Постанова

від 17.07.2019 по справі 480/231/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 р.Справа № 480/231/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: В.М. Соколов, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 25.02.19 року по справі № 480/231/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що при зверненні до відповідача з метою затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, їй було відмовлено, при цьому, проект землеустрою було погоджено у визначеному законом порядку. Позивач вважає таку відмову необґрунтованою та протиправною, оскільки підстави, зазначені ГУ Держгеокадастру у Сумській області у листах, не передбачені Земельним кодексом України як підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач зазначає, що позивачу необхідно було звернутись до розробника землевпорядної документації та доопрацювання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Також, на думку відповідача, суд першої інстанції зобов`язавши Головне управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень.

Позивач направив відзив на апеляційну скаргу в якому зауважив, що розроблений проект землеустрою відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Також, на думку позивача, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обгрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ГУ Держгеокадастру у Сумський області 20.08.2018 видано наказ №18-6311/16-18-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 13).

ФОП ОСОБА_2 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с.11).

Вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було погоджено без зауважень, відповідно до Висновку ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 08.11.2018 №12883/82-18 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.17).

Позивач звернулася вперше до ГУ Держгеокадастру у Сумський області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Листом від 29.11.2018 №К-14210-5395/21-18 позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та зазначено, що управлінням було виявлено невідповідість відомостей в матеріалах польових геодезичних вишукувань та запропоновано долучити до проекту матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" та запропоновано звернутися до розробника землевпорядної документації для доопрацювання проекту землеустрою (а.с. 23).

При повторному зверненні позивача про затвердження проекту землеутрою, їй знову було відмовлено листом від 18.12.2018 №Л-15089-5646/21-18 у зв`язку з невідповідністю відомостей в матеріалах перенесення меж земельної ділянки в натурі, а саме: розташування точок зйомочної мережі на плані креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі та запропоновано долучити до проекту матеріали перенесення меж земельної ділянки в натурі відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" та запропоновано звернутися до розробника землевпорядної документації для доопрацювання проекту землеустрою відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 24).

Позивач втретє звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області про затвердження проекту землеустрою і відповідач втретє листом від 29.12.2018 №К-16593-5907/21-18 відмовив у його затвердженні та повідомив позивача про недоліки, за наявності яких неможливе затвердження проекту з причини невідповідності відомостей в матеріалах перенесення меж земельної ділянки в натурі, а саме: виписка координат та висот пунктів ДГМ із Банку геодезичних даних (дійсна до 31 березня 2018 року) втратила чинність та запропоновано звернутися до розробника землевпорядної документації для доопрацювання проекту землеустрою відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 25).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України вбачається, що на стадії отримання погодженого у встановленому порядку проекту землеустрою, не передбачено повноважень щодо відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1-3 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України Про землеустрій .

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою було погоджено належним чином згідно з Висновком від 08.11.2018 №12883/82-18 (а.с.17).

При цьому, листи ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 29.11.2018 №К-14210-5395/21-18 (а.с.23), від 18.12.2018 №К-15089-5646/21-18 (а.с.24), від 29.12.2018 №К-16593-5907/21-18 (а.с.25) не містять посилання на вимоги нормативних актів.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова ГУ Держгеокадастру у Сумській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, викладена у листах від 29.11.2018 №К-14210-5395/21-18 (а.с.23), від 18.12.2018 №Л-15089-5646/21-18 (а.с.24), від 29.12.2018 №К-16593-5907/21-18 (а.с.25) є необгрунтованою та протиправною.

З приводу доводів відповідача в апеляційній скарзі про втручання суду в його дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Апелянт листами декілька раз з різних підстав відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою. Вказані відмови обґрунтовані щоразу виявленням нових недоліків проекту, у зв`язку з чим, саме по собі судове рішення про визнання дій щодо відмови у затвердженні проекту протиправними не відновить порушених прав позивача.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може . При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

У межах даної справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідач в межах даної справи втретє протиправно надав позивачам формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі затвердження проекту землеустрою.

Оскільки процес надання позивачу відмов у затвердженні проекту землеустрою з формальних підстав може бути досить тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою, на що правильно вказав суд першої інстанції.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з аналізу частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України вбачається, що на стадії отримання погодженого у встановленому порядку проекту землеустрою, не передбачено повноважень щодо відмови у затвердженні такого проекту землеустрою, отже відмова Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства є протиправною та безпідставною.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року по справі № 480/231/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року по справі № 480/231/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 19.07.2019 року