Рішення

від 22.07.2019 по справі 904/1102/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2019 року Справа № 904/1102/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Межерицькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, порушену

за позовом Комунального підприємства "Павлоград-Світло" Павлоградської міської ради, м. Павлоград

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19", м. Херсон

про стягнення 15301,87грн.

За участю представників сторін:

від позивача - Божко Л.Л., довіреність № 2 від 01.02.2019р.;

від відповідача - не з`явився.

Судове засідання проводиться в режимі відеконференції з Господарським судом Дніпропетровської області.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суть спору: Комунальне підприємство "Павлоград-Світло" Павлоградської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" заборгованості у розмірі 15301,87 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 11559,99 грн., суми пені у розмірі 1641,83 грн., суми штрафу у розмірі 1155,99 грн., суми 3% річних у розмірі 136,82 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 807,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №0709/18-1/133х від 07.09.19 в частині проведення розрахунків за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2019р. справу передано за підсудністю до Господарського суду Херсонської області.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18 квітня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою від 07 травня 2019 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 904/1102/19 визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою суду запропонував учасникам провадження у встановлені строки надати до суду: відповідачу відзив на позовну заяву, належним чином завірені копії статутних та реєстраційних документів, позивачу відповідь на відзив .

04 червня 2019 року до початку судового засідання від представника відповідача надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи для підготування відзиву на позовну заяву, оскільки за твердженням представника відповідача останній не отримував позовну заяву з додатком, а тому був позбавлений можливості надати відзив на позов з обґрунтуванням своєю правової позиції.

У призначене судове засідання 04.06.2019р. прибули уповноважені представники сторін.

Ухвалою від 04 червня 2019 року, з метою дотримання основних принципів здійснення правосуддя та для надання можливості представникам сторін реалізувати свої процесуальні права та обов`язки, суд продовжив строк розгляду справи № 904/1102/19, відклав розгляд справи на 22.07.2019р. та встановив строк для надання відповідачу відзиву на позовні заяву та позивачу відповіді на відзив.

Крім того, для забезпечення учасникам провадження рівних умов для участі представників сторін у судових засіданнях по справі, ухвалою від 04.06.2019 суд задовольнив клопотання позивача про проведення судових засідань у в режимі відеоконференції з Господарським судом Дніпропетровської області.

Судом у судовому засіданні 04.06.2019р. було повідомлено сторін про дату, час та місце наступного судового засідання.

Зазначені вище ухвали суду направлені сторонам рекомендованою поштою.

Представник відповідача у судове засідання 22.07.2019р. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на ті обставини, що належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Верховною Радою України 17 липня 1997 року прийнято Закон України № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", а 09 лютого 2006 року - Закон України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини.

У зв`язку з ратифікацією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" судам у здійсненні судочинства необхідно застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

За практикою Європейського Суду термін "суд" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюється не лише на державні судові органи, а також може поширюватися на органи, які розглядають обмежене коло специфічних питань (рішення Суду у справах: "Кемпбел і Фелл проти Сполученого Королівства", "Компанія "Регент" проти України").

У відповідності до практики Європейського Суду одними із складових елементів права на справедливий розгляд згідно зі статтею 6 Конвенції є право бути присутнім на розгляді своєї справи (рішення Суду у справах: "Тьєрс та інші проти Сан-Маріно", "Романов проти Росії", "Бадер та інші проти Швеції"). Вказане право може бути дотримано, зокрема, шляхом належного повідомлення сторони про розгляд справи судом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано висновок Європейський суд з прав людини зробив, про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ( Рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

9 липня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи. Вказану заяву з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 22.07.2019р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представника позивача про дату складення повного рішення

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що 07 вересня 2018 року між Комунальним підприємством "Павлоград-Світло" Павлоградської міської ради (надалі - позивач або виконавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" (надалі - відповідач або замовник) був укладений договір № 0709/18-133х про надання послуг (надалі - договір), за умовами якого позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу послугу щодо нанесення дорожньої розмітки 1.1 протяжністю 353 м. та 1.14.1, 1.18, 1.30 протяжністю 380 м., в свою чергу останній за умовами договору зобов`язався оплатити зазначену послугу в порядку та на умовах визначених цим Договором.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, визначили предмет договору, вартість робіт, порядок розрахунків, строки виконання робіт, порядок здачі-приймання послуг, відповідальність сторін та інші умови.

Строк дії договору становить - до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунку до повного його виконання.

За умовами пункту 2.1. договору загальна вартість послуг визначається на підставі калькуляції, яка є невід`ємною частиною договору, і становить 18265,05 грн. без ПДВ. До матеріалів справи додано копію калькуляції для виконання робіт (а.с. 14).

Відповідно до п.2.2. договору замовник здійснює передоплату в розмірі 30% суми договору протягом 3-х банківських днів з моменту підписання даного договору у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця за вказаними реквізитами. Залишок 70% суми договору замовник сплачує протягом 14-ти банківських днів з моменту підписання даного договору.

За твердженням позивача, 07.09.2018р. відповідачем здійснив передоплату в розмірі 5479,65 грн.

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду вказує, що відповідач в порушення умов п.2.2. договору не здійснив оплату за надані послуги у розмірі 11599,99 грн.

Отже, у зв`язку із несплатою відповідачем 11599,99 грн. заборгованості за надані позивачем послуги щодо нанесення дорожньої розмітки, останній звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 15301,87 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 11559,99 грн., суми пені у розмірі 1641,83 грн., суми штрафу у розмірі 1155,99 грн., суми 3% річних у розмірі 136,82 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 807,24 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 0709/18-1/133х від 07 вересня 2018 року за своїм змістом та правовою природою є договором підряду.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами статті 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника - достроково.

Вирішуючи даний спір, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч.1 ст. 628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, з урахуванням приписів п.2.2. договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був здійснити повний розрахунок з позивачем за виконані роботи до 27 вересня 2018р. включно, чого виконано ним не було.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 11559,99 грн., відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 11559,99 грн., є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1641,83 грн., штрафу у розмірі 1155,99 грн., інфляційних втрат у розмірі 807,24 грн. та 3 % річних у розмірі 136,82 грн., то судом встановлено наступне.

За умовами п. 4.2. договору за порушення строків виконання зобов`язання щодо оплати за виконанні роботи, в частині своєчасності оплати кінцевого розрахунку у розмірі 70%, встановлені в п. 2.2. цього договору, з замовника стягується пеня у розмірі 1 відсотка вартості робіт за кожний день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. За прострочення кінцевого розрахунку у розмірі 70% понад тридцять днів, додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків від суми несвоєчасної оплати.

У відповідності до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені, вона склала 1641,83 грн. (а.с. 25).

Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") перевірив здійснений позивачем розрахунок пені, у зв`язку з чим вважає його вірним та погоджується з вказаним розрахунком.

Доказів сплати суми пені у розмірі 1641,83 грн. відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1155,9 9грн. штрафу у розмірі десяти відсотків від суми несвоєчасної оплати.

Судом встановлено, що згідно умов п.4.2. договору за прострочення кінцевого розрахунку у розмірі 70% понад тридцять днів, додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків від суми несвоєчасної оплати.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків штрафу у розмірі 10 % від суми заборгованості, розрахунки позивача в даній частині є вірними.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю, тобто у розмірі 1155,99 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 807,24 грн., то суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов`язання.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, вони склали 807,24 грн. (а.с. 26).

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, виявив наявність помилок у даному розрахунку, які виразились у тому, що позивачем не вірно визначений період розрахунку та середній індекс інфляції за вказані періоди.

Судом, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснений власний розрахунок інфляційних втрат за період з 01.10.2018р. по 31.01.2019р., на суму 11559,99 грн. Розрахунок має наступний вигляд:

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 01.10.2018 - 31.01.2019 11559.99 1.050 576.64 12136.63

Таким чином, сума інфляційних втрат складає 576,64 грн.

Доказів сплати суми інфляційних втрат у розмірі 576,64 грн., відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 576,64 грн. підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 136,82 грн.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статі 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні представником позивача заявлено усне клопотання про включення до судових витрат, витрат пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, розмір яких складає 1480,00 грн. Позивачем в обґрунтування вказаної вимоги 09.07.2019р. надано попередній розрахунок суми судових витрат, копія наказу про направлення представника у відрядження, копія кошторису витрат на відрядження, копія корінця квитка, фіскальні чеки, докази направлення поштової кореспонденції відповідачу.

Судом перевірено заявлені витрати та визнано обґрунтованими, у зв`язку з чим включено до судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" (73000, м. Херсон, вул. Кольцова, 57, код ЄДРПОУ 21284591) на користь Комунального підприємства "Павлоград-Світло" Павлоградської міської ради (51400, м. Павлоград, вул. Шевченко, 63, код ЄДРПОУ 37085446) суму основного боргу у розмірі 11559,99 грн., суму пені у розмірі 1641,83 грн., суму штрафу у розмірі 1155,99 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 576,64 грн., суму 3% річних у розмірі 136,82 грн., суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1892,05 грн. та 1480,00 грн. судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з відрядженням для участі у судовому засіданні.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.07.2019р.

Суддя С.В. Нікітенко