Постанова

від 17.07.2019 по справі 509/271/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 509/271/16-ц

провадження № 61-32677св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - відділ культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступник сектора культури Овідіопольської районної державної адміністрації),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2017 року у складі судді Кириченко П. Л. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сектора культури Овідіопольської районної державної адміністрації про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 березня 2013 року він працював на посаді директора Овідіопольського районного будинку культури. Наказом адміністрації від 20 січня 2016 року був звільнений з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин.

Вказував, що при його звільненні відповідачем не було дотримано процедуру, визначену КЗпП України, зокрема, відповідач пропустив строк накладення адміністративного стягнення, визначений статтею 148 КЗпП України, а також не відібрав у нього обов`язкових письмових пояснень відповідно до положень статті 149 КЗпП України. Також вказував, що копію наказу про звільнення йому не вручили, а трудову книжку не видали. Крім того, відповідач не погодив його звільнення з Овідіопольською районною радою Одеської області.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним наказ сектора культури Овідіопольської районної державної адміністрації від 20 січня 2016 року № 13-к про його звільнення; поновити його на посаді директора Овідіопольського районного будинку культури; стягнути з сектора культури Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 січня 2016 року по день поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним наказ завідувача сектором культури Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 20 січня 2016 року №13-к Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Овідіопольського районного будинку культури.

Стягнуто з сектора культури Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 543,88 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Овідіопольського районного будинку культури та стягнення заробітної плати в межах одного місяця в розмірі 2 961 , 99 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було порушено положення статті 43 КЗпП України, а саме надана профкомом згода на звільнення позивача носила формальний характер, так як його не повідомляли про засідання профкому, тобто згода була надана з порушенням порядку її надання.

При цьому, районний суд вважав, що середній заробіток слід стягнути з відповідача не за весь час вимушеного прогулу, а за рік, оскільки справа розглядалася тривалий час, у тому числі, у зв`язку із неявками у судове засідання позивача без поважних причин.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2017 року змінено. Викладено резолютивну частину у новій редакції.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ сектору культури Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 20 січня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Овідіопольського районного будинку культури.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Овідіопольського районного будинку культури.

Стягнуто з відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 613,12 грн з утриманням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Овідіопольського районного будинку культури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 2 384,43 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що особа може бути звільнена за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України у разі відсутності на роботі більш ніж три години без поважних причин, у той час, як у жодному із складених відповідачем актів від 23, 25 та 26 листопада 2015 року такого порушення позивачем трудової дисципліни зафіксовано не було.

Апеляційний суд вказав, що дисциплінарні проступки позивача могли бути підставою для застосування до нього іншої міри дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 147 КЗпП України - оголошення догани, а не підставою для застосування крайньої міри дисциплінарної відповідальності - звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки звільнення за прогул можливо лише за відсутності працівника на роботі протягом усього робочого дня або більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

При цьому апеляційний суд, виходячи із положень статті 235 КЗпП України, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягнути за рік.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області ,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позов, оскільки наявність згоди профспілки є підставою і породжує право роботодавця на звільнення працівника. Вважає, що при наявності такої згоди поновлення на роботі неможливе без її оскарження. Вказує, що саме згода профспілки стала підставою для звільнення позивача з роботи.

Посилається на те, що суди вийшли за межі позовних вимог, визначивши період за який потрібно стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки позивач такого періоду не визначав.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня ) без поважних причин.

У пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановивши, що підставою для звільнення ОСОБА_1 стала відсутність його на робочому місті 23 листопада 2015 року - з 10:00 год. до 13:00 год., 25 листопада 2015 року - з 14:00 год. до 16:00 год. та 26 листопада 2015 року - з 10:00 год. до 13:00 год., тобто не більше трьох годин протягом робочого дня, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача не було підстав звільняти його за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про його звільнення й поновлення на роботі.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди правильно застосували норму частини другої статті 235 КЗпП України.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, визначивши період за який потрібно стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, є безпідставними, оскільки суди стягнули середній заробіток з дотриманням положень частини другої статті 235 КЗпП України.

При цьому, позивач не оскаржує судові рішення у частині стягнення середнього заробітку не за весь час вимушеного прогулу, а за один рік, тому колегія суддів не перевіряє їх у цій частині відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що районний суд безпідставно послався на формальний характер наданої профкомом згоди на звільнення позивача, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення позову, задовольнивши його через відсутність підстав для звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилання на те, що саме згода профспілки стала підставою для звільнення позивача з роботи, є необґрунтованим, оскільки підставою для звільнення став прогул (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України). Профспілкова організація лише надає згоду на звільнення працівника, який є її членом, відповідно до положень статті 43 КЗпП України, при розірванні трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2і 3 статті 41цього Кодексу, а не сама визначає такі підстави.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень касаційна скарга відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області не містить.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки тому, що всупереч частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення було застосовано до ОСОБА_1 більш ніж через один місяць з дня його виявлення, на що він посилався, як на підставу для задоволення позову, та апеляційний суд частково задовольнив позов з інших мотивів, проте це не є підставою для скасування правильного по суті та законного судового рішення, оскільки сторони не оскаржують судові рішення з цієї підстави та вказане не вплинуло на правильність вирішення спору.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення у цій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу культури, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2017 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк