Постанова

від 25.07.2019 по справі 552/685/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/685/19 Номер провадження 22-ц/814/1768/19Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Гальонкіна С.А.,

суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.,

з секретарем судового засідання: Григоришиної М.В.,

з участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Зоголя О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2019 року у складі головуючого судді Кузіної Ж.В., ухвалене в залі суду в м. Полтава, повний текст якого складено 26 квітня 2019 року, у справі № 552/685/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Полтавський комбікормовий завод , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бузок , про визнання права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства Полтавський комбікормовий завод про визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 1993 по 2002 роки вона працювала на ДП Полтавський комбікормовий завод та у 1998 році отримала квартиру від підприємства. Вартість пайового внеску у придбанні квартири склала 10000 грн., яку вона сплатила. Позивач 20 років відкрито проживає у даній квартирі, добросовісно користується та володіє, утримує, сплачує комунальні платежі. Дана квартира не перебуває у державній власності та на балансі ПАТ Полтавський комбікормовий завод .

Позивач просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Загальною площею 46,3 кв.м., у зв`язку з повним внесенням пайових внесків вартості квартири до ПАТ Полтавський комбікормовий завод .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодилася позивач. В апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. У доводах апеляційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд при вирішення спору безпідставно не взяв до уваги, що позивач виконала всі зобов`язання, які на час придбання квартири були на неї покладені, та виконання яких передбачало оформлення права власності на житло. Крім того, позивач зазначає, що в судовому засіданні суду першої інстанції відповідачем визнано позов, але місцевий суд безпідставно не взяв даний факт до уваги та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк від учасників справи не надходив.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

В судове засідання з`явилися позивачка та її представник. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, подавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до ч. 1 , ч. 2 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з підстав визначених п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України -невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 25 серпня 1993 року по 31 липня 2001 року працювала у ДП Полтавський комбікормовий завод на посадах хіміка-лаборанта та бухгалтера.

В подальшому підприємство змінило найменування: ДП Полтавський комбікормовий завод перетворено у ВАТ Полтавський комбікормовий завод (наказ №195 від 23.09.1997р.); ВАТ Полтавський комбікормовий завод перейменовано на Публічне акціонерне товариство Полтавський комбікормовий завод згідно рішення загальних зборів акціонерів ( протокол № 2 від 21.04.2011р.), а згідно рішення загальних зборів акціонерів (протокол № 1 від 12.04.2017р.) перейменоване на Приватне акціонерне товариство Полтавський комбікормовий завод (а.с.27).

Згідно договору купівлі-продажу від 24 квітня 1998 року ОСОБА_2 продав, а ВАТ Полтавський комбікормовий завод купив квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сидоренко В.І. (а.с. 136).

Відповідно до архівного витягу протоколу № 3 засідання виконавчого комітету Полтавської міської Ради народних депутатів від 22.07.1998 року, 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 , яка придбана у колективну власність ВАТ Комбікормовий завод , надано ОСОБА_1 на склад сім`ї з 3-х осіб, відповідно до спільної постанови адміністрації та комітету профспілки комбікормового заводу, з передачею даної квартири у державну власність (а.с.9).

За повідомленням Управління майном комунальної власності міста Полтавської міської ради від 11.10.2018 року № Д01-05/а.1-12/650 квартира АДРЕСА_2 в комунальній власності територіальної громади міста та на балансі комунального підприємства ЖЕО№2 не перебуває (а.с.23).

Також судом встановлено, що спірна квартира не належить та не належала до сфери управління регіонального відділення, як державне майно, яке під час приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ Полтавський комбікормовий завод ( а.с.24).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що представником відповідача надано до суду заяву про визнання позовних вимог, а отже між сторонами відсутній спір та вони можуть вирішити це питання у визначеному законом порядку. При цьому судом зазначено, що суд не може брати на себе функції органу державної влади, до компетенції якого входить вирішення даного питання, та задовольнити позовні вимоги лише з підстав визнання позову відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Прова власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи вищезазначену норму слід виходити з того, що набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття майно (possessions) набагато ширше.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття законні очікування (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та юридичної визначеності (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Автономне поняття законні очікування не може протиставлятися положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою ЄСПЛ і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо судом установлено незаконність набуття права власності, відсутні підстави застосовувати концепцію легітимних очікувань або надати їй перевагу порівняно з нормами ст. 19 Конституції України та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про набуття права власності.

Під час розгляду даного спору в суді судом не було встановлено незаконність набуття права власності, на що судом першої інстанції не звернуто уваги. Також суд першої інстанції не врахував, що позивачка відповідно до норм міжнародного права, зокрема ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не може мирно володіти своїм майном за відсутності документів про право власності, а тому це право підлягає захисту в суді.

Такі висновки колегія суддів обґрунтовує наступним.

Згідно договору купівлі-продажу від 24 квітня 1998 року ОСОБА_2 продав, а ВАТ Полтавський комбікормовий завод купив квартиру АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сидоренко В.І., зазначено, що даний договір підлягає реєстрації в колективному підприємстві Інвентаризатор .

Проведення реєстрації договору в колективному підприємстві Інвентаризатор підтверджується відмітками в технічному паспорту на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 143-18867, 4-662) (а.с.11).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент придбання відповідачем квартири АДРЕСА_2 в 1998 році, останнім дотримано норми ЦК України (1963 року), договір укладено з нотаріальним посвідченням та проведено його державну реєстрацію в порядку чинному на той момент.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 24 квітня 1998 року був зареєстрований у встановленому порядку, чинному на момент його укладення, та зареєстрований у колективному підприємстві Інвентаризатор , як вбачається із самого договору та відміток, проведених на технічному паспорті.

Згідно рішення виконкому міської Ради народних депутатів від 22.07.1998 року № 155 ОСОБА_1 у складі сім`ї з трьох чоловік була заселена до квартири АДРЕСА_2 (а.с.10).

Позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначала, що виконала свої зобов`язання, сплативши частину вартості квартири, що є підставою для набуття права вимоги щодо переоформлення права власності на спірну квартиру. На підтвердження цих обставин надала квитанції про внесення коштів до каси підприємства. Судом першої інстанції не надано оцінки вказаним обставинам та не з`ясовано дійсних фактичних обставин щодо підстав регулярного внесення в період з 2003 року по 2013 рік таких коштів позивачем.

Встановивши обставини, що відповідачем після укладення договору придбання спірної квартири відповідні дії щодо взяття її на баланс підприємства та передачі до державної власності не були здійснені, внаслідок чого вказана квартира не належала до сфери управління регіонального відділення фонду державного майна, як державне майно, та не увійшла до статутного капіталу ВАТ Полтавський комбікормовий завод під час приватизації, суд першої інстанції не врахував, що вказані обставини створюють об`єктивні перешкоди позивачу оформити свої права на нерухоме майно, яке їй було надано на законних підставах, що в свою чергу підтверджується архівним витягом з протоколу № 3 засідання виконавчого комітету Полтавської міської Ради народних депутатів від 22.07.1998 року, згідно якого 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 , яка придбана у колективну власність ВАТ Комбікормовий завод , надано ОСОБА_1 на склад сім`ї з 3-х осіб, відповідно до спільної постанови адміністрації та комітету профспілки комбікормового заводу, з передачею даної квартири у державну власність (а.с.9).

Невчинення відповідних дій щодо остаточно оформлення придбаного ВАТ Полтавський комбікормовий завод на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 1998 року нерухомого майна відбулося не з вини позивача, а внаслідок недобросовісного виконання обов`язків товариством в тому числі й на виконання рішення засідання виконавчого комітету Полтавської міської Ради народних депутатів від 22.07.1998 року в частині передачі квартири АДРЕСА_3 у державну власність.

Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду щодо неспроможності доводів позивача про неможливість оформлення в позасудовому порядку права власності на квартиру, оскільки як встановлено судом під час розгляду справи в суді оригінали документів не збереглися та їх відновлення неможливо провести.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку, коли закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Також колегія суддів вважає не вірними висновки місцевого суду про неможливість врахування визнання позову відповідачем, оскільки за встановлених обставин, власник майна уповноважений визнати позов.

Визнання позову щодо не заперечення задоволення пред`явлених вимог засвідчено письмовими заявами, наданими як директором ПрАТ ПКЗ 20.03.2019 року в суді першої інстанції (а.с.84), так і заявою голови ліквідаційної комісії ПрАТ ПКЗ , наданої суду апеляційної інстанції 25.07.2019 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Вказані підстави є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають

Колегія суддів вважає, що судом під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав визначених ч. 4 ст. 296 ЦПК України, що в свою чергу давало б обґрунтовані підстави суду для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову.

Таким чином, висновки суду першої інстанції є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, внаслідок невірної оцінки встановленим у справі фактичним обставинам та не вчинення дій щодо обрання відповідного способу захисту порушених прав позивача щодо легітимного очікування набуття права власності та його захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам апеляційної скарги та наявним у справі доказам, враховуючи характер виниклих правовідносин та норми матеріального права, що їх регулюють, приходить до висновку, про задоволення апеляційної скарги та необхідність скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Враховуючи клопотання відповідача про покладення понесених судових витрат на позивача та думку з цього приводу позивача, яка не заперечувала щодо його задоволення, колегія суддів вважає, що понесені судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст. ст. 141; 367; 374 ч.1 п. 2; 376 ч. 1 п. 3, 4; 381; 382; 383; 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2019 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Полтавський комбікормовий завод , третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Бузок , про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,3 кв.м.

Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26 липня 2019 року.

Головуючий: (підпис) С.А. Гальонкін

Судді: (підпис) Г.Л. Карпушин

(підпис) Л.М. Хіль

Згідно з оригіналом:

Суддя Полтавського

апеляційного суду С.А. Гальонкін