суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, тому право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

Позивачу - ОСОБА_1 з 18.12.2007 призначена пенсія по інвалідності 2-ї групи, відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Відповідно до Наказу №12-ос 29.01.2018 позивача звільнено з посади провідного спеціаліста Чемеровецького сектору обслуговування громадян Городоцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відповідно до п.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з реорганізацією державного органу

30.01.2018 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому із заявою про переведення з пенсії по інвалідності 2-ї групи, призначеної відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, на пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII.

31.01.2018 листом №669-03 Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому відмовило позивачу щодо призначення пенсії відповідності до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, у зв`язку з тим, що переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІІ не передбачене. Вказало, що відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VІІІ встановлено можливість призначення пенсії по інвалідності державним службовцям за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Не погоджуючись із відмовою відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії державного службовця по інвалідності 2-ї групи відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" в розмірі 60% заробітної плати, зазначеної в довідці від 30.01.2018 №632/06 з 30.01.2018 не підлягає задоволенню, оскільки спір щодо виплати такої пенсії відсутній, а вимога заявлена передчасно.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині за такими доводами.

Частиною 3 ст. 291 КАС України вказано, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18), вказано, що висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо стажу позивача.

Таким чином, ознаками цієї типової справи є те, що позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність; відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України; предмет спору - вимога зобов`язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723.

Оскільки, дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №822/524/18 (Пз/9901/23/18).

Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частиною 9 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону №3723-XII).

Як вбачається з матеріалів справи, трудовий стаж позивача на державній службі складає понад 23 роки, з 18.12.2017 йому встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №1085066.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а тому, позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно ст. 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй згідно із законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.

Таким чином, вказані обставини слугували підставою задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови щодо переведення та призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності 2-ї групи відповідно до частини 9 статті 37 Закону №3723-XII та зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця по інвалідності 2-ї групи відповідно до статті 37 Закону №3723-XII в розмірі 60% заробітної плати, зазначеної в довідці 30.01.2018 №579, з 30.01.2018.

При цьому, щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця по інвалідності 2-ї групи відповідно до статті 37 Закону №3723-XII в розмірі 60% заробітної плати, зазначеної в довідці 30.01.2018 №632/06 з 30.01.2018 слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Суд вказав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Разом з цим, у рішенні ЄСПЛ "Салах Шейх проти Нідерландів" визначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати відповідача здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 30.01.2018 пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII в розмірі 60% заробітної плати, зазначеної в довідці 30.01.2018 №632/06.

Вказаний спосіб захисту прав позивача узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у рішенні від 13.02.2019 по зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення в оскаржуваній частині не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нової постанови про задоволення позову.

У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснювати нарахування і виплату ОСОБА_1 з 30.01.2018 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII в розмірі 60% від заробітку зазначеного в довідці від 30 січня 2018 року №579.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року в частині визнання протиправною відмови Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому щодо переведення та призначення пенсії, оформлену листом від 31 січня 2018 року №669-03 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII з 30 січня 2018 року, в розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної в довідці від 30 січня 2018 року №632/06 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Залімський І. Г. Сторчак В. Ю.