Рішення

від 26.07.2019 по справі 340/1606/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/1606/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання протиправними дій та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати:

- протиправними дії Гайворонського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області щодо винесення постанови №59112980 від 10.06.2019 про накладення на нього штрафу у розмірі 1700 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову №59112980 від 10.06.2019 про накладення на нього штрафу у розмірі 1700 грн., винесену Гайворонським РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

Ухвалою суду від 17.07.2019 відкрито провадження у справі, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, судове засідання призначено на 26.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконанні в Гайворонському РВ ДВС ГТУЮ перебуває виконавче провадження №59112980, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом м.Києва №754/10375/18 від 22.04.2019 про відібрання малолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька - ОСОБА_1 та повернення малолітньої дитини її матері ОСОБА_3 . Також, вказує, що 07.06.2019 державним виконавцем Шевчук Н.І. у присутності понятих, а також інших осіб, яких залучено до проведення виконавчих дій, складено акт, в якому зазначено, що боржник письмово повідомлений про примусове виконання рішення суду, на запитання до дитини йти жити до матері не бажає. Тиску на дитину не було, на запитання з ким хоче проживати, відповіла з батьком. Після чого, державним виконавцем 10.06.2019 винесено постанову про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду. Позивач, вважає такі дії державного виконавця протиправними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. До того ж, зазначає, що санкція статті 64 Закону України Про державну виконавчу службу , яка визначає порядок відібрання дитини, на думку позивача, дозволяє державному виконавцю застосовувати заходи, які передбачені вказаним Законом, виключно у разі перешкоджання боржником виконанню такого рішення суду. При цьому, позивач стверджує, що будь-яких дій на перешкоджання виконання рішення суду не чинить, дитину не переховує, постійно проживає з ним за адресою, відомою як державному виконавцю так і іншим особам, які залучаються для проведення виконавчих дій.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.28).

Представником відповідача у строк, встановлений ухвалою судді від 17.07.2019, відзиву на позовну заяву не подано, документів витребуваних ухвалою суду також не подано. При цьому подано клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.30). Дане клопотання, суд вважає необґрунтованим, оскільки статтею 287 КАС України встановлені скорочені строки розгляду даної категорії справ, а також не надано жодних доказів неможливості прибути у судове засідання та виконати вимоги ухвали суду вчасно. До того ж, суд враховує вимоги ч.4 ст.159 КАС України, згідно яких неподання відзиву на позов без поважних причин кваліфікується судом як визнання позову.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням приписів ч.9 ст.205, ч.3 ст.268 КАС України, суд визнав за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Так, на підставі рішення Деснянського районного суду м.Києва від 09 квітня 2019 року по справі №754/10375/18 про відібрання дитини від батька і повернення її за попереднім місцем проживання, судом 22.04.2019 видано виконавчий лист про відібрання малолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ) та повернення малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_3 , за місце її проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В силу вимог п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення про відібрання дитини (а.с.8).

30.05.2019 державним виконавцем винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №59112980, яке надійшло на виконання з Деснянського РВ ДВС м.Києва, з виконання виконавчого листа №754/10375/18, виданого 22.04.2019 Деснянським районним судом м.Києва (а.с.9).

07.06.2019 старшим державним виконавцем Гайворонського РВ ДВС Шевчук Н.І. у присутності понятих, представників органу опіки та піклування Гайворонської РДА, начальника Гайворонського РВ ДВС, старшого державного виконавця, представників поліції, складно акт. Відповідно до змісту даного акту, старший державний виконавець встановив: Боржник письмово повідомлений про примусове виконання рішення суду рекомендованим листом з повідомленням за №2630002546249. На запитання до дитини йти жити до матері, не бажає. Тиску на дитину не було. На запитання з ким вона хоче проживати, відповіла з батьком. (а.с.10).

10.06.2019 старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу, згідно якої за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця, на підставі статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", накладено на позивача штраф у розмірі 1700,00 грн. Постанову отримано позивачем - 15.06.2019 (а.с.11).

Не погодившись з такими діями відповідача та даною постановою позивач звернуся до суду.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі - Закон 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).

Згідно ст.5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Частиною 1 статті 18 Закону 1404-VІІІ передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону 1404-VІІІ).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п.1 ч.3 ст.18 Закону 1404-VІІІ).

Так, з метою дотримання положень Закону України "Про виконавче провадження", старшим державним виконавцем при примусовому виконанні рішення суду складено акт від 07.06.2019.

Позивач посилався на те, що під час вчинення виконавчих дій не перешкоджав державному виконавцю вчиняти виконавчі дії, дитину від виконавців та інших осіб, які залучалися до проведення виконавчих дій, не переховує, дитина постійно проживає з ним за адресою, відомою як державному виконавцю так і іншим особам.

Статтею 19 Закону 1404-VІІІ передбачені права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження.

Боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (ч.5 ст.19 Закону 1404-VІІІ).

З огляду на зміст вказаної норми, позивачем жодним чином не порушено обов`язки боржника.

Крім того, з самого акту від 07.06.2019 взагалі не вбачається у чому конкретно були виражені дії або бездіяльність боржника, які могли призвести до неможливості виконання судового рішення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 64 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов`язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування.

За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону №1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Стаття 76 Закону №1404-VІІІ передбачена відповідальність за невиконання законних вимог виконавця та порушення вимог цього Закону.

За невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу вказаних норм можливо дійти висновку про те, що Законом встановлено відповідальність боржника за невиконання судового рішення.

Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником рішення суду, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання.

В свою чергу, аналіз статей 63, 75, 76 Закону 1404-VІІІ свідчить, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин, а також встановлення умислу щодо перешкоджання виконанню рішення чи в інший спосіб порушення вимог закону про виконавче провадження.

Поважними в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатись об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

При цьому, у випадку відповідальності боржника необхідним елементом відповідальності є наявність його безпосередньої вини у невиконанні рішення суду без поважних причин.

Станом на момент винесення спірної постанови про накладення штрафу від 10.06.2019 року державному виконавцю було відомо, що боржник - позивач не чинив будь-яких перешкод у виконанні рішення суду про відібрання дитини, про що свідчить акт, складений у присутності інших осіб, які залучалися до проведення виконавчих дій.

За таких обставин не можливо стверджувати про невиконання позивачем судового рішення, без поважних причин та наявність у нього умислу щодо невиконання рішення суду, що б було правовою підставою для застосування штрафу, який передбачено ст.75 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, суд зазначає, що Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989, ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, гарантує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9).

Статтею 4 закону України Про охорону дитинства визначено одним із заходів щодо охорони дитинства в Україні забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров`я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.

Враховуючи наведені норми, організація виконання рішення суду про відібрання дитини має в першу чергу проводитися з урахуванням того, що такі дії впливають на психічне здоров`я малолітньої дитини, а тому неприпустимо застосовувати до дитини заходи фізичного та психологічного впливу. Як вбачається з акту державного виконавця від 07.06.2019 дитина відмовилася повертитися до матері та бажає жити з батьком. Тобто, державним виконавцем особисто зафіксовано факт небажання дитини повертатися до матері, а тому накладення на позивача штрафу за перешкоджання виконанню рішенню суду є протиправним.

Згідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

При цьому, за приписами частини другої статті 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності вчинених дій та прийняття оскаржуваної постанови.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова про стягнення з позивача штрафу, як рішення суб`єкта владних повноважень, не відповідає вимогам та принципам, передбаченим у частині 2 статті 2 КАС України, оскільки прийнята необґрунтовано та без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Тому позов про визнання її протиправною та скасування підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, здійснені позивачем витрати на оплату судового збору у сумі 1536,80 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Гайворонського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 287, 293, 295-297, 287 КАС України, суд, - В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ( 26300, Кіровоградська область, м. Гайворон, вул. Великого Кобзаря, 1/18, ЄДРПОУ 23902219 ) про визнання протиправними дій та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправними дії Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області щодо винесення постанови від 10.06.2019 у виконавчому провадженні №59112980.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу, прийняту старшим державним виконавцем Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 10.06.2019 у виконавчому провадженні №59112980 щодо стягнення штрафу у сумі 1700 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок ) за рахунок бюджетних асигнувань Гайворонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 23902219 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.287, 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина