Постанова

від 23.07.2019 по справі 194/1761/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5504/19 Справа № 194/1761/18 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, виконавчого комітету Тернівської міської ради, треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення фактів, визнання права на страхові виплати, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, виконавчого комітету Тернівської міської ради, треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, перебування фізичної особи на утриманні і втрати постійного та основного джерела засобів до існування, визнання права на страхові виплати в разі смерті потерпілого та визнання права власності на 1/2 частину майна, що набуте за час спільного проживання. Просить встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу; встановити факт того, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після його смерті втратила постійне та основне джерело засобів до існування; визнати за нею право на страхові виплати згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме на одноразову допомогу та щомісячні страхові виплати як особі, що не працює та доглядає дитину потерпілого, яка не досягла восьмирічного віку, у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що в 2008 році вона познайомилася з ОСОБА_4 В 2009 році він переїхав до неї і з цього часу вони почали мешкати разом однією сім`єю у її батьків по АДРЕСА_2 . Вони разом їздили на відпочинок, купували речі, спільно утримували житло, піклувалися один про одного та мали спільний бюджет. ОСОБА_4 завжди і всюди представляв її як свою дружину. 12 грудня 2011 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 , в яку вони відразу переїхали та мешкали разом. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_5 . В шлюбі з ОСОБА_4 вона не перебувала, але походження дитини визначено відповідно до ст. ст. 126, 133, 135 Сімейного Кодексу України. З цього часу вона не працювала, займалася веденням домашнього господарства та доглядала за їхньою спільною дитиною, тому перебувала на утриманні у ОСОБА_4 29 квітня 2018 року ОСОБА_4 загинув на виробництві при виконання трудових обов`язків в ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля ШУ Павлоградське . В травні 2018 року вона звернулася до Державного нотаріуса Тернівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та нотаріус їй роз`яснила, що оскільки вона з ОСОБА_4 не перебувала в зареєстрованому шлюбі, то права спадкування не має, тільки їх спільна дитина та батьки ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги. Ні вона, ні ОСОБА_4 не перебували у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, тому згідно ст. 74 Сімейного Кодексу України вона має право на 1/2 частину квартири, що була придбана ними під час спільного проживання однією сім`єю. Встановлена факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки їй необхідно для отримання права на страхові виплати після загибелі ОСОБА_4 на виробництві та визнання права власності на 1/2 частину квартири, придбану разом з ОСОБА_4 25 травня 2018 року вона зверталася до Тернівського міського суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, яка ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року залишена без розгляду. Пізніше позивач уточнила позовні вимоги, зазначивши в них другим відповідачем - виконавчий комітет Тернівської міської ради, та третіми особами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач, не належить до кола осіб, зазначених в ст. 41 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування , які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, а позивач в позовній заяві зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки їй необхідно для отримання права на страхові виплати після загибелі ОСОБА_4 на виробництві, тому в задоволенні позову в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу; встановлення факту того, що позивач перебувала на утриманні ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після його смерті втратила постійне та основне джерело засобів до існування; визнання за позивачем право на страхові виплати згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме на одноразову допомогу та щомісячні страхові виплати як особі, що не працює та доглядає дитину потерпілого, яка не досягла восьмирічного віку, у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід відмовити. Таким чином, проаналізувавши та оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, та враховуючи, що позивачем заявлені вимоги до неналежного відповідача, а суд позбавлений права залучати належних відповідачів по справі за своєю ініціативою або за ініціативою інших учасників провадження, окрім як за клопотанням позивача або її представника, у якості співвідповідачів або відповідачів, а позивач та її представник намагалися взагалі не зазначати дані факти, при цьому вони їм були відомі, та в подальшому не заявляли клопотання про залучення батьків померлого в якості відповідачів або співвідповідачів, а також з урахуванням того, що не підтвердився факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу до придбання квартири померлим, тому в задоволенні позову в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку квартири, придбану ними разом, слід відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилася дочка ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернівського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 08 січня 2013 року (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Тернівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 02 травня 2018 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Згідно Акта проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 29 квітня 2018 року о 12-20 год., (форма Н-5), затвердженого 17 травня 2018 року начальником головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_6 , нещасний випадок зі смертельним наслідком, що стався 29 квітня 2018 року о 12-20 год. з прохідником дільниці підготовчих робіт №4 ВСП ШУ Павлоградське ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля ОСОБА_4 пов`язаний з виробництвом і підлягає обліку в ВСП ШУ Павлоградське ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля і складанню акта за формою Н-1 (а.с.14-22).

15 травня 2018 року складено Акт №14 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, (форма Н-1), який 17 травня 2018 року затвердженого начальником головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_6 (а.с.23-30).

Відповідно до довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року вих. № 1051, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та мешкав за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ним були зареєстровані та мешкали: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31).

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 до заінтересованої особи Павлоградське відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про встановлення факту проживання однією сім`єю залишено без розгляду (а.с.32).

Згідно акта від 05 листопада 2018 року, складеного начальником ЖРЕД-3 Агарковою М.В.. сусідами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_1 мешкала разом з покійним чоловіком ОСОБА_4 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.35).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 07 листопада 2018 року № 23307, ОСОБА_1 за період з І кварталу 2018 року по ІІ квартал 2018 року отримувала доходи з таких джерел: у ІІ кварталі 2018 року 1762 грн. допомога на поховання від ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля (а.с.40).

Згідно інформації Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 28 листопада 2018 року вих. № 01-08/4648 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , знаходяться на обліку та отримують страхові виплати по втраті годувальника ОСОБА_4 в зв`язку з нещасним випадком на виробництві від 29 квітня 2018 року на ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля (а.с.101).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Пришибської селищної ради Михайлівського району Запорізької області від 29 травня 2018 року вих. № 06-06/1052 ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 , на день смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходилася на повному його утриманні (а.с.154).

Згідно повторного свідоцтва про народження, виданого Тернівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 04 травня 2018 року, батьками ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.156).

Відповідно інформації Павлоградського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 04 березня 2019 року вих. № 05-04/906 згідно з заявою матері потерпілого ОСОБА_2 від 04 червня 2018 року та відповідно до ст. 42 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування їй постановою відділення № 0412/8772/8772/1 від 06 червня 2018 року була призначена сума щомісячних страхових виплат, яка становила 4281,08 грн. з датою початку виплат 29 квітня 2018 року; згідно з заявою матері неповнолітньої дитини потерпілого ОСОБА_1 від 24 липня 2018 року та відповідно до ст. 42 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування постановою відділення № 0412/8772/8772/14 від 01 серпня 2018 року донці потерпілого ОСОБА_5 була призначена сума щомісячних страхових виплат, яка становила 6421,62 грн. з датою початку виплат 29 квітня 2018 року, а також постановою відділення № 0412/8772/8772/5 від 01 серпня 2018 року була призначена сума одноразової допомоги (утриманцю), яка становила 35240,00 грн. (а.с.167).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач, не належить до кола осіб, зазначених в ст. 41 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування , які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, а позивач в позовній заяві зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки їй необхідно для отримання права на страхові виплати після загибелі ОСОБА_4 на виробництві, тому в задоволенні позову в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу; встановлення факту того, що позивач перебувала на утриманні ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після його смерті втратила постійне та основне джерело засобів до існування; визнання за позивачем право на страхові виплати згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме на одноразову допомогу та щомісячні страхові виплати як особі, що не працює та доглядає дитину потерпілого, яка не досягла восьмирічного віку, у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід відмовити. Таким чином, проаналізувавши та оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, та враховуючи, що позивачем заявлені вимоги до неналежного відповідача, а суд позбавлений права залучати належних відповідачів по справі за своєю ініціативою або за ініціативою інших учасників провадження, окрім як за клопотанням позивача або її представника, у якості співвідповідачів або відповідачів, а позивач та її представник намагалися взагалі не зазначати дані факти, при цьому вони їм були відомі, та в подальшому не заявляли клопотання про залучення батьків померлого в якості відповідачів або співвідповідачів, а також з урахуванням того, що не підтвердився факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу до придбання квартири померлим, тому в задоволенні позову в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права власності на 1/2 частку квартири, придбану ними разом, слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 41 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності; неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов`язаний виплачувати аліменти; непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.

Згідно ч. 6 ст. 42 Закону України Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 9 Сімейного кодексу України передбачено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ст. 27 Сімейного кодексу України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

В розділі 5 глави 21 Сімейного кодексу України зазначені права та обов`язки інших членів сім`ї та родичів, відповідного до якого іншими членами сім`ї та родичами є мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, баба, прабаба, дід, прадід, брати, сестри, внуки, правнуки, а також особа, яка взяла у свою сім`ю дитину.

Отже, Сімейний кодекс України розрізнює поняття подружжя та членів сім`ї (чоловік, дружини, діти, батьки) та інших членів і родичів сім`ї (мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, баба, прабаба, дід, прадід, брати, сестри, внуки, правнуки).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно ч. 2 ст. 74 Сімейного кодексу України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Отже, вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди повинні з`ясовувати факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

В пункті 1-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди зазначено, що на підставі Закону № 1105-XIV у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов`язаних із виконанням ними трудових обов`язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих право на страхові виплати належить членам їхніх сімей та утриманцям.

В Постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Статтею 51 ЦПК України, передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Отже, суд не вправі з власної ініціативи залучати у справі відповідачів та співвідповідачів, а має право залучити їх тільки за клопотанням позивача.

Згідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) Страсбург, 10 лютого 2010 року, остаточне 10/05/2011), з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідно до вимог ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог чинного законодавства, обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем по справі, відповідно до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України, не підтвердився факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки без шлюбу до придбання квартири померлим.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що жодних доказів: актів з місця проживання, свідків чи пояснень батьків, що спростовують факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ні треті особи ні їх представники суду не надали, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме на позивача покладається обов`язок доказування по даній справі, в той час як ані до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції таких доказів надано не було. Крім того, батьки померлого є третіми особами по даній справі, а отже обов`язок доказування на них не покладається.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко