Рішення

від 10.07.2019 по справі 910/3790/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2019Справа № 910/3790/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Макарчук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" про визнання недійсними рішення, договору купівлі-продажу земельної ділянки, за участю представників позивача - Бартоша С.Б., довіреність №2901/вих.-697 від 11.10.2018 року, відповідача-1 - не з'явився, відповідача-2 - не з'явився, відповідача-3 - Биструшкіна В.Ю., ордер №391808 від 24.04.2019 року, відповідача-4 - Биструшкіна В.Ю., ордер №391809 від 24.04.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", яке видане Львівською обласною радою 28 грудня 2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га; про визнання недійсним розподядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , в частині продажу земельної ділянки у м.Львові вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), площею 0,15 га; про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на вул. вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. та укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" 27.12.2000 року; про визнання недійсним державного акту на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданий 23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів", який видано на підставі розподядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454 щодо земельної ділянки у м.Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №7 кн. 5-3. та про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" на користь позивача земельної ділянки площею 0,15 га, яка знаходиться у м.Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), кадастровий № 4610137500:11:007:0029 на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 152, 158 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2019 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.04.2019 року.

22.04.2019 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в позові з тих підстав, що позивачем при звернені до суду із даним позовом пропущений строк позовної давності.

22.04.2019 року від відповідача-3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд в задоволенні позову відмовити з підстав того, що позивачем при звернені до суду із даним позовом пропущений строк позовної давності.

22.04.2019 року від відповідача-4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд в задоволенні позову відмовити з підстав того, що позивачем при звернені до суду із даним позовом пропущений строк позовної давності.

24.04.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву на 22.05.2019 року.

20.05.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

20.05.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-3.

20.05.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-4.

22.05.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву на 03.06.2019 року.

30.07.2019 року від відповідача-3 до суду надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача-3.

30.07.2019 року від відповідача-4 до суду надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача-4.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті

на 10.07.2019 року.

09.01.2019 року представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з'явилися.

Відповідач-1 та відповідач-2 у справі були належним чином повідомлені про розгляд даної справи судом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-3 та відповідача-4, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.12.2000 року Головою Львівської обласної державної адміністрації було видано розпорядження за №1454 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові (надалі - спірне розпорядження), яким було передбачено продаж вищевказаної земельної ділянки площею 0,15 га у м. Львові по вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ) на користь ТзОВ Нафта-Львів .

28.12.2000 року Львівська обласна рада прийняла Рішення №408 Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва (надалі також - спірне рішення), яким погодила перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення торгового комплексу та АЗС для продажу у власність згідно з додатком. У цьому додатку до рішення, зокрема, було визначено для продажу земельну ділянку за адресою вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ) у м. Львові, площею 0,15 га для розміщення АЗС (пункт 15 переліку). Крім того, згідно пункту 2 рішення Львівська обласна рада доручила Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж вказаних у додатку до цього рішення земельних ділянок.

27.12.2000 року Львівською обласною державною адміністрацією (як продавцем) було укладено із Товариством з обмеженою відповідальність Нафта-Львів (покупець) договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га у м. Львові по вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ) для будівництва АЗС (автозаправної станції), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. (надалі також - спірний договір).

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі - продажу від 27.12.2000 року земельна ділянка передається Товариству з обмеженою відповідальність Нафта-Львів для будівництва АЗС (автозаправної станції).

Згідно з пунктом 13.4 договору купівлі-продажу від 27.12.2000 року, договір після нотаріального посвідчення та реєстрації у Львівському обласному управлінні земельних ресурсів і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта на право власності на землю.

23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією на підставі розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року №1454 та на виконання положень договору купівлі-продажу було видано Товариству з обмеженою відповідальність Нафта-Львів державний акт на право власності на землю серія ЛВ №028582 щодо земельної ділянки площею 0,15 га у м. Львові по вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), цільове призначення - для будівництва АЗС, який було зареєстровано Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №7 кн.5-3.

24.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальність Нафта-Львів (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальність Нарнія-Трейд було укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 4928, за умовами якого (п. 1 договору) продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,15 га у м. Львові по вул. Шевченка, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва АЗС.

Як вбачається з витягів із державного земельного кадастру та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 22.02.2018 року було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" (відповідачем-4).

За приписами ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції, чинній на час видання спірного рішення) виключно на пленарних засіданнях обласної ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин та приймаються рішення щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень обласних рад.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видання спірного рішення) визначено компетенцію обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин.

При цьому, серед повноважень у цій галузі Земельним кодексом України не зазначено право обласної ради погоджувати перелік земельних ділянок для продажу, визначати спосіб продажу та, відповідно, не зазначено право обласної ради делегувати місцевим державним адміністраціям право здійснювати продаж земельних ділянок.

Положення ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) визначають порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земель. Згідно ч. 3 ст. 34 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) попереднє погодження місць розташування об'єктів, розмірів намічуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться місцевими Радами народних депутатів, які мають право вилучати ці ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком вилучення особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико- культурними об'єктами.

За рішенням обласної Ради народних депутатів провадиться вилучення земель на території області за межами населених пунктів для потреб, визначених у ч. 5 ст. ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття Рішення).

Таким чином, попереднє погодження місць розташування об'єктів, розмірів намічуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок, умов їх відведення та вилучення земель для усіх потреб у межах міста Львова повинно було проводитись виключно на підставі рішень Львівської міської ради, а не Львівської обласної ради.

Враховуючи, що земельна ділянка знаходилася у межах міста Львова, то у Львівської обласної ради не було повноважень здійснювати попереднє погодження розташування земельної ділянки під будівництво АЗС.

Таким чином, оскільки відповідач-1 є органом місцевого самоврядування, а не виконавчої влади, позивачем не приймалось рішення про делегування повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельної ділянки, а у відповідача-1 не було жодних правових підстав та компетенції приймати спірне рішення щодо погодження продажу та уповноваження відповідача-2 здійснювати продаж земельної ділянки, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", видане Львівською обласною радою 28 грудня 2000 року є незаконним, порушує права позивача, тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності, у зв'язку із чим відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позову.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем у відповіді на відзив відповідача-1 зазначено, що про існування оспорюваного рішення позивач дізнався лише після державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" 22.02.2018 року.

Відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження того факту, що позивач знав про існування оспорюваного ним рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", яке було видане Львівською обласною радою 28 грудня 2000 року, а тому відповідачем-1 не доведено, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним спірного рішення відповідача-1.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду порушено відповідачем-1, а тому позов в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", видане Львівською обласною радою 28 грудня 2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про власність (у редакції, чинній на момент видання спірного розпорядження) до державної власності в Україні належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальна власність).

Згідно з ч. 2 ст. 31 Закону України Про власність (у редакції, чинній на момент видання спірного розпорядження) суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Положеннями ч. 3 ст. 32 Закону України Про власність що кореспондуються із ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент видання спірного розпорядження) визначено, що суб'єктами права державної власності на землю виступали: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебували в загальнодержавній власності.

Таким чином, відповідач-2, як орган державної виконавчої влади станом на день винесення оспорюваного розпорядження від 15.12.2000 року, не був суб'єктом права державної власності на землю. Земельна ділянка належала до земель, що знаходяться в межах м. Львова, була комунальною власністю й розпоряджатися нею могла виключно територіальна громада м. Львова (адміністративно-територіальна одиниця) в особі її представницького органу - позивача.

За таких обставин, оспорюване розподядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , видане Головою Львівської обласної державної адміністрації 15 грудня 2000 року в частині продажу земельної ділянки у м.Львові вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), площею 0,15 га є незаконним.

Проте, відповідачами у відзиві було заявлено прохання про застосування до позовних вимог позовної давності, у зв'язку із чим відповідачі просили суд відмовити у задоволенні позову.

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

19.10.2001 року виконавчим комітетом Львівської міської ради (позивачем) було прийняте рішення № 500 Про затвердження містобудівних обгрунтувань, розміщення автозаправних станцій та надання дозволу ТзОВ Нафта-Львів на проектування будівництва АЗС , в преамбулі якого зазначено, що воно прийняте керуючись оспорюваним розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454.

Таким чином, позивач знав та керувався оспорюваним розпорядженням ще 19.10.2001 року, а тому строк позовної давності за вказаною позовною вимогою сплив 19.10.2004 року.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом лише 26.03.2018 року, ним пропущений строк позовної давності в частині вимог про визнання недійсним розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в частині вимог про визнання недійсним Розподядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові , в частині продажу земельної ділянки у м.Львові вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), площею 0,15 га слід відмовити у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.10 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до компетенції міських рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин належала організація землеустрою.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 100, п. 3 ч. 1 ст. 102 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) землеустрій передбачав, зокрема, складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування та їх затвердження міською радою, яка вправі надавати чи вилучати земельні ділянки.

Згідно з ст.114 Земельного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

Враховуючи, що відповідач-2, як орган державної виконавчої влади станом на день укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 року, не був суб'єктом права державної власності на землю. Земельна ділянка належала до земель, що знаходяться в межах м. Львова, була комунальною власністю й розпоряджатися нею могла виключно територіальна громада м. Львова (адміністративно-територіальна одиниця) в особі її представницького органу - позивача, суд приходить до висновку, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду порушено відповідачем-2 та відповідачем-3 шляхом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, розпоряджатися якою міг виключно позивач.

Відповідачами у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності, у зв'язку із чим відповідачі просили суд відмовити у задоволенні позову.

Позивачем у відповіді на відзив відповідачів зазначено, що про існування оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 року позивач дізнався лише після державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" 22.02.2018 року.

Відповідачем-2 та відповідачем-3 не надано доказів на підтвердження того факту, що позивач знав про існування оспорюваного ним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.12.2000 року, а тому відповідачами не доведено, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним спірного договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" 27.12.2000 року підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про недійсним державного акту на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданого 23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів на підставі розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454, слід зазначити, що згідно ст. 22 та 23 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі державного акта) право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчувало це право. Право власності на землю посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Оскільки, як вже було встановлено судом вище, спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності в межах міста Львова, то видача державного акта на право власності на землю щодо спірної земельної ділянки було виключною компетенцією Львівської міської ради (позивача).

Враховуючи, що розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454, як встановлено судом вище є незаконним, то державний акт на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданий 23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів на підставі незаконного розпорядження, також є незаконним і підлягає визнанню судом недійсним.

Відповідачами у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності, у зв'язку із чим відповідачі просили суд відмовити у задоволенні позову.

Позивачем у відповіді на відзив відповідачів зазначено, що про існування оспорюваного державного акту на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданого 23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією позивач дізнався лише після державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд" 22.02.2018 року.

Відповідачами не надано доказів на підтвердження того факту, що позивач знав про існування оспорюваного державного акту на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданого 23.01.2001 року, а тому відповідачами не доведено, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсним спірного державного акту на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданого 23.01.2001 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акту на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданого 23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" на підставі розподядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454 щодо земельної ділянки у м.Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), площею 0,15 га, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №7 кн. 5-3, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (відповідача-4) на користь позивача спірної земельної ділянки кадастровий № 4610137500:11:007:0029, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за виплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові від 10.10.2012 року у справі № 6-117цс12 Верховним судом України роз'яснено, що добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети на передачу майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Правове значення для вирішення спору про витребування майна з володіння добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України) має встановлення судом факту вибуття майна з володіння власника - позивача по справі, поза його волею, а не з володіння особи, яка відчужила спірне майно на користь добросовісного набувача.

Як встановлено судом вище, спірною земельною ділянкою, що є комунальною власністю, розпорядилась щодо вилучення не Львівська міська рада (позивач), а Львівська обласна державна адміністрація (відповідач-2).

Саме відповідачем-1, як продавцем, а не позивачем, було укладено спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, який судом визнано вище недійсним.

Позивач жодного рішення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не приймав, жодного правочину щодо відчуження спірної земельної ділянки не укладав.

Таким чином, спірна земельна ділянка була вилучена без рішення позивача поза його волею всупереч ч.3 ст. 31 ЗК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів" на користь позивача земельної ділянки з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій площею 0,15 га, яка знаходиться у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія "Електрону"), кадастровий № 4610137500:11:007:0029 є обґрунтованими і також підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Рішення №408 Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва , видане Львівською обласною радою 28.12.2000 року в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), площею 0,15 га.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки на вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), площею 0,15 га, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладений між Львівською обласною державною адміністрацією (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 1, код 00022562) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (79019, м.Львів, вул. Гайдамацька, 11, код 30920970) 27.12.2000 року.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серія ЛВ №028582, виданий 23.01.2001 року Львівською обласною державною адміністрацією (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 1, код 00022562) Товариству з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (79019, м.Львів, вул. Гайдамацька, 11, код 30920970) на підставі розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000 року №1454 щодо земельної ділянки у м.Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), площею 0,15 га, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №7 кн. 5-3.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (79019, м.Львів, вул. Гайдамацька, 11, код 30920970) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код 04055896) земельну ділянку з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій площею 0,15 га, яка знаходиться у м. Львові на вул. Шевченка (Рясне, територія Електрону ), кадастровий № 4610137500:11:007:0029.

Стягнути з Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, код 22340506) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код 04055896) 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути з Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 1, код 00022562) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код 04055896) 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нафта-Львів (79019, м.Львів, вул. Гайдамацька, 11, код 30920970) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код 04055896) 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 22.07.2019р.

Суддя С.О. Чебикіна