Рішення

від 15.07.2019 по справі 910/4613/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2019Справа № 910/4613/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук`янчук Д.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Фермерського господарства "Косицький І К"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азот-Агро"

про стягнення 279 142, 19 грн.

за участю представників:

від позивача: Биліна Р.Г. - представник за довіреністю № б/н від 03.04.19

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Фермерське господарство "Косицький І К" (далі - ФГ "Косицький І К", позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азот-Агро" (далі - ТОВ "Азот-Агро", відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 279 142, 19 грн.

Позов мотивований тим, що відповідач порушив умови договору поставки № АА-0001667 від 11.03.2019 р. в частині повної та своєчасної поставки передплаченого товару.

У позові ФГ "Косицький І К" просить суд стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 277 500,00 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 1 642,19 грн, а всього - 279 142, 19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 р. вказану заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників спору, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач у строк, встановлений законом, відзиву на позов не надав, тому суд керується частиною 9 ст. 165 ГПК України, згідно з якою у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд без його участі до суду не подав.

Суд, розглянувши заяви учасників спору по суті справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Установлено, що 11.03.2019 р. позивач (покупець) направив на електронну адресу ТОВ "Азот-Агро" (постачальник) лист із примірником договору поставки мінеральних добрив № АА-0001667 від 11.03.2019 р. (далі - договір). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов`язався передати у встановлені договором строки мінеральні добрива у власність покупця для використання їх у підприємницькій діяльності, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1).

Ціна, кількість, асортимент, терміни, умови поставки та пункт поставки товару, узгоджується сторонами у специфікаціях до вказаного договору (п.п. 1.2, 2.1, 3.1, 3.4, 6.1 договору).

Специфікацією № 1 до договору визначено найменування товару - селітра аміачна, кількість - 25 тонн та його загальну вартість - 277 500,00 грн. Вказана специфікація разом із договором поставки також була направлена позивачем електронною поштою відповідачу.

Відповідно до п. 6.3 договору покупець здійснює оплату поставленого товару не пізніше двох банківських днів з дня отримання відповідного рахунку постачальника, якщо інше не передбачено даним договором або додатками, додатковими угодами до нього.

Проте, відповідач вказаного договору не підписав та його примірник позивачу не повернув.

Водночас, судом встановлено, що на підставі складеного та виставленого відповідачем рахунку-фактури № АА-0001667 від 11.03.2019 р. позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти у сумі 277 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 25 від 11.03.2019 р.

Зі свого боку, відповідач свої зобов`язання не виконав та позивачу оплачений ним товар вартістю 277 500,00 грн. не поставив.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом, у зв`язку з непоставкою товару, позивач 20.03.2019 р. (електронною поштою), а потім 27.03.2019 р. (поштовим відправленням) звернувся до відповідача з вимогами повернути попередню оплату в розмірі 277 500 грн. Проте, ТОВ "Азот-Агро" попередню оплату не повернуло та поставку товару не здійснило.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 277 500,00 грн. не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимоги ФГ "Косицький І К" про стягнення попередньої оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з цим, суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Таким чином, за змістом статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Суд встановив, що грошові кошти у сумі 277 500,00 грн. були перераховані позивачем на підставі договору укладеного у спрощений спосіб, а відтак - ці кошти набуті стороною зобов`язання на відповідній правовій підставі та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

За таких обставин суд вважає, що спірні правовідносини сторін у даній справі не регулюються статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач, а тому позов у цій частині задовольняється на підставі норм зобов`язального права.

Щодо іншої частини позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами на суму 1 642,19 грн., які позивач нарахував на підставі ст.ст. 536, 693, 1048 ЦК України, суд зазначає, що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов`язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач вказує, що договором поставки не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому обгрунтовує їх нарахування ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України..

Також частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проте, як роз`яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 6.2 постанови "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Однак, у судовому засіданні встановлено, та цього не заперечував позивач, що сторони не визначили і не домовились про розмір процентів за користування грошовими коштами на підставі ст.ст. 536, 693 ЦК України, а в законі такий розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості попередньої оплати за договором поставки, прямо не встановлений.

Посилання позивача на ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено нарахування процентів по договору про надання позики, суд визнає необґрунтованим, оскільки поставка та позика є різними за своєю правовою природою видами зобов`язань, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин поставки за аналогією права будь-яких норм законодавства, які регулюють відносини позики (аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.03.2019 р. по справі № 905/1313/18).

Таким чином, суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 642,19 грн.

З урахуванням викладеного, позов ФГ "Косицький І К" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фермерського господарства "Косицький І К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азот-Агро" про стягнення 279 142, 19 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азот-Агро" (02160, м. Київ, вул. Каунаська, буд. 13, ідентифікаційний код 41094378) на користь Фермерського господарства "Косицький І К" (85652, Донецька обл., с. Катеринівка, вул. Центральна, буд. 31-Б, ідентифікаційний код 23346907) попередню оплату у розмірі 277 500 (двісті сімдесят сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4 162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) грн. 50 коп.

У решті вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 15 липня 2019 року.

Повний текст рішення складений 25 липня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.