Рішення

від 21.07.2019 по справі 756/2481/15-ц

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

21.07.2019 Справа № 756/2481/15-ц

Номер справи 756/2481/15-ц

Номер провадження 2/756/162/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Яценко Н.О.

за участю секретаря Хоменко І.І., Єфіменко К.М.

представника позивача ОСОБА_17

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа: Департамент Київської міської державної адміністрації з питань реєстрації про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування нежитлових приміщень від добросовісного набувача, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 у лютому 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві (Департамент Київської міської державної адміністрації з питань реєстрації), про витребування нерухомого майна з володіння у добросовісного набувача.

У обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на 2009 рік між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 і відповідачем ОСОБА_6 існували тривалі довірливі, ділові та родинні відносини. Внаслідок цих обставин позивач, діючи з особистих міркувань, не пізніше 01.07.2009 домовився з ОСОБА_5 про те, що останній виступить формально стороною у інвестиційному договорі на придбання нежитлових приміщень № НОМЕР_3, загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5, які розташовані на 23 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_2 (Спірні приміщення), та документальне оформлення права власності на ці Спірні приміщення тимчасово буде здійснене на ім`я відповідача ОСОБА_5 . За цією домовленістю на першу вимогу позивача ОСОБА_5 зобов`язався безоплатно переоформити право власності на Спірні приміщення на ім`я позивача, як одноособового реального їх власника. Відповідач ОСОБА_5 , усвідомлюючи правові наслідки пропозиції позивача, на неї добровільно погодився.

03 червня 2009 року позивач, діючи в особистих майнових інтересах та за попередньою згодою відповідача ОСОБА_5 , уклав із ТОВ Солідарність Протокол про наміри (Протокол), згідно умов якого, сторони домовились про реалізацію Спірних приміщень ТОВ Солідарність на користь позивача, який зобов`язався за свої особисті кошти здійснити оплату за придбання Спірних приміщень, а документальне оформлення за домовленістю сторін та за згодою відповідача ОСОБА_5 здійснити на ім`я останнього. Таким чином з моменту укладення Протоколу між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 виникли цивільно-правові відносини у вигляді договору доручення.

09 липня 2014 року Вироком Апеляційного суду м. Києва в частині правовідносин, які виникли між позивачем і відповідачем ОСОБА_5 , суд встановив, що на початку червня 2009 позивач повідомив ОСОБА_6 про свої наміри придбати Спірні приміщення та те, що через проблеми в сім`ї він хоче їх зареєструвати на іншу особу з подальшою метою переоформлення Спірних приміщень у своє володіння. ОСОБА_6 запропонував позивачу оформити Спірні приміщення на ОСОБА_5 за його згодою. Після цього ОСОБА_6 , будучи обізнаним з намірами позивача придбати Спірні приміщення, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, з корисливих мотивів, запропонував ОСОБА_5 дати згоду на оформлення Спірних і приміщень на своє ім`я, пообіцявши йому за це винагороду. В подальшому відповідач ОСОБА_5 , надавши згоду позивачу на оформлення Спірних приміщень на його ім`я, пообіцяв позивачу за його першою вимогою переоформити вказані вище Спірні приміщення на позивача.

25 вересня 2014 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Вирок Апеляційного суду м. Києва залишено без зміни, а подану касаційну скаргу захисників без задоволення.

До того ж 12.11.2014 рішенням Печерського районного суду м. Києва встановлено юридичний факт про укладання між позивачем та ОСОБА_5 правочину - договору доручення на придбання останнім у власність позивача об`єктів нерухомого майна, а саме Спірні приміщення.

22 березня 2010 року відповідачем ОСОБА_5 , діючи на виконання Договору доручення та Протоколу про наміри від 03.06.2009, на грошові кошти позивача уклав із ЗАТ СК Солідарність Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно умов якого ЗАТ СК Солідарність передав діючому в інтересах позивача ОСОБА_5 у власність Спірні приміщення.

Проте 30 березня 2011 року відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 групою осіб, із корисливих мотивів, з метою реалізації свого злочинного умислу спрямованого на незаконне збагачення шляхом вчинення шахрайства, одержали у приватного нотаріуса Смекаліної Л.Т . дублікат Договору купівлі-продажу спірних приміщень.

05 серпня 2011 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_7 укладено Договір купівлі-продажу Спірних приміщень, відповідно до умов якого остання отримала у власність Спірні приміщення.

24 листопада 2011 року між відповідачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу Спірних приміщень, згідно умов якого відповідач ОСОБА_2 отримала у власність Спірні приміщення.

У зв`язку з тим, що Вироком Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2014 доведено, що позивач був реальним власником Спірних приміщень, які вибули з його володіння поза його волею, внаслідок вчинення відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відносно нього кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 190 КК України та встановлено, що Спірні приміщення відчужені ОСОБА_5 , як особою, яка не мала на це права, безоплатно позивач просив суд: витребувати Спірні приміщення на свою користь та зобов`язати Державну реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомого майна на користь ОСОБА_4

09 квітня 2015 року позивач через свого представника подав позовну заяву в новій редакції, в якій просив суд з урахуванням уточнення витребувати спірні приміщення від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та визначити порядок виконання рішення суду та вжити заходів для забезпечення його виконання шляхом: зобов`язання Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві і скасувати попередню державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомого майна та здійснити державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти на користь ОСОБА_4 .

Окрім того позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн, пояснюючи це тим, що шляхом укладення неправомірних договорів відповідачі позбавили права власності позивача на Спірні приміщення, внаслідок чого ОСОБА_4 зазнав душевних страждань, які призвели до погіршення його стосунків у сім`ї та в колективі, неможливості реалізовувати свої звички, бажання, як наслідок він втратив можливість приймати правильні рішення, продовжувати звичний для нього спосіб життя.

17 квітня 2015 року за вказаним вище позовом судом відкрито провадження.

Також 17 квітня 2015 року ухвалою суду за заявою позивача з метою забезпечення позову накладено арешт на нежитлові приміщення № НОМЕР_6 , загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5, які розташовані на 23 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 .

30 червня 2015 року до суду надійшла письмова заява відповідача ОСОБА_5 , якою останній визнавав позовні вимоги у повному обсязі та не заперечував проти обставин, що наведені позивачем у позовній заяві.

07 липня 2015 року відповідач ОСОБА_2 через свого представника подала письмові заперечення на позов, у яких у його задоволенні просила відмовити у повному обсязі з тих підстав, що ОСОБА_2 за відплатним договором купівлі-продажу придбала нерухоме майно у особи-продавця, право власності якої на майно, як і її право на його відчуження перевірялось, встановлювалось і підтверджено нотаріусом шляхом перевірки правовстановлюючих документів на майно і за відсутності інформації про будь-які обмеження, а також за відсутності претензій будь-яких третіх осіб на вказане майно, 24.11.2011 було посвідчено вищевказаний договір і внесено про це інформацію до відповідних реєстрів, як того вимагають приписи чинного законодавства України.

Відповідач ОСОБА_2 вказує, що позивач посилається на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.11.2014 у справі № 757/31965/14-ц, яким встановлено належність позивачу на праві власності спірних приміщень, але вказане обґрунтування є безпідставним, оскільки позивачем на момент подання позовної заяви до суду не було надано підтверджень державної реєстрації вказаного правовстановлюючого документу. До того ж вказане рішення скасовано Апеляційним судом м. Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року позов ОСОБА_4 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача та знято арешт зі спірних приміщень.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року у зв`язку з неналежним повідомленням позивача про дату та час судового засідання скасовано ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

15 листопада 2016 року позивач через свого представника подав до суду уточнену позовну заяву, в якій з урахуванням уточнення просив витребувати спірні нежитлові приміщення від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 . Також визначити порядок виконання рішення суду та вжити заходів для забезпечення його виконання шляхом зобов`язання Департаменту Київської міської державної адміністрації з питань і реєстрації скасувати попередню державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна та зобов`язання Департаменту Київської міської державної адміністрації з питань реєстрації здійснити державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти на користь позивача. До того ж позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн.

24 липня 2017 року позивач через свого представника збільшив позовні вимоги та на підставі ст. 216 і 228 ЦК України просив суд додатково визнати Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений 05.08.2011 приватним нотаріусом КМНО Корецькою І.С. за реєстровим №1597, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , недійсним та визнати Договір купівлі-продажу Спірних приміщень, посвідчений 24.11.2011 приватним нотаріусом КМНО Маковецькою О.П. за реєстровим № 2604, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , недійсним.

31 липня 2018 року, 20 вересня 2018 року та 08 липня 2019 року позивач через свого представника подавав тотожні заяви про зупинення провадження у справі № 756/2481/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві, про визнання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 і між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 недійсними та витребування нерухомого майна з володіння добросовісного набувача, до набрання законної сили судового рішення у цивільній справі №756/6783/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ПАТ СТРАХОВА КОМПАНІЯ СОЛІДАРНІСТЬ , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: БП СОЛІДАРНІСТЬ у формі ТОВ, ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , Приватний нотаріус КМНО Смекаліна Л.Т., Приватний нотаріус КМНО Корецька І.С., про визнання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 22.03.2010 приватним нотаріусом КМНО Смекаліною Л.Т. за реєстровим №546, укладеного між ОСОБА_5 та ЗАТ СТРАХОВА КОМПАНІЯ СОЛІДАРНІСТЬ , недійсним в частині покупця та визнання позивача покупцем, яка перебуває в провадженні Оболонського районного суду м. Києва.

Свої заяви про зупинення провадження позивач мотивує тим, що предметом цивільно-правового спору обох судових справ № 756/6783/18 та № 756/2481/15-ц є один і той самий об`єкт нерухомості, а саме нежитлові приміщення НОМЕР_7, загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5 кв.м., які розташовані на АДРЕСА_6 поверсі, житлового будинку АДРЕСА_2 та врегулювання відносин з приводу права власності на нього. У разі задоволення позовних вимог, заявлених у цивільній справі № 756/6783/18, ОСОБА_4 (який є позивачем у справі № 756/2481/15-ц) буде визнано стороною покупця за Договором купівлі-продажу від 22.03.2010, на підставі якого в подальшому ОСОБА_5 (відповідач у справі № 756/2481/15-ц) не маючи для цього достатніх правових підстав, уклав правочин, оспорюваний у справі № 756/2481/15-ц та відчужив спірні приміщення на користь ОСОБА_9 . Відтак зміна початкового власника об`єкта нерухомого майна, відповідно тягне за собою зміну сторін усіх подальших правочинів та їх легітимність з приводу відчуження спірних приміщень, в тому числі укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З урахуванням вказаної норми суд не вважає доцільним зупинення провадження по справі, оскільки ОСОБА_4 є єдиним позивачем по обом справам, а відтак предмет розгляду справи 756/6783/18 не може вплинути на результат розгляду справи № 756/2481/15-ц. До того ж суд вважає, що зібрані докази по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсними та витребування нерухомого майна з володіння добросовісного набувача дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2019 підтримав заявлений позов у повному обсязі з урахуванням збільшення та просив його задовольнити з підстав, зазначених в уточненій позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання 08.07.2019 не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, у попередніх судових засіданнях його представник позов визнавав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 у судові засідання не з`являвся, про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_9 у судові засідання не з`являлася, про час та місце судових засідань повідомлялася належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, наведених у письмових запереченнях на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, пояснення позивача та відповідача ОСОБА_5 в якості свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

22 березня 2010 року відповідач ОСОБА_5 уклав із ЗАТ СК Солідарність Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно умов якого ЗАТ СК Солідарність передав ОСОБА_5 у власність Спірні нежитлові приміщення № НОМЕР_6 , загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5, які розташовані на 23 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_2 (а.с.176-177 т.1).

До зазначеного договору відповідачем ОСОБА_5 подано письмову заяву, що нежитлові приміщення купуються за кошти, які є особистою власністю відповідача ОСОБА_5 , що спростовує твердження позивача про купівлю Спірних приміщень за його кошти. Зокрема позивачем не доведено протилежне (а.с.178 т.1).

05 серпня 2011 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_7 укладено Договір купівлі-продажу Спірних приміщень, відповідно до умов якого остання отримала у власність Спірні приміщення. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Корецькою І.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1597 (а.с.147 т.1).

24 листопада 2011 року між відповідачем ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу Спірних приміщень, згідно умов якого відповідач ОСОБА_2 отримала у власність Спірні приміщення. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Маковецькою О.П. за реєстровим № 2604 (а.с.143-144 т.1).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набуваються на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У відповідності до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або у письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Станом на час розгляду справи власником Спірних приміщень є відповідач ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного Договору № 2604.

09 липня 2014 року вироком Апеляційного суду м. Києва було засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357 КК України щодо незаконного заволодіння майном позивача ОСОБА_4 , а саме нежитловими приміщеннями, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 .

При цьому даним вироком було встановлено, що на початку червня 2009 позивач повідомив ОСОБА_6 про свої наміри придбати Спірні приміщення та те, що через проблеми в сім`ї він хоче їх зареєструвати на іншу особу з подальшою метою переоформлення Спірних приміщень у своє володіння. ОСОБА_6 запропонував позивачу оформити Спірні приміщення на ОСОБА_5 за його згодою. Після цього ОСОБА_6 , будучи обізнаним з намірами позивача придбати Спірні приміщення, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, з корисливих мотивів, запропонував ОСОБА_5 дати згоду на оформлення Спірних приміщень на своє ім`я, пообіцявши йому за це винагороду. В подальшому відповідач ОСОБА_5 , надавши згоду позивачу на оформлення Спірних приміщень на його ім`я, пообіцяв позивачу за його першою вимогою переоформити вказані вище Спірні приміщення на позивача.

Спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення № НОМЕР_3, загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5, які розташовані на 23 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_2 за позивачем ОСОБА_4 не були зареєстровані, і будь-яких майнових прав на них за цивільно-правовими договорами позивач не набував. Натомість, матеріали справи свідчать, про той факт що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_5 , а тому суд вважає, що першим власником спірного нерухомого майна є саме відповідач ОСОБА_5 , а не позивач ОСОБА_4 .

Дослідивши матеріали кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357 КК України, судом також не встановлено протилежне. Зокрема судом було досліджено розписку ОСОБА_10 про отримання коштів від ОСОБА_4 згідно договорів інвестування, допит свідка ОСОБА_11 - головного бухгалтер ВП Солідарність - від 17.05.2012, допит свідка ОСОБА_10 від 17.05.2012, допит ОСОБА_12 - бухгалтер Солідарність , допит ОСОБА_13 , допит свідка ОСОБА_14 , протокол про наміри від 03.06.2009, укладений між ТОВ Солідарність та ОСОБА_4 про намір придбання нежитлових приміщень № НОМЕР_3, допит свідка ОСОБА_15 (юрист), який надав ключі від приміщень ОСОБА_16 , допит обвинуваченого ОСОБА_5 .

Також у судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 в якості свідків повідомили суду, що ОСОБА_5 дійсно оформив на своє ім`я право власності на Спірні приміщення за рахунок грошових коштів ОСОБА_4 , які в подальшому без згоди позивача відчужив на користь відповідача ОСОБА_7 .

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Твердження позивача стосовно того, що він є власником Спірних приміщень, не доведено належними та допустимими доказами, зокрема позивачем не доведено факт укладання між ним та ОСОБА_5 договору доручення, і що останній діяв в його інтересах при купівлі об`єкту, а Договір купівлі-продажу підписаний саме від імені ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4 . До того ж позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував факт користування спірним майно, зокрема сплати грошових коштів на утримання нежитлових приміщень.

З матеріалів справи вбачається, що саме відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем Спірних приміщень.

Суд також не може послатися на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року про встановлення юридичного факту про укладання між позивачем та ОСОБА_5 правочину - договору доручення на придбання останнім у власність позивача об`єктів нерухомого майна, а саме Спірних приміщення, оскільки вказане рішення скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Також суд вважає правильним наголосити, що сторонами Договору купівлі-продажу від 05 серпня 2011 року № 1597 є відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Сторонами Договору купівлі-продажу від 24 листопада 2011 року № 2604 є відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Позивач не є стороною жодного зі спірних договорів.

Так, Цивільним кодексом України в главі 29 передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача. Статтями 387, 392 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 10 Постанови ПВС України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Суду не доведено, що позивач є титульним володільцем - власником оспорюваного майна, але не володіє ним. Як зазначено вище, позивачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував факт користування спірним майно, зокрема сплати грошових коштів на утримання нежитлових приміщень.

Відповідно до норм вищевказаних статей у суду відсутні законні підстави для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними.

Таким чином факт добровільного відчуження свого права власності на спірне нерухоме майно його власником ОСОБА_5 унеможливлює його витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 .

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем Спірних приміщень, суд приходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги не знайшли свого доведення, та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Враховуючи те, що вироком Апеляційного суду м. Києва від 09 липня 2014 року відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357 КК України за вчинення шахрайських дій відносно позивача, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом стягнення грошових коштів безпосередньо з винних осіб, а не шляхом витребування майна у добросовісного набувача.

Згідно з ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає правильним скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 квітня 2015 року та зняти арешт з нежитлових приміщень № НОМЕР_3, загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5, які розташовані на 23 поверсі у АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 .

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 205, 207, 216, 228, 321, 328, 330, 334, 388 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м.Києві про витребування майна з володіння добросовісного набувача, зняти арешт з нежитлових приміщень № НОМЕР_3, загальною площею 118,90 кв.м., які складаються з приміщення НОМЕР_4 площею 27,4 кв.м., що розташовані на 22 поверсі та приміщення НОМЕР_5 площею 91,5, які розташовані на 23 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21 липня 2019 року.

Суддя Н.О. Яценко