Рішення

від 24.07.2019 по справі 916/1486/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1486/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінова С.П.,

при секретарі судового засіданні Липі Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариством з обмеженою відповідальністю ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ до малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю КОРО про стягнення 218 001,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю КОРО 218 001,53 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

01.12.2018р. між малим підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю КОРО (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг №01122018, згідно умов п.1.1., якого Виконавець зобов`язується за завданням Замовником надати автопослуги спеціальною технікою (автотранспортом) в порядку та на умовах, визначених цим Договором згідно замовлень, які надаються Замовником Виконавцю в письмовому, електронному вигляді, або за допомогою факсимільного зв`язку - (надалі Замовлення), а Замовник проводить своєчасну оплату наданих послуг, умов Договору.

Відповідно до п.3.1. Договору, оплата автопослуг проводиться Замовником на підставі рахунку в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Виконавця.

Як вбачається зі змісту п.3.2. Договору, приймання-передача автопослуг, наданих на підставі даного Договору, здійснюється шляхом підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих автопослуг, на протязі місяця у випадку не підписання акту виконаних робіт та відсутність претензій до якості фактично виконаних робіт Виконавцем, та одночасно невозврату актів Замовником, акти вважаються підписаними.

У відповідності до п.4.2.3. Договору, Замовник зобов`язується своєчасно оплачувати послуги, на умовах та в порядку, зазначеному в п.3 цього Договору.

Зі змісту п.5.2. Договору вбачається, що у разі несплати або несвоєчасної оплати грошових коштів у строки, зазначені у ст.3 даного Договору, Виконавець вправі вимагати дострокового розірвання цього Договору, а Замовник зобов`язується сплатити на користь Виконавця, крім несплаченої суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу, а також штраф у розмірі 20% від суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого платежу.

Згідно п.6.1. Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

На виконання умов вищенаведеного Договору, Виконавцем було надано Замовнику автопослуги спеціальною технікою (автотранспортом) на загальну суму 313 201,53 грн., що підтверджується наступними актами:

1) акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00799 від 05.12.18р. на суму 95 200,00 грн. з ПДВ;

2) акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00804 від 14.12.18р. на суму 40 800,00 грн. з ПДВ;

3) акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00805 від 17.12.18р. на суму 30 600,00 грн. з ПДВ;

4) акт надання послуг №21 від 01.03.19р. на суму 47 600,11 грн. з ПДВ;

5) акт надання послуг №24 від 04.03.19р. на суму 35 700,08 грн. з ПДВ;

6) акт надання послуг №27 від 05.03.19р. на суму 47 600,11 грн. з ПДВ;

7) акт надання послуг №70 від 15.03.19р. на суму 15 701,23 грн. з ПДВ.

Зазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Будь-які претензії щодо виконання Виконавцем робіт на нашу адресу не надходили, що свідчить про наявність підстав для здійснення оплати вартості отриманих послуг.

Також, Виконавцем було на виконання умов зазначеного Договору було виставлено рахунки на оплату вартості наданих послуг:

1) рахунок №СФ-000248 від 03.12.2018р. на суму 95 200,00 грн. з ПДВ;

2) рахунок №СФ-000264 від 14.12.2018р. на суму 40 800,00 грн. з ПДВ;

3) рахунок №СФ-000265 від 17.12.2018р. на суму 30 600,00 грн. з ПДВ;

4) рахунок №36 від 01.03.2019р. на суму 47 600,11 грн. з ПДВ.;

5) рахунок №37 від 04.03.2019р. на суму 35 700,08 грн.;

6) рахунок №39 від 05.03.2019р. на суму 47 600,11 грн. з ПДВ;

7) рахунок №56 від 15.03.2019р. на суму 15 701,23 грн. з ПДВ;

В свою чергу з боку малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю КОРО було здійснено часткову оплату в розмірі 95 200,00 грн.,що підтверджується відповідною банківською випискою, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість в сумі 218 001,53 грн.

Приймаючи до уваги те, що умовами Договору про надання послуг №01122018 від 01.12.2018р. не було встановлено чітко строк для здійснення оплати, у зв`язку з чим, оплата за даним Договором має проводитись в порядку ч.2 ст.530 ЦК України, а тому товариство з обмеженою відповідальністю ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю КОРО із вимогою (б/н) про сплату вартості виконання послуг, яка була отримана відповідачем 07.05.2019р., про що свідчить відповідний підпис представника ТОВ «КОРО» на примірнику вимоги позивача.

Проте, відповідачем оплату виконаних послуг здійснено не було, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість, з врахуванням часткової оплати, в сумі 218 001,53 грн., що в свою чергу і стало підставою для товариства з обмеженою відповідальністю ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ звернутись до Господарського суду Одеської області із даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" (вх.№1523/19) було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Літвінову С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2019р. відкрито провадження у справі №916/1486/19 та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні якого, ухвалою Господарського суду Одеської області було відмовлено, з огляду на те, що предмет та ціну позову у даній справі не підпадає під ознаки малозначної справи та віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судові засідання не з`явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, повернуті на адресу суду із відмітками про вручення.

Позивач подав до суду клопотання (вх.№ 14220/19 від 17.07.2019р. ) відповідно до якого позовні вимоги підтримує та просить суд розглянути справи без участі його представника.

Представник відповідача в судові засідання не з`явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України .

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу . Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України , зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, суд зазначає наступне:

За результатами дослідження умов Договору про надання послуг №01122018 від 01.12.2018р. та правовідносин сторін, судом було встановлено, що умови зазначеного договору не містять строку для здійснення оплати відповідачем, у зв`язку з чим, оплата за даним Договором має проводитись в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

При цьому, судом враховується, що звернення товариством з обмеженою відповідальністю ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ до товариства з обмеженою відповідальністю КОРО із вимогою (б/н) про сплату вартості виконання послуг, яка як вбачається з матеріалами справи була отримана відповідачем 07.05.2019р., що підтверджується відповідним підписом представника ТОВ «КОРО» на примірнику вимоги позивача.

Враховуючи зазначене, у відповідача виник обов`язок з оплати вартості отриманих послуг.

Проте, відповідачем оплату отриманих послуг від позивача здійснено не було, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість, з врахуванням часткової оплати, в сумі 218 001,53 грн., у зв`язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 218 001,53 грн.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом обєктивного і прямо не опосередкований у субєктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ( Chahal v. the United Kingdom , (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобовязань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано .

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати на оплату судового збору в сумі 3 270,02 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «КОРО» (вул.Фонтанська дорога, буд. №11, каб.232 Б, м. Одеса, 65009, код 19061636) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ДЕМОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (пров.Топольського, буд. №4А, офіс 314 м. Одеса, 65023 код 35768279) суму основного боргу за договором надання послуг №01122018 у розмірі 218 001 (двісті вісімнадцять тисяч одна) грн. 53 коп.

3. Стягнути з малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю »КОРО» (вул.Фонтанська дорога, буд. №11, каб.232 Б, м. Одеса, 65009, код 19061636) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНР ДЕОНТАЖНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (пров.Топольського, буд. №4А, офіс 314 м. Одеса, 65023 код 35768279) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 270,02 (три тисячі двісті сімдесят ) грн. 02 коп.

Повне рішення складено 25 липня 2019 р.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов