Постанова

від 16.07.2019 по справі 620/401/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/401/19 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 у справі за адміністративним позовом приватного підприємства АГРОЗАПЧАСТИНА до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ПП АГРОЗАПЧАСТИНА звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 10.12.2018 № 00004311400 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість з виробництва в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 129 021, 25 грн., штрафна санкція - 32 255, 25 грн., всього 161 276, 25 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 від 26.11.2018 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 10.12.2018 № 00004311400 в частині нарахування суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 95 074, 18 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 768, 75 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 15.11.2018 №2532, згідно ст.20, ст.78 та ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755, згідно наказу від 15.11.2018 №2129 Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП АГРОЗАПЧАСТИНА щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2016 року по взаємовідносинам з TOB ТАВРІС ПЛЮС (код 40323610); грудень 2016 року, січень, лютий, березень 2017 року з ТОВ ЗАХІД КОНТРАКТ МЕНГДЖМЕНТ (код ЄДРПОУ 40819886); січень - квітень 2016 року з TOB СІВЕР ІНВЕСТ (код 39878021); листопад, грудень 2015 року з ТОВ ВАЛУ ТРЕЙДІНГ (код 39878021), про що складено акт перевірки від 28.11.2018 № 819/14/31895139.

Копію наказу від 15.11.2018 № 2129 вручено під розписку 15.11.2018 директору підприємства ОСОБА_1 та ознайомлено його з направленнями на право проведення перевірки під підпис 15.11.2018. Перевірку проведено з його відома та в його присутності з 15.11.2018 по 21.11.2018.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевірявся, на загальну суму 129 021, 00грн.

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернігівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2018 № 00004311400 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість з виробництва в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 129 021, 25 грн, штрафна санкція - 32 255, 25 грн, всього 161 276, 25 грн.

Позивач, не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, то господарські операції були реальними, у зв`язку з чим є підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 10.12.2018 № 00004311400 в частині нарахування суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 95 074, 18 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 768, 75 грн.;. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 10.12.2018 № 00004311400 в частині нарахування суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 33 946, 82 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 8 486, 50 грн., суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів на спростування обставини щодо протиправності формування податкового кредиту за податковою накладною, виписаною ТОВ Захід Контракт Менеджмент на суму 203 680, 90 грн., в т.ч. ПДВ 33 946, 82 грн.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 10.12.2018 № 00004311400 в частині нарахування суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 95 074, 18 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 768, 75 грн., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Тавріс Плюс в особі директора ОСОБА_2 (постачальник) та ПП АГРОЗАПЧАСТИНА , в особі ОСОБА_1 , уклали договір про постачання товару за найменуванням, в асортименті, кількості відповідно до рахунків - фактур, видаткової накладної, які є складовою частиною цього договору.

ТОВ Тавріс Плюс на адресу ПП АГРОЗАПЧАСТИНА упродовж травня-листопада 2016 року були виписані податкові накладні на суму 333 680, 89 грн., в т.ч. ПДВ 55 613, 48 грн.

Податкові накладні підписані гр. ОСОБА_2 , яка згідно АІС Податковий блок з 04.03.2016 перебувала на посаді директора ТОВ Тавріс Плюс .

Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені ПП АГРОЗАПЧАСТИНА до податкового кредиту за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2016 року від постачальника - ТОВ Тавріс Плюс .

ПП АГРОЗАПЧАСТИНА уклало з ТОВ Захід Контракт Менеджмент договір № 1/12 від 01.12.2016 про постачання товару за найменуванням, в асортименті, кількості відповідно до рахунків - фактур, видаткової накладної, які є складовою частиною цього договору. В даному договорі зазначені підписи кульковою ручкою та печатки: від імені продавця ТОВ Захід Контракт Менеджмент зазначено прізвище ОСОБА_4 , від імені покупця ПП АГРОЗАПЧАСТИНА зазначено прізвище ОСОБА_1

ТОВ Захід Контракт Менеджмент на адресу ПП АГРОЗАПЧАСТИНА упродовж грудня 2016 року, січня - березня 2017 року були виписані податкові накладні на суму 203 680, 90 грн., в т.ч. ПДВ 33 946, 82 грн. Податкові накладні підписані гр. ОСОБА_4 , який згідно АІС Податковий блок з 25.11.2016 перебував на посаді директора ТОВ Захід Контракт Менеджмент . Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включались ПП АГРОЗАПЧАСТИНА до податкового кредиту упродовж грудня 2016 року, січня - березня 2017 року від постачальника - ТОВ Захід Контракт Менеджмент .

ТОВ Сівер Інвест в особі директора ОСОБА_5 (постачальник) та ПП АГРОЗАПЧАСТИНА уклали договір № 1301 від 13.01.2016 про постачання товару за найменуванням, в асортименті, кількості відповідно до рахунків-фактур, видаткової накладної, які є складовою частиною цього договору. В даному договорі зазначені підписи кульковою ручкою та печатки: від імені продавця ТОВ Сівер Інвест зазначено призвіще ОСОБА_5 , від імені покупця ПП АГРОЗАПЧАСТИНА зазначено призвіще ОСОБА_1

ТОВ Сівер Інвест на адресу ПП АГРОЗАПЧАСТИНА упродовж січня - квітня 2016 року, були виписані податкові накладні на суму 141 204, 74 грн., в т.ч. ПДВ 23 534, 12 грн. Податкові накладні підписані гр. ОСОБА_5 , який згідно АІС Податковий блок з 18.11.2015 перебував на посаді директора ТОВ Сівер Інвест . Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включались ПП АГРОЗАПЧАСТИНА до податкового кредиту упродовж січня - квітня 2016 року від постачальника - ТОВ Сівер Інвест .

ТОВ Валу Трейдінг (постачальник) та ПП АГРОЗАПЧАСТИНА уклали договір № 3010 від 30.10.2015 про постачання товару за найменуванням, в асортименті, кількості відповідно до рахунків - фактур, видаткової накладної, які є складовою частиною цього договору. В даному договорі зазначені підписи кульковою ручкою та печатки: від імені продавця ТОВ Валу Трейдінг зазначено прізвище ОСОБА_6 , від імені Покупця ПП АГРОЗАПЧАСТИНА зазначено прізвище ОСОБА_1

ТОВ Валу Трейдінг на адресу ПП АГРОЗАПЧАСТИНА впродовж листопада-грудня 2015 року були виписані податкові накладні на суму 95 559, 74 грн., в т.ч. ПДВ 15 926, 62грн. Податкові накладні підписані гр. ОСОБА_7 , який згідно АІС Податковий блок з 07.07.2015 перебував на посаді директора ТОВ Валу Трейдінг . Суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включались ПП АГРОЗАПЧАСТИНА до податкового кредиту упродовж листопада-грудня 2015 року від постачальника - ТОВ Валу Трейдінг .

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Доводи апелянта про неможливість реального виконання контрагентами позивача (по ланцюгу) договірних зобов`язань через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності не беруться колегією суддів до уваги, з огляду на те, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 22.09.2015 у справах № 810/5645/14 та № 2а-2717/11/2670, в яких було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Отже, висновки апелянта, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Крім того, посилання апелянта на акти перевірки по ланцюгу контрагентів позивача, як підставу не підтвердження реальності господарських правовідносин, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами (по ланцюгу) своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, апелянтом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Колегія суддів застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/16134/14.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 816/3144/13-а.

Щодо доводів апелянта про відсутність у позивача товаро-транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається перевізнику.

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.

Предметом судового розгляду у цій адміністративній справі є правомірність формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідком отримання товару, отже до предмета доказування відносяться обставини, які доводять факт отримання саме товару, а не транспортно-експедиційних послуг.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта щодо ненадання приватним підприємством АГРОЗАПЧАСТИНА документів які підтверджують транспортування та доставку товару, оскільки факт отримання позивачем товару встановлений судом та підтверджений належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами.

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем не надані сертифікати якості продукції, в зв`язку з чим неможливо визначити походження та реального виробника одержаних товарів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з наказом Мінекономрозвитку від 06.05.2015 № 451, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.05.2015 за № 546/26991, з 01.01.2016 року із Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні вилучені дорожні транспортні засоби, їх частини та обладнання, а також скасовано чинність Правил обов`язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя , згідно з якими здійснювалась обов`язкова сертифікація транспортних засобів в державній системі сертифікації УкрСЕПРО.

Отже, з 01.01.2016 оцінка відповідності цієї продукції відповідно до законодавства повинна здійснюватися виключно згідно з Порядком затвердження конструкції та виключно на відповідність вимогам, встановленим цим нормативно-правовим документом.

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги дані посилання апелянта, оскільки обов`язкову сертифікацію КТЗ, їх частин та обладнання в державній системі сертифікації скасовано, відповідно проведення сертифікації цієї продукції в цій системі, після 01.01.2016 року, є добровільною, тобто такою, яка здійснюється на відповідність будь-яким заявленим вимогам та за будь-якими процедурами, обумовленими договором між замовником та органом із сертифікації. Результати добровільної сертифікації не можуть служити підтвердженням відповідності КТЗ, їх частин та обладнання вимогам, встановленим законодавством, і отже сертифікати відповідності на КТЗ, їх частини та обладнання, видані в державній системі сертифікації після 01.01.2016, не є такими, які видано відповідно до законодавства.

Щодо посилань апелянта на пояснення керівника ТОВ Тавріс Плюс ОСОБА_2 , яка рахується засновником, керівником та головним бухгалтером ТОВ Тавріс Плюс , надавала пояснення, що вказане підприємство їй не відоме, діяльності від імені підприємства не здійснювала, податкові накладні не виписувала , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У відповідності до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, колегія суддів зазначає, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у від 06.11.2018 у справі № 822/551/18.

Отже, колегія суддів зазначає, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 826/6280/13-а, від 06.03.2018 у справі № 2а-9375/11/1370 та від 13.03.2018 у справі № 826/13582/13-а.

Отже, даний доказ не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом ТОВ Тавріс Плюс своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справа № 808/2360/17, від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.02.2019 у справі № 750/424/19 провадження по справі про притягнення директора ПП АГРОЗАПЧАСТИНА ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП - закрито, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Отже, дана постанова суду підтверджує що в діях посадових осіб ПП АГРОЗАПЧАСТИНА відсутні будь-які зловживання та заниження податку на додану вартість.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернігівській області оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 10.12.2018 № 00004311400 в частині нарахування суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 95 074, 18 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27 768, 75 грн., а також наявність підстав для його скасування у цій частині, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 23.07.2019.