Рішення

від 27.06.2019 по справі 300/60/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2019 р. справа № 300/60/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панікара І.В.,

за участю секретаря судового засідання: Подольської Т.М.,

представника відповідача: Стельмаха С.Л.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби про скасування постанов та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

04.01.2019 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, скасування постанов та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги, з урахуванням відмови від них в частині та внесених уточнень (а.с. 123-124, 130, 148) мотивовані тим, що за наслідками примусового виконання виконавчих документів, складених на підставі рішень національного та Європейського з прав людини судів, що були винесені в користь позивача, посадовими особами Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанови про закінчення виконавчого провадження № 53217019 від 30.08.2018 року та № 40553439 від 15.11.2018 року, які позивач вважає такими, що не грунтуються на вимогах Закону України Про виконавче провадження , Інструкції з організації примусового виконання рішень. З урахуванням викладеного, просить визнати їх протиправними та скасувати. Окрім того, вказує на те, що внаслідок прийняття оскаржуваних постанов їй спричинено матеріальні збитки та моральні страждання, які позивач оцінює в розмірі 31600 гривень та просить стягнути з відповідача як моральну шкоду.

В ході розгляду зазначеної адміністративної справи вирішувався ряд клопотань та вчинялися наступні процесуальні дії.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

19.02.2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про вступ в справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, про що винесено ухвалу.

09.04.2019 року ухвалою суду задоволено клопотання ОСОБА_2 про часткову відмову від позову в частині позовної вимоги зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути звернення (скаргу) від 31.08.2018 року та провести перевірку відповідно до вимог законодавства України про звернення громадян включно із законодавством України про виконання судових рішень та закрито провадження у цій частині.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 13.02.2019 року (а.с.48-51). У відзиві представник відповідача не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові. Зокрема, вказує на те, що в межах виконавчого провадження № 53217019 з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 4148/13 від 17.11.2016, згідно платіжного доручення № 552 від 05.06.2018 ОСОБА_2 перераховано кошти у розмірі 134 817,44 гри (заборгованість за рішенням національного суду), державним виконавцем у відповідності до вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження обгрунтовано винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Як наслідок, у відповідності до пункту 12 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження з підстав фактичного виконання рішення національного суду під час виконання рішення Європейського суду з прав людини винесено постанову про його закінчення в межах виконавчого провадження № 40553439 від 15.11.2018 року. Необгрунтованими повважав твердження позивача щодо заподіяної її моральної шкоди, з огляду на положення норм цивільного законодавства та практики Верховного суду України, вказавши на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів її спричинення.

У відповіді на відзив від 18.02.2019 року позивач не погодилась із позицією представника відповідача щодо виконання в повному обсязі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду, щодо стягнення з Івано-франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.02.2002 р. по 02.02.2011 р. за 1676 робочих днів в розмірі 134817,44 грн., оскільки ним не надано жодних доказів проведення відрахувань загальнообов`язкових зборів і платежів, що має негативні наслідки для неї як застрахованої особи та платника податків. Окрім того, вказала на те, що в порушення положень статті 10 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини позивачем не забезпечено відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції. При визначенні розміру моральної шкоди виходила з положень ЦК України редакції 2003 року, Постанови ПВСУ № 4 від 31.03.95 р. (в редакції постанови від 27.02.2009 р.) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 рік) з розрахунку розмірів заробітних плат посадових осіб, які допустили порушення стосовно неї (а.с. 95).

У своїх письмових поясненнях від 11.03.2019 року, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , фактично підтримав викладені у позовній заяві та відповіді на відзив позиції позивача (а.с.107).

Позивач в судовому засіданні позов підтримала з мотивів викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача щодо можливості задоволення позовних вимог заперечила з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 - підтримав позицію позивача.

Розглянувши у відповідності до вимог глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, дослідивши письмові докази, якими сторони обґрунтовують власні позовні вимоги та заперечення на них, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що Івано-Франківським окружним адміністративним судом 14.09.2011 року по справі № 2а-263/08/0970 винесено постанову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, визнання дій та рішень протиправними та зобов`язання вчинення дій. Зазначене судове рішення набрало законної сили у відповідності до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року.

Вказаною постановою судом позовні вимоги задоволено частково, зокрема:

- визнано протиправним і скасовано наказ начальника Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації №м4-к від 13.02.2002 року про звільнення ОСОБА_2 з посади спеціаліста відділу обліку та звітності згідно з п.1 ст.30 Закону України „Про державну службу» ;

- стягнуто з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14.02.2002 року по 02.01.2011 року за 1676 робочих днів в розмірі 134817,44 гривень з проведенням відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів;

- стягнуто з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 10000 гривень моральної шкоди;

- визнати ОСОБА_2 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

- зобов`язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про присвоєння їй 13 рангу державного службовця відповідно до наказу №56 від 12.07.1995 року.

- допущено негайне виконання постанови суду в частині стягнення з Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за один місяць в розмірі 1769,68 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

11.02.2012 року судом по справі № 2а-263/08/0970 видано виконавчий лист про стягнення з Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134871,44 гривні з проведенням відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів.

Державним виконавцем відділу ПВР ДВС України по вищевказаному виконавчому документу 05.11.2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №40553439.

20.06.2014 року у виконавчому провадженні за № 40553439 винесено постанову про повернення стягувачу виконавчого документу на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року по справі 809/2114/14, яку ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року залишено без змін:

- визнано протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України по виконанню виконавчих листів Івано-Франківського окружного адміністративного суду №№ 2а-263/08/0970 від 11.12.2012 року у виконавчих провадженнях № 40553439 та № 40553332 та по наданню відповіді на звернення ОСОБА_2 від 22.04.2014 року;

- визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Державної виконавчої служби України ВП № 40553439 та ВП № 40553332 від 20.06.2014 року про повернення виконавчих документів стягувачеві;

- зобов`язано Державну виконавчу службу України внести виправлення в постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень № 40553439 та № 40553332 від 05.11.2013 року: замість внесеного до них коду ЄДРПОУ - 33645856 внести правильний код боржника - Івано-Франківської обласної державної адміністрації - 20567921;

- зобов`язано Державну виконавчу службу України надати відповідь на звернення ОСОБА_2 від 22.04.2014 року;

- визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 25.03.2013 року;

- зобов`язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію надати відповідь на звернення ОСОБА_2 від 25.03.2013 року;

- зобов`язано Івано-Франківську обласну державну адміністрацію внести запис в трудову книжку ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), а саме: "Визнати ОСОБА_2 такою, що звільнена з посади спеціаліста за п. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації".

24.07.2015 року державним виконавцем відділу ПВР Департаменту ДВС МЮ України винесено постанову про відновлення виконавчого провадження № 40553439.

Зважаючи на тривале не поновлення порушених прав з боку держави за рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року по справі № 2а-263/08/0970, позивач 24.09.2014 року звернулася за їх захистом до Європейського суду з прав людини.

17 листопада 2016 року Європейський суд з прав людини (п`ята секція), засідаючи комітетом, розглянув заяву № 4148/13 подану Вітою ОСОБА_4 Тихоновою проти України, та 382 інші заяви (згідно переліку у таблиці в додатку позивач за № 355). Суд взяв до уваги Декларації уряду України, згідно змісту яких: Уряд визнає надмірну тривалість виконання рішень національних судів, зазначених у додатку до цієї декларації. Уряд готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро. Сума в розмірі 1000 євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат, буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Держава виплатить вищезазначені кошти і виконає рішення національних судів, які ще підлягають виконанню, протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати цих сум і невиконання рішень національних судів протягом зазначеного тримісячного строку Уряд зобов`язується сплатити пеню за період з моменту спливу тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Ці виплати та виконання зазначених рішень національних судів становитимуть остаточне вирішення цих справ. Таким чином, Уряд просить Суд вилучити заяви з реєстру справ. Уряд пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як будь-яку іншу підставу вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту с пункту 1 статті 37 Конвенції .

За вказаних обставин Європейський суд з прав людини вирішив об`єднати заяви, та вилучити цю частину заяв з реєстру справ відповідно до підпункту с пункту 1 статті 37 Конвенції. (а.с. 177-227).

На виконання вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, 28.12.2016 року державним виконавцем відділу ПВР ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №53217019 (а.с. 172).

В ході здійснення зазначеного виконавчого провадження в користь гр. ОСОБА_2 , згідно платіжного доручення за № 435 від 27.01.2017 року стягнуто 27836,63 грн., що в еквіваленті становило 1000 євро та згідно рішення ЄСПЛ № 4148/13 було відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також, згідно платіжного доручення за № 552 від 05.06.2018 року стягнуто 134817,44 грн., що згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року по справі № 2а-263/08/0970 та рішення ЄСПЛ № 4148/13 становило відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.02.2002 року по 02.01.2011 року за 1676 робочих днів (а.с. 175).

30.08.2018 року державним виконавцем відділу ПВР ДВС України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за № 53217019 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

В подальшому 15.11.2018 року головним державним виконавцем відділу ПВР ДВС України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за № 40553439 на підставі пункту 12 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Оцінюючи наведені сторонами аргументи при вирішенні наявного спору, суд керується Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, враховує приписи законів, а також підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Закону України Про виконавче провадження , Інструкції з організації примусового виконання рішень, Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

У відповідності до частин 1 та 5 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно статті 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України Про виконавче провадження , примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Водночас, згідно пункту 12 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (в редакції з 05.10.2016).

Пунктом 21 зазначеної інструкції визначено, що, зокрема, у постанові про закінчення виконавчого провадження виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

У відповідності до положень стаття 78 Закону України Про виконавче провадження рішення іноземних судів (судів іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, цього та інших законів України, якщо визнання та виконання таких рішень передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності.

В контексті вищезазначеної правової норми слід вказати на те, що положеннями Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

У відповідності до по вимог статей 2 та 3 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Комплексний аналіз зазначених нормативно-правових актів дозволяє суду дійти висновків про те, що як рішення національних судів, що набрали законної сили так і рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими до виконання, зокрема і в ході примусового їх виконання органами державної виконавчої служби, які повинні вчиняти виконавчі дії неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі з метою фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Правомірним та логічним наслідком такого виконання є закінчення виконавчого провадження.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до положень підпункту г абзацу шостого частини першої статті 1 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини під рішенням розуміється рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Схваливши односторонню декларацію Уряду України, ЄСПЛ 17.11.2016 прийняв рішення № 4148/13 згідно якого держава України взяла на себе певні зобов`язання по виконанню рішень національних судів зазначених у додатку. Зокрема, у додатку до вказаного рішення під номером 355 зазначено постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року стосовно ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 224).

Як встановлено в ході розгляду справи, на примусовому виконанні органів державної виконавчої служби України перебував виключно один виконавчий документ, що пов`язаний із постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року стосовно ОСОБА_2 - виконавчий лист про стягнення з Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134871,44 гривні з проведенням відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів.

Таким чином, суд приходить до переконання, що зобов`язання держави Україна щодо виконання рішення національного суду стосовно позивача стосувалися виконання вимоги про стягнення з Івано-Франківської ОДА на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 134871,44 гривні з проведенням відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів.

Водночас, в контексті виниклого спору, суд вказує на те, що виконання у повному обсязі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року по справі № 2а-263/08/0970, а отже і рішення ЄСПЛ № 4148/13 від 17.11.2016 року не відбулося, оскільки відповідач, виконавши рішення в частині стягнення в користь заявника 1000 євро - суму відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, судових та інших витрат, а також 134871,44 гривні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не провів, при цьому, відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів.

В даному випадку, на переконання суду, проведення відрахувань загальнообов`язкових зборів та платежів із заробітної плати є необхідною складовою для зарахування часу вимушеного прогулу з 14.02.2002 року по 02.01.2011 року до загального чи спеціального трудового стажу особи у відповідності до пенсійного законодавства України, а також істотно впливає на розмір пенсійних виплат такій особі, а отже є обов`язковим для суду при оцінці того чи примусове виконання рішення відбулось ефективно, своєчасно і в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу проведення відповідних відрахувань, а отже оскаржувані постанови відповідача про закінчення виконавчого провадження № 53217019 від 30.08.2018 року та № 40553439 від 15.11.2018 року не відповідають критеріям положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з позицій їх обґрунтованості, пропорційності та повноти.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача в частині визнання вищевказаних постанов про закінчення виконавчого провадження протиправними та їх скасування слід визнати такими, що підлягають до задоволення.

Щодо заявленої вимоги про стягнення заподіяної моральної шкоди у розмірі 31600 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Згідно статтей 22 та 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами статей 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, стосовно розміру моральної шкоди, яку, на думку позивача, заподіяно протиправними діями/рішеннями відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.

При визначенні можливості проведення відшкодувань за спричинену моральну шкоду в зазначеній справі, суд враховує зміст рішення ЄСПЛ № 4148/13 від 17.11.2016 року, в якому суд констатував факт того, що ….Уряд визнає надмірну тривалість виконання рішень національних судів, зазначених у додатку до цієї декларації. Уряд готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро. Сума в розмірі 1000 євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат, буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу .

На переконання суду, тривалому невиконанню рішення національного суду вже була надана належна оцінка ЄСПЛ, внаслідок чого Урядом України позивачу проведено відповідні компенсаційні виплати, з розміром який погоджується суд у зазначеній справі. Повторне вирішення питання заподіяної моральної шкоди збоку даного суду буде дублювати існуючий стан речей, що порушить принцип правової визначеності. Внаслідок чого у задоволенні вимоги про встановлення факту заподіяної моральної шкоди та її стягнення з відповідача слід відмовити.

У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат вирішення судовим рішенням не потребують.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Дутки У.В. про закінчення виконавчого провадження № 53217019 від 30.08.2018 року.

Скасувати постанову головного Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденко І.В. про закінчення виконавчого провадження № 40553439 від 15.11.2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , );

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_2 );

Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622);

Міністерство юстиції України (вул. Городецького 13, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622).

Суддя Панікар І.В.

Рішення складене в повному обсязі 08 липня 2019 р.