Рішення

від 22.07.2019 по справі 308/11527/17

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11527/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Деметрадзе Т.Р., секретаря судового засідання Секереш О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Благодійний фонд збереження та розвитку фольклору Закарпаття "Красія", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Благодійний фонд збереження та розвитку фольклору Закарпаття "Красія", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що у 2016 році власниками житлових приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 було засновано об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Комендаря 15 .

27.07.2016 року при прийнятті виконавчим комітетом Ужгородської міської ради рішення №230 Про затвердження актів списання багатоквартирних будинків із комунального балансу міста , позивач дізнався про факт вилучення із спільної сумісної власності власників квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 допоміжного приміщення цокольного поверху №08. Вказане приміщення було допоміжним приміщенням та використовувалось всіма мешканцями квартир першого під`їзду.

19 жовтня 1993 року згідно з розпорядженням Глави міської управи №487 Про реєстрацію будинковолодінь незаконно та протиправно встановлено та зареєстровано право власності на це приміщення за територіальною громадою в особі Ужгородської міської управи.

27.12.2001 року рішенням сесії відповідач прийняв рішення про відчуження приміщення Благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія під творчу майстерню.

Рішенням сесії від 24.01.2002 року у попереднє рішення від 27.12.2001 року внесено зміни у такій редакції - Передати у власність благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія вбудоване цокольне приміщення загальною площею 60,2 кв.м по АДРЕСА_1 під творчу майстерню. ОСОБА_1 разом із сім`єю проживає у будинку АДРЕСА_1 з листопада 1990 року, а в 2010 році отримав у власність разом з сім`єю квартиру в„–7 у цьому будинку. Вважає наведені дії Ужгородської міської ради протиправними, оскільки такими діями та рішеннями, співвласників будинку, в тому числі і його позбавлено майна, що перебувало у спільній сумісній власності всіх власників квартир.

Просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 27 грудня 2001 року Про передачу у власність вбудованого цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та рішення Ужгородської міської ради від 24 січня 2002 року Про внесення зміни до рішення XXXV III скликання від 27 грудня 2001 року Про передачу у власність вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 60,2 кв.м. від 06 лютого 2002 року, видане Благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія ; скасувати реєстрацію права власності за Благодійним фондом збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення площею 60,2 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, однак до суду подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач Ужгородська міська рада, яку свого представника у судове засідання не забезпечила, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Разом з тим, від представника відповідача до суду надійшла чергова заява про перенесення розгляду справи у зв`язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні через участь у іншій справі.

Від представника третьої особи - керівника благодійного фонду збереження та розвитку фольклору Красія до суду також надійшла заява про відкладення розгляду справи, яку мотивовано тим, що керівник, представник третьої особи, братиме участь у засіданні Державної атестаційної комісії ДВНЗ УжНУ .

Оскільки неявка у судове засідання представника відповідача та третьої особи є повторною, ними неодноразово подавались заяви про відкладення розгляду справи, також судом розпочато розгляд справи по суті та заслухано позицію учасників процесу у попередніх засіданнях з приводу заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, з метою уникнення затягування розгляду справи, суд дослідивши зокрема подані заяви про відкладення розгляду справи, вважає наведені у таких причини не поважними та приходить до висновку про доцільність розгляду справи за відсутності учасників процесу на підставі поданих сторонами доказів.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.11.2017 року вжито заходи забезпечення позову, шляхом заборони Благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття "Красія" (код ЄДРПОУ 25436974 ) передавати у власність чи користування за будь - яким правочином нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення площею 60,2 кв.м за адресою - АДРЕСА_1.

01.03.2018 року, представником відповідача - Ужгородської міської ради, до суду подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем необгрунтовано змішуються поняття нежитлових та допоміжних приміщень. При цьому робиться посилання на статтю 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року у справі № 1-2/2004, згідно з яким допоміжні приміщення є об`єктами спільної власності співвласників будинку (власників квартир у ньому) і не можуть бути приватизовані. Законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення, тобто у житлових будинках можуть бути як допоміжні так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазин, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). Вбудовані цокольні приміщення площею 60.2 кв.м. по АДРЕСА_1 , які на підставі рішення XXXVI сесії III скликання (2-е засідання) Ужгородської міської ради від 24.01.2002 року передано у власність Благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія є ізольованим нежитловим приміщенням і самостійним об`єктом нерухомого майна. Така позиція відповідача підтверджується даними інвентарної справи на багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема на 53 - 54 аркушах інвентарної справи містяться дані технічної інвентаризації (план та експлікація внутрішніх площ до плану будівлі) вищевказаних приміщень від 15.10.1998 року. З плану приміщень чітко видно, що цокольні приміщення площею 68.0 кв.м. є повністю ізольованими приміщеннями, доступ до яких забезпечується через окремий вхід. Згідно експлікації до складу об`єкту входять наступні приміщення: коридор позиція 1 площею 8.1 кв.м., коридор позиція 2 площею 7.7 кв.м., підсобне приміщення позиція 3 площею 3,2 кв.м., вбиральня позиція 4 площею 1.4 кв.м., кабінет позиція 5 площею 11.7 кв.м., кабінет позиція 6 площею 23.9 кв.м., кабінет позиція 7 площею 12,0 кв.м. Таким чином, твердження позивача про те, що вказані приміщення мають статус допоміжних є хибним та таким, що суперечить положенням Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку . Така позиція відповідача відповідає правовому висновку, якого дійшов Залізничний районний суд м. Львова у рішенні від 26.02.2016 року по справі №462/6805/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16.04.2016 року по справі 462/6805/14-ц та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2017 року по вказаній справі.

З огляду на вищезазначене, безпідставним також є твердження позивача про те, що оскаржуваними рішеннями відповідач позбавив його права власності на приміщення площею 60,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , оскільки таке право власності у сенсі частини 2 статі 382 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у позивача не виникало.

Так, багатоквартирні житлові будинки мають житлові приміщення загального користування (допоміжні) та нежилі приміщення. Відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир ставали одночасно і співвласниками допоміжних приміщень будинку (частина 2 статті 10 Закону). Нежилі приміщення житлового фонду площею 60.2 кв.м. по АДРЕСА_1 при приватизації об`єктом приватизації не були, оскільки підлягали передачі у комунальну власність (частина 9 статті 8 Закону).

06 березня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, з якої вбачається, що відповідач по справі визнає, що відповідно ст.10 Закону України Про приватизацію державною житлового фонду та рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 р. у справі № 1-2/2004 допоміжні приміщення є об`єктами спільної власності співвласників будинку (власників квартир) і не можуть бути приватизовані.

Однак, відповідач, посилаючись на Закон України Про особливості здійснення права власності , який на його думку, розділяє поняття допоміжного та нежитлового приміщення вважає, що спірне приміщення пральні під в„–8 в будинку АДРЕСА_1 , є нежитлове приміщення.

Вважає, що це хибне твердження, оскільки допоміжне приміщення пральні в„–8 в цокольному поверсі в будинку АДРЕСА_1 не є ізольованим приміщенням, а є єдиним архітектурним комплексом з будинком. Вона спланована і побудована згідно технічного завдання для задоволення побутових потреб власників квартир. Вхід в приміщення пральні під №8 знаходиться на внутрішній площадці під`їзда №1. Самостійного виходу з будинку на вулицю приміщення не має.

Тобто пральня не може бути самостійним об`єктом нерухомого майна, тому вбачається висновок, про неможливість припинення права спільної сумісної власності на частину допоміжних приміщень шляхом виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

Отже, будь яке позбавлення власності власників квартир багатоквартирних житлових будинків, є протиправним, так як порушує один з фундаментальних конституційних принципів - непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

10 квітня 2018 року від третьої особи до суду також надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що метою (ціллю) діяльності фонду є здійснення благодійної діяльності, надання матеріальної та фінансової допомоги, а також безкорисливих послуг тим хто її потребує, що сприяє духовному та моральному відродженню людей.

У зв`язку з відсутністю власного приміщення, з метою створення належних умов для здійснення статутної діяльності благодійного фонду, у 2001 році вони звернулись в Ужгородську міську раду з клопотанням про надання приміщення комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

На підставі рішення Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року Про передачу у власність вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 та від 24.01.2002 року Про внесення змін до рішення XXXV сесії III скликання від 21.12.2001 року Про передачу у власність вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 Благодійному фонду розвитку фольклору Закарпаття Красія передано у власність цокольне приміщення загальною площею 60,2 кв.м. по АДРЕСА_1 для використання під творчу майстерню.

Зазначають, що на момент передачі вказаного приміщення воно перебувало в занедбаному стані і було непридатне для використання під творчу майстерню.

У зв`язку з цим, за рахунок власних коштів та благодійних внесків, Благодійним фондом розвитку фольклору Закарпаття Красія були проведені ремонтні в приміщенні та пристосовано його для використання під творчу майстерню.

Також, на момент передачі приміщення у власність Благодійному фонду розвитку фольклору Закарпаття Красія були відсутні ознаки того, що вказані приміщення використовувались та/або були призначені для використання під пральню. На той момент вони були у занедбаному стані і не використовувались ніким.

Вбудовані нежитлові приміщення площею 67,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є ізольованим нежитловим приміщенням і самостійним об`єктом нерухомого майна, що підтверджується даними технічної інвентаризації вказаних приміщень, за результатами якої виготовлений технічний паспорт від 19.01.2018р.

Безпідставним є твердження позивача про те, що рішення від 27.12.2001 року Про передачу у власність вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 та від 24.01.2002 року Про внесення змін до рішення XXXV сесії III скликання від 21.12.2001 року не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права, оскільки вказані рішення прийняті Ужгородською міською радою відповідно до повноважень наданих Законом України Про місцеве самоврядування в Україні і не порушують права позивача, надані йому Законом України Про приватизацію державного житлового фонду Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку .

Окрім наведеного, твердження позивача про те, що Благодійний фонд збереження та розвитку фольклору Красія має намір відчужити приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності.

Разом з тим, 11.01.2019 року від представника відповідача Ужгородської міської ради до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, яка мотивована тим, що позивач звернувся із зазначеним позовом в кінці 2017 року з пропущенням строку позовної давності, хоча мав всі права і передбачені законом можливості дізнатися про прийняття вищезазначених рішень.

У позовній заяві позивач зазначає, що він із сім`єю проживає в будинку по АДРЕСА_1 з 1990 року.

Як до прийняття рішень міської ради про передачу у власність приміщень площею 60,2 кв.м. по АДРЕСА_1 та видачі свідоцтва про право власності на вказані приміщення (з 31.10.1990 року до 27.12.2001 року більше ніж 11 років), так і після прийняття рішень (з 27.12.2001 року до 16.11.2017 року - майже 11 років) мав всі підстави, умови та можливості для звернення до суду за захистом свої порушених прав у разі їх порушення. Однак, з невідомих причин такі дії позивачем зроблені не були.

Відтак строки позовної давності обчислюються не від прийняття рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 27 липня 2016 року № 230 Про затвердження актів списання багатоквартирних будинків із комунального балансу , а з моменту прийняття рішень Ужгородською міською радою від 27 грудня 2001 року та 24 січня 2002 року, а також видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2006 року: вбудоване цокольне приміщення площею 60.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (така позиція збігається з постановою ВСУ у справі № 3-194гс14 від 23.12.2014 р.).

Окрім того, у випадку, якщо б колись, вбудоване цокольне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 60.2 кв.м. мало б статус допоміжного і використовувалось би як пральня, то відразу після прийняття спірних рішень міської ради і початку використання вищевказаних приміщень під творчу майстерню Благодійного фонду розвитку фольклору Закарпаття Красія дійсно були б порушені права позивача і він мав би звернутися за їх захистом до суду, однак позивачем цього також не було зроблено.

Вказані обставини також є доказом того, що спірні приміщення ніколи не мали статусу допоміжних, не використовувались як пральня і при прийняті Ужгородською міською радою рішень про їх передачу Благодійному фонду розвитку фольклору Закарпаття Красія права позивача порушені не були.

Заслуговує на увагу також той факт, що згідно довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення, а також договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 23.11.2009 року у користуванні позивача відсутні будь-які допоміжні приміщення (комори, сараї тощо).

Разом з тим, інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною.

Таким чином, враховуючи відкритість та загальнодоступність інформації про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяжень, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач мав всі передбачені законом умови і можливості для отримання інформації про видачу Благодійному фонду розвитку фольклору Закарпаття Красія 06 лютого 2006 року свідоцтва про право власності на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення загальною площею 60,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного, просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропущення строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

По справі встановлено, що із позовом у порядку цивільного судочинства ОСОБА_1 звернувся до суду 16 листопада 2017 року (а.с.1).

Згідно архівного витягу від 28.12.2018 року № 391/22-21 Рішенням Ужгородської міської ради Про видачу ордерів від 31.10.1990 року №196, ОСОБА_1 , інваліду РА, прож. із сім`єю у складі 4 чоловік в однокімнатній квартирі житловою площею 18,75 кв.м по АДРЕСА_2 видано ордер.

Відповідно до розпорядження глави міської управи від 19.10.1993 року Про реєстрацію будинковолодінь, надання місця проживання зареєстровано право власності Ужгородської міської управи на житлові будинковолодіння в АДРЕСА_1 .

Згідно рішення від 27.12.2001 року рішенням сесії відповідач прийняв рішення Про передачу у власність вбудованого цокольного приміщення по АДРЕСА_1 згідно якого, враховуючи клопотання благодійного фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія вирішено передати у власність останніх вбудоване цокольне приміщення загальною площею 41,3 кв.м, по АДРЕСА_1 під творчу майстерню.

Рішенням сесії від 24.01.2002 року у попереднє рішення від 27.12.2001 року внесено зміни у такій редакції - Передати у власність благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія вбудоване цокольне приміщення загальною площею 60,2 кв.м по АДРЕСА_1 під творчу майстерню.

На підставі вказаного рішення, благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія Виконкомом Ужгородської міської ради 06 лютого 2002 року видано Свідоцтво про право власності.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 28.04.2010 року видного Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Квартира приватизована згідно з Законом України Про приватизацію державного житлового фонду .

Наведене підтверджується Витягом КП Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода Ужгородської міської ради Закарпатської області від 24.06.2010 року №26521309.

Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.07.2016 року Про затвердження актів списання багатоквартирних будинків із комунального балансу міста Вирішено затвердити акт списання багатоквартирних будинків із комунального балансу міста згідно з переліком.

Згідно Переліку від 27.07.2016 року №230 в такому міститься та підлягає до списання будинок по АДРЕСА_1 , дата складання акту 01.07.2016 року.

Також у 2016 році власниками житлових приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , було засновано об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Комендаря 15 , код ЄДРПОУ 40525831, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.1, 2,4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого, з точки зору п.1 ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

В пункті 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства та пункті 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії Європейський суд зазначає, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом встановлено, що про порушення свого права позивач довідався в липні 2016 року при прийнятті виконавчим комітетом Ужгородської міської ради рішення №230 Про затвердження актів списання багатоквартирних будинків із комунального балансу міста , тобто коли будинок АДРЕСА_1 було передано на баланс ОСБП, коли голові об`єднання було передано всю документацію.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про безпідставність доводів сторони відповідача щодо пропуску позивачем строків давності при зверненні до суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Вирішуючи питання щодо правомірності прийнятого рішення Ужгородської міської ради від 27 грудня 2001 року Про передачу у власність вбудованого цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та рішення Ужгородської міської ради від 24 січня 2002 року Про внесення зміни до рішення XXXV III скликання від 27 грудня 2001 року Про передачу у власність вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 , а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування реєстрації права власності за Благодійним фондом збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення площею 60,2 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Законодавство України розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежитлового приміщення житлового комплексу будинку.

Стаття 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку визначає поняття допоміжних приміщень та нежитлових приміщень: допоміжні приміщення призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні, шлюзи, кладові, горища , підвали тощо). Нежитлові приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Статтею 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду встановлено, що суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків) так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Згідно ч.2 ст.10 Закону власники приватизованих квартир набувають право спільної власності на житловий будинок в цілому, а тому є співвласниками допоміжних приміщень одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Згідно із ст. 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду під приватизацією розуміється відчуження квартир, кімнат в квартирах та віднесених до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. п.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до ч. 2 ст. 1 цього ж Закону, власники квартир багатоквартирних будинків являються співвласниками допоміжних приміщень будинку.

Допоміжні приміщення (комори, сараї і т.п.) передаються у власність квартиронаймачам безкоштовно і окремо приватизації не підлягають.

Аналогічна норма міститься також у ч. 2 ст. 382 ЦК України, якою передбачено, що власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування. Опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Таким чином, з моменту приватизації квартир, позивач поряд з іншими власниками квартир, в силу Закону України Про приватизацію державного житлового фонду став співвласником всіх допоміжних приміщень житлового будинку в АДРЕСА_1 до яких належить і спірне приміщення №08, яке відповідно до копії плану допоміжних приміщень первинно було визначено як прачечна.

З метою офіційного тлумачення положень статті 1 та ч.2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у зв`язку з наявністю неоднозначного застосування цих положень Закону органами державної влади, в тому числі судами, та органами місцевого самоврядування Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № 1-2/2004 р від 02.03.2004 р. № 4-рн2004р, яким встановлено: допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, колясочні і т.д.) передаються безкоштовно в сумісну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього; питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на вчинення дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно п. 4.3. Рішення Конституційного Суду України Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень.

Співвласники є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та інше .

Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) встановлено: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на вчинення дій стосовно допоміжних приміщень(оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення (підвали) не підлягають окремій приватизації, не потребують окремої реєстрації прав, стають об`єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

В силу ст. 69 Закону України Про Конституційний Суд України рішення та висновки Конституційного Суду України є обов`язковими для виконання.

Згідно п.9 ст.8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх власників, згода підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до ст.209 ЦК України.

Слід також зазначити, що стаття 1 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку від 29.11.2001 року з наступними змінами та доповненнями визначає допоміжні приміщення багатоквартирного будинку як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Згідно зазначеної статті неподільне майно неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

Відповідно до ст. 19 цього Закону, спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загально майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільний частковій власності співвласників багатоквартирного будинку.

В Законі України від 29.11.2001 року Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку розкрито поняття "нежилого приміщення", яке, на думку суду, вичерпне, іншому тлумаченню не підлягає і не може бути застосоване до спірного допоміжного приміщення в будинку АДРЕСА_1 . При вирішенні даного спору визначальним є визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З урахуванням наведеного, свідоцтво про право власності на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 60,2 кв.м. від 06 лютого 2002 року, видане Благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія та реєстрація права власності за Благодійним фондом збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення площею 60,2 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно видані з порушенням вимог закону, тому суд вважає, що наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 16, 21, 393 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Благодійний фонд збереження та розвитку фольклору Закарпаття "Красія", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - задовільнити.

Рішення Ужгородської міської ради від 27 грудня 2001 року Про передачу у власність вбудованого цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та рішення Ужгородської міської ради від 24 січня 2002 року Про внесення зміни до рішення XXXV III скликання від 27 грудня 2001 року Про передачу у власність вбудованого приміщення по АДРЕСА_1 - скасувати.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 60,2 кв.м. від 06 лютого 2002 року, видане Благодійному фонду збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія .

Скасувати реєстрацію права власності за Благодійним фондом збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія на нерухоме майно - вбудоване цокольне приміщення площею 60,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Реквізити сторін

Позивач: ОСОБА_1 , адреса - АДРЕСА_1

Відповідач: Ужгородська міська рада, адреса - м.Ужгород, пл. Поштова, 3

Третя особа: Благодійний фонд збереження та розвитку фольклору Закарпаття Красія , адреса - Ужгородський район, с. Минай, вул. Шевченко, 1, код ЄДРПОУ 25436974.

Суддя Т.Р.Деметрадзе