Постанова

від 18.07.2019 по справі 752/15929/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/15929/14-ц Головуючий 1 інстанція- Хоменко О.Л.

Провадження № 22-ц/824/7318/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 липня 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Мережко М.В., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року ПАТ УкрСиббанк звернувся до суду із вказаним позовом,який надалі уточнив і мотивував тим, що 30 вересня 2008 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту (з послідуючою додатковою угодою № 1 від 10 квітня 2009 року), згідно якого банк надав відповідачці кредит для придбання нерухомого майна у розмірі 170000 доларів США терміном до 01 жовтня 2029 року за процентною ставкою із розрахунку 13,80 % річних, а позичальниця зобов`язалася повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 вересня 2008 року між банком і відповідачкою було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що за умовами кредитного договору відповідачка мала повертати кредит та проценти щомісячними платежами у розмірі 2070 доларів США згідно графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), однак не виконує цих обов`язків, має заборгованість, яка станом на 26 травня 2015 року становить 7285799,39 грн., з яких тіло кредиту 168576,34 доларів США, що є еквівалентом 3562637,58 грн., проценти 133292,62 доларів США, що є еквівалентом 2816962,91 грн.; пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту 25851,76 грн. та пеня за несвоєчасне погашення процентів 880347,14 грн. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив достроково стягнути із відповідачки на користь банку борг за кредитним договором у розмірі 7285799,39 грн. та судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

- 2 -

Не погоджуючись із рішенням, позивач ПАТ УкрСиббанк подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги банку задоволити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що останній платіж в рахунок погашення боргу здійснено відповідачкою 10 січня 2013 року, що згідно положень ст.264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності і у свою чергу свідчить про хибність висновків суду щодо пропуску банком строку позовної давності, який закінчується лише 09 січня 2016 року.Банк звернувся до суду з даним позовом 18 вересня 2014 року, тобто в межах строків позовної давності. Суд не врахував, що кредитний договір передбачає поверненнякредитних коштів окремимиплатежами (зобов'язаннями) і перебігпозовної давності закожним платежем починаєтьсяокремо, авідтаксуд невстановив щодо якихокремих зобов'язаньпозовна давність спливла, а щодояких - ні. Окрім того, суд дійшов помилкових висновків про неможливість нарахування процентів тапені післязакінчення строку діїкредитного договору, щосуперечить правовійпозиції, викладеній упостановіВерховного Суду Українивід 21 вересня 2016 рокуу справі№ 6-1252цс16.

Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову з огляду на пропуск банком позовної давності, а доводи апеляційної скарги ПАТ УкрСиббанк є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

ПостановоюАпеляційного суду м.Києва від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ УкрСиббанк задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ УкрСиббанк борг за кредитним договором у розмірі 182120 доларів США, що еквівалентно 3848914,88 грн. В решті позову відмовлено, вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанова Апеляційного суду м.Києва від 06 грудня 2019 року скасована, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ УкрСиббанк Порчинський О.І подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва як незаконне.

Представники відповідачки ОСОБА_1 адвокати Федоров О.С. та Федоров Д.С. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ УкрСиббанк підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають

- 3 -

значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено, що 30 вересня 2008 року між АКІБ УкрСиббанк , правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк , і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11399154000, згідно якого банк надав позичальниці кредит для придбання нерухомого майна у вигляді квартири у розмірі 170000 доларів США терміном до 01 жовтня 2029 року зі сплатою за користування грошовими коштами 13,8 % річних, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування. Згідно п.1.2.10 кредитного договору відповідачка мала повертати кредит та проценти щомісячними ануїтетними платежами у розмірі 2070 доларів США згідно графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору).

10 квітня 2009 року між ПАТ УкрСиббанк і відповідачкою укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами якої строк повернення кредиту продовжено до 01 жовтня 2038 року та зменшено розмір щомісячного ануїтетного платежу до 1975доларів США.

Також, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не виконувала в повному обсязі обов`язки по поверненню кредиту, у зв`язку з чим банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів і 07 вересня 2009 року направив на адресу відповідачки вимогу, де зазначив, що у випадку неусунення порушень на 31 день із дня отримання вимоги банк вважає термін повернення кредиту за кредитним договором таким, що настав та вимагав дострокового виконання зобов`язання, а саме сплати позивачу заборгованості в повному обсязі станом на 07 вересня 2009 року, яка складає: прострочена заборгованість 7905 доларів США; залишок по основному боргу 168576 доларів США, та які підлягають уточненню на дату фактичного повернення коштів.

ОСОБА_1 отримала вимогу 10 вересня 2009 року, однак вимоги не виконала і упродовж 31 дня не усунула порушення, заборгованість за кредитом не погасила.

12 листопада 2012 року банк звернувся до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором №11399154001, який ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 03 липня 2013 року залишений без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачка ОСОБА_1 не виконала обумовлених кредитним договором обов`язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має заборгованість, що у свою чергу свідчить про порушення прав кредитора. Водночас порушені права ПАТ УкрСиббанк захисту не підлягають у зв`язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права.

Колегія суддів частково погоджується із такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є

- 4 -

звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі (за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (ст.1050 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що повернення відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів мало здійснюватися до 01 жовтня 2038 року шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі 1975 доларів США до 25 числа кожного місяця, проте відповідачка припинила погашення кредиту із січня 2013 року, що стверджується наданим банком розрахунком боргу (т.1 а.с.11).

У зв`язку із невиконням позичальницею умов кредитного договору по поверненню кредиту банк відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту 07 вересня 2009 року направив відповідачці повідомлення про дострокове повернення кредиту, яке настає у випадку неусунення порушень на 31 день із дня отримання вимоги. Вказана вимога банку відповідачкою отримана 10 вересня 2009 року і залишена без задоволення.

Отже, банк відповідно до вимог закону (ст.1050 ЦК) та умов договору змінив строк виконання основного зобов`язання і саме з моменту невиконання відповідачкою цієї вимогина 31 день із дня її отримання,тобто із 12 жовтня 2009 року, позивач дізнався про порушення свого права і у нього відповідно виникло право на позов.

Водночас позов до суду пред`явлений банком лише через п`ять років - 19 вересня 2014 року, що стверджується датою поштового штемпеля на конверті, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності.

Відповідачкою ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строку позовної давності (т.1 а.с.65).

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про необхідність застосування позовної давності при вирішенні позовних вимог та її пропуск позивачем.

Проте, вирішуючи спір, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме не застосував до спірних правовідносин ст.264 ЦК України, яка вказує, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Ухвалюючи рішення, суд не звернув уваги, що відповідачка в межах загального трирічного строку позовної давності в період із 12 жовтня 2009 року по 11 жовтня 2012 року продовжила вносити щомісячні (ануїтетні) платежі на погашення кредиту, хоча і у значно

- 5 -

меншому розмірі, ніж встановлено договором (1975 доларів США), що стверджується наданим банком розрахунком боргу (т.1 а.с.7-11, а.с.85-87), а також наданою банком випискою по рахунку ОСОБА_1 (т.2 а.с.8-35).

З огляду на приписи ст.264 ЦК України сплата відповідачкою окремих платежів свідчить про визнання нею свого боргу по кожному з таких окремих зобов`язань, а відтак перебіг строку позовної давності перервався кожним із окремих частин боргу (окремих платежів) і розпочався заново з моменту його сплати.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у ряді постанов: від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-43цс17, предметом яких був спір про стягнення кредитного боргу, визначеного окремими платежами (зобов`язаннями). При розгляді цих справ Верховний Суд України вказав, що якщо виконання зобов`язання передбачалося у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Окрім того, такі висновки кореспондуються із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12у спорі про стягнення боргу за кредитним договором, де Велика Палата, аналізуючи перебіг позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов`язань, зазначила, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Суд наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

- 6 -

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до положень ч.ч.1,3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Судом встановлено, що 30 вересня 2008 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту зі строком дії до 01 жовтня 2038 року та розміром щомісячного ануїтетного платежу - 1975доларів США.

У зв`язку із невиконням позичальницею умов кредитного договору банк відповідно до вимог закону та умов договору змінив строк виконання основного зобов`язання, направивши відповідачці повідомлення про дострокове повернення кредиту на 31 день із дня отримання вимоги, яке остання отримала 10 вересня 2009 року і не виконала, а відтак перебіг загальної позовної давності для позивача розпочався із 12 жовтня 2009 року і закінчився 11 жовтня 2012 року. Водночас позов до суду пред`явлений банком 19 вересня 2014 року, що стверджується датою поштового штемпеля на конверті, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності.

Також, судом встановлено, що відповідачка в межах загального трирічного строку позовної давності в період із 12 жовтня 2009 року по 11 жовтня 2012 року продовжила вносити щомісячні (ануїтетні) платежі на погашення кредиту, що переривало перебіг позовної давності за кожною окремою частиною боргу (окремим платежем).

З урахуванням дати подання банком позову - 19 вересня 2014 року, а також враховуючи положення закону щодо переривання перебігу позовної давності лише в межах строку (із 12 жовтня 2009 року по 11 жовтня 2012 року), колегія суддів прийшла до висновку, що стягненню підлягає заборгованість за щомісячними (ануїтетними) платежами за період із 19 вересня 2011 року по 11 жовтня 2012 року.

За вказаний період відповідачкою внесено 13 щомісячних (ануїтетних) платежів на загальну суму 1500 доларів США, що стверджується розрахунком боргу (т.1 а.с.9-10).

Водночас згідно п.2 додаткової угоди № 1 від 10 квітня 2009 року розмір щомісячного платежу на погашення кредиту визначено у розмірі 1975 доларів США (т.1 а.с.17) і за вказаний період відповідачка мала сплатити кошти у розмірі 25675 доларів США.

Отже, стягненню підлягає 24175 доларів США (25675 $ - 1500 $), що еквівалентно 622286,26 грн. за курсом НБУ.

Оскільки кредит надавався у іноземній валюті і банком заявлені відповідні уточнені вимоги, суд стягує борг за кредитом у іноземній валюті, що відповідає вимогам закону.

В решті позовні вимоги ПАТ УкрСиббанк задоволенню не підлягають з огляду на пропуск банком строку позовної давності за вимогами про стягнення кредитних коштів.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачкусудові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги банку про те, що останній платіж в рахунок погашення боргу у розмірі 20 доларів США відповідачка сплатила 10 січня 2013 року, що згідно положень ст.264 ЦК України перериває перебіг позовної давності і саме від цієї дати слід обраховувати перебіг строку позовної давності за вимогами в повному обсязі необгрунтовані.

По-перше, як вище вказувалося за змістом ст.264 ЦК України переривання перебігу позовної давності можливе лише в межах її строку, в даному випадку в межах загального трирічного строку. Будь-які дії особи щодо визнання боргу, вчинені поза межами такого строку правового значення не мають і строк не переривають (правовий виновок Верховного Суду України в постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16, де суд зазначив, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності).

- 7 -

А відтак колегія суддів не враховує платежі, сплачені відповідачкою на погашення кредиту після 11 жовтня 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності, які її перебіг не переривають.

По-друге, вчинення боржником платежу за зобов`язанням, виконання якого визначено окремими платежами і який не перевищує розміру такого платежу не перериває перебіг позовної давності за вимогами в повному обсязі, як помилково вважає позивач. Обгрунтування, що в такому випадку перебіг переривається лише за кожним із платежів з посиланням правові висновки Верховного Суду наведені апеляційним судом в постанові вище.

Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги про хибність висновків суду щодо неможливості нарахування процентів та пені після закінчення строку дії кредитного договору, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

Зміна банком строку виконання основного зобовязання шляхом направлення вимоги про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, тягне припинення як необхідності сплати боржником чергових платежів, так і припиняє напрахування процентів і пені.

Відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), де Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду України з цього приводу, вказавши, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц.

Колегія суддів відхиляє посилання представників відповідачки на те, що щомісячні платежі після пред`явлення банком у вересні 2009 року вимоги про дострокове поверення коштів вносила не відповідачка як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Посилаючись на вказані обставини відповідачка всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала до суду першої інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що вказані у розрахунку кошти на значні суми сплачувала не вона.

Відхиляючи дані доводи колегія судді враховує, що за період після невиконання вимоги банку про дострокове повернення коштів у жовтні 2012 року на погашення кредиту внесено платежі на загальну суму більше ніж 13500 доларів США, що стверджується розрахунком боргу та випискою по рахунку відповідачки.

При цьому колегія суддів враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанцї відповідачка взагалі не наводила з цього приводу доводів і не зазначала, що вона не сплачувала цих коштів, що стверджується її запереченнями проти позовних вимог.

Водночас, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2019 року про скасування попереднього рішення суду апеляційної інстанції, позивач надав суду належним чином завірені квитанції про сплату відповідачкою коштів, які відповідачкою не спростовані.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

- 8 -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк задоволити чатково.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким позов Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк (місцезнаходження: 03115 м.Київ, вул.Андріївська 2/12, код ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за кредитним договором у розмірі 24175 доларів США, що відповідає 622286 гривень 26 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк витрати по сплаті судового збору у розмірі 413 гривень 47 коп.

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту, відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: