Рішення

від 29.07.2019 по справі 640/10413/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2019 року № 640/10413/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця до проМіністерства культури України визнання протиправними та скасування рішень від 01.03.2019р. та від 16.05.2019р., О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Міністерства культури України (далі по тексту - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування припису Міністерства культури України від 01.03.2019р. №5/10-5/74-19;

- визнання протиправною та скасування постанови від 16.05.2019р. №23/10-5/74-19 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Ухвалою суду від 18.06.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень, оскільки згідно рішення Київської міської ради №327/3788 від 27 жовтня 2005 року позивачем отримано земельну ділянку по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва для реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс "Столиця" та подальшої його експлуатації і обслуговування (далі по тексту - Об`єкт).

Позивач є замовником будівництва об`єкта, ПАТ Київська будівельна компанія Київбудком є генеральним підрядником будівництва об`єкту.

25 січня 2019 року посадовими особами Міністерства культури України проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва, за результатами якого винесено припис від 01.03.2019р. № 5/10-5/74-19, яким від позивача та генерального підрядника вимагається наступне: Негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Реконструкція об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс Столиця по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва , які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року ) з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України). Вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Надати на розгляд до Міністерства культури України проектно - дозвільну документацію на виконання робіт за вищезгаданою адресою та пояснення по суті викладених в пункті 1 зазначеного припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Про виконання вимог даного Припису письмово повідомити Міністерство культури України протягом п`яти календарних днів із дня отримання цього Припису .

15 квітня 2019 року посадовими особами Міністерства культури України проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва та складено акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, за результатами якого винесено постанову про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2019р. № 23/10-5/74-19 у розмірі 170 000,00грн.

Позивач зазначає, що земельна ділянка по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва не входить до історичного ареалу міста Києва, відтак, не є об`єктом культурної спадщини; вимога Припису щодо погодження проектної документації на будівництво об`єктів з органами охорони культурної спадщини та отримання від органу охорони культурної спадщини дозволу на земляні роботи є протиправною, оскільки суперечить приписам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ; відповідачем порушено процедуру проведення державного нагляду, передбачену Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , а саме відповідачем не видано наказу на проведення перевірки позивача, як замовника будівництва та ТОВ Центрмістобуд як генерального підрядника, а також, не видано відповідного посвідчення на проведення перевірки, а перевірку у формі обстеження, за результатами якої складено акт, здійснено без повідомлення позивача.

З огляду на викладене, позивач просить визнати протиправним та скасувати припис та постанову про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

11 липня 2019 року через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує повністю, оскільки позивачем проводяться роботи в історичному ареалі м. Києва без погодження будівництва з відповідачем, що є, як зазначено останнім, обов`язковим. На думку Міністерства культури України, позивачем порушено законодавство про охорону культурної спадщини, в наслідок чого винесено оскаржуваний Припис.

Вважаючи, що позивачем не дотримано вимог законодавства України про охорону культурної спадщини, а саме, не погоджено проектну документацію та не отримано дозволу на проведення земляних робіт, відповідач вважає винесений Припис та постанову законними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київської міської ради №327/3788 від 27 жовтня 2005 року Товариству з обмеженою відповідальністю Готельно-розважальний комплекс Столиця передано земельну ділянку по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва для реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс "Столиця" та подальшої його експлуатації і обслуговування.

Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій позивачу надано експертне заключення, копія якого знаходиться в матеріалах справи, згідно якого земельна ділянка не входить до історичної охоронної зони та зони регулювання забудови міста, а будівлі та споруди на державному обліку як об`єкт культурної спадщини не перебувають.

Земельну ділянку площею 0,9874 га по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва , кадастровий номер - НОМЕР_1 надано позивачу для реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно - виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс Столиця та подальшої його експлуатації на підставі договору оренди земельної ділянки від 27.07.2006р., укладеного між позивачем та Київською міською радою.

У пункті 5.2 вказаного договору оренди земельної ділянки сторони підтвердили те, що обмеження та сервітути щодо земельної ділянки на день підписання цього договору відсутні.

02 березня 2016 року між позивачем та Київською міською радою підписано договір про поновлення договору оренди земельної ділянки на п`ять років та викладення його в новій редакції без зміни предмету договору, характеристик об`єкта оренди та умов використання земельної ділянки.

27 березня 2008 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві позивачу видано дозвіл № 0220 - ГЛ на виконання будівельних робіт з реконструкції об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс "Столиця" за адресою вул. Кустанайська, 13 у Голосіївському районі м. Києва .

18 квітня 2016 року Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської державної адміністрації за № 321/16/12/009-16 надав позивачу Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Кустанайській, буд. 13 у Голосіївському районі з терміном дії до завершення реконструкції об`єкту незавершеного будівництва.

Згідно містобудівних умов та обмежень щодо земельної ділянки по вул. Кустанайська, 13 у Голосіївському районі м . Києва (п. 5, 9, 12 містобудівних умов) функціональне призначення земельної ділянки: територія багатоповерхової житлової забудови - відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804. Відсутні планувальні обмеження в частині зон охорони пам`яток культурної спадщини, зони охоронюваного ландшафту, меж історичних ареалів, прибережних захисних смуг, санітарно - захисних та інших охоронюваних зон. Вимог щодо охорони культурної спадщини немає, оскільки немає об`єктів історико - культурної та архітектурної спадщини у кварталі розташування ділянки проектування.

Позивачем розроблено проектну документацію на реконструкцію об`єкта незавершеного будівництва відповідно до вихідних даних на проектування, з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкту будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного і епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; енергозбереження та отримано експертний звіт Державного підприємства Державний науково - дослідний інститут НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ від 30.05.2016 № 44/16.

Державний нагляд (контроль) проведення позивачем реконструкції об`єкта незавершеного будівництва здійснювався Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, про що складено відповідні акти за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) проведених в період з 23.03.2018 до 03.04.2018, з 30.05.2018 до 12.06.2018, з 10.01.2019 до 23.01.2019.

25 січня 2019 року посадовими особами Міністерства культури України проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва, за результатами якого винесено припис від 01.03.2019р. № 5/10-5/74-19.

Приписом вимагається від позивача і генпідрядника ПРАТ Київська будівельна компанія Київбудком : Негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Реконструкція об`єкта незавершеного будівництва лабораторно-виробничого корпусу під готельно-житловий, офісний та банківський комплекс Столиця по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва , які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 Про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року ) з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України). Вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Надати на розгляд до Міністерства культури України проектно - дозвільну документацію на виконання робіт за вищезгаданою адресою та пояснення по суті викладених в пункті 1 зазначеного припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Про виконання вимог даного Припису письмово повідомити Міністерство культури України протягом п`яти календарних днів із дня отримання цього Припису .

Листом вих. № 30/148 від 11 квітня 2019 року позивач направив відповідачу заперечення на припис.

Однак, відповідачем жодної відповіді на заперечення позивачу надано не було.

15 квітня 2019 року посадовими особами Міністерства культури України проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва та складено акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, за результатами якого винесено постанову про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2019р. № 23/10-5/74-19 у розмірі 170 000,00грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 08.06.2000 року №1805-III Про охорону культурної спадщини (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1805), Законом України 17.02.2011 року № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3038), Законом України 20.05.1999 року № 687-XIV Про архітектурну діяльність (далі також - Закон №687).

Відповідно до преамбули Закону №1805, Законом України Про охорону культурної спадщини регулюються правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно зі статтею 5 вказаного Закону у редакції Закону України від 16.10.2012 року № 5461-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України (чинній на момент винесення оскаржуваного припису) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них; а також надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Як зазначено в оскаржуваному приписі, його винесено на підставі вимог частини першої статті 30 та пункту 18 частини другої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини та повноважень, визначених Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року № 495.

Щодо наявності підстав для внесення відповідачем оскаржуваного припису, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 8, 12 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, правові засади і гарантії підприємництва, організація і діяльність органів виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України Про охорону культурної спадщини органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до пункту 18 частини другої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них.

Отже, вищевказаними вимогами Закону України Про охорону культурної спадщини відповідача уповноважено на внесення приписів щодо:

- охорони пам`яток національного значення,

- припинення робіт на пам`ятках національного значення і їхніх територіях, в зонах їх охорони,

- припинення робіт на охоронюваних археологічних територіях та в історичних ареалах населених місць, за умови, якщо відповідні роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини передбачених цим Законом програм та проектів, дозволів або з відхиленням від них.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідачем, на вимогу суду не надано жодних доказів, що земельна ділянка по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва є пам`яткою культурної спадщини національного значення та включена до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення м. Києва, занесених до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відсутнє таке підтвердження і на офіційному інтернет-ресурсі відповідача за місцем розміщення посилань на Реєстр пам`яток національного значення (http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245365203&cat_id=244910406).

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України Про охорону культурної спадщини топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1760 затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (станом на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до пунктів 1, 2 якого, об`єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України (щодо об`єктів національного значення) та Мінкультури (щодо об`єктів місцевого значення). На кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в такому органі. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.

Отже, слід дійти висновку, що кожен об`єкт культурної спадщини місцевого значення має бути внесено Міністерством культури України до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, про що складається облікова документація.

Водночас, доказів складання відповідачем облікової документації та витягу з Реєстру щодо оголошення охоронюваною археологічної території земельної ділянки по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва , згідно з вимогами статті 5 та частини першої статті 31 Закону України Про охорону культурної спадщини , суду не надано.

Вирішуючи питання щодо повноважень органу державної архітектурно-будівельної інспекції на надання дозволу на проведення робіт в історичному ареалі м. Києва, суд керується ч. 2 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини у редакції, що діяла на час отримання відповідного дозволу (27.03.2008), в якій передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318.

Зазначена постанова у редакції, що діяла на час отримання дозволу (27.03.2008) передбачала, що відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури, Держбуд та уповноважені ними органи охорони культурної спадщини (п. 4).

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (п. 5). Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування (п. 10).

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини (п. 12).

До цієї постанови згодом було внесено зміни. Проте на час перевірки правове регулювання визначення меж історичного ареалу населених місць суттєвих змін не зазнало і далі перебуває у віданні Мінкультури.

Позивач зазначав, що за даними офіційного сайту станом на 01.03.2019р. межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури України не затверджені. Відповідач цього твердження не спростував.

Вказане також підтверджується інформацією з офіційного сайту відповідача http://mincult.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244995501, відповідно до якої дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 року № 912/0/16-11 щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Києва зупинено, а також правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2019 року по справі № 826/5755/17, в якій вказується, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону №1805 та Порядку № 318.

Враховуючи відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, позивач мав підстави вважати, що надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення належить до повноважень органу державної архітектурно-будівельної інспекції.

Суд також враховує, що у будь-якому разі правова невизначеність щодо органу, уповноваженого надавати дозвіл, повинна тлумачитися на користь позивача, оскільки 27.03.2008 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві йому було видано дозвіл №0220-Гл на виконання будівельних робіт. Цей орган вважав, що мав необхідні повноваження. Позивач діяв добросовісно, відкрито і не може нести негативних наслідків від іншого тлумачення Закону Міністерством культури України, до того ж після спливу 11 років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури України у відповідності до статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та пункту 12 Порядку № 318, а відтак, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом, відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка по вул . Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва.

Щодо тверджень відповідача про відсутність у позивача дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначена норма вимагає отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць для фізичних осіб - виконавців відповідних робіт. Вона не покладає обов`язок отримання такого дозволу на юридичних осіб - замовників будівництва або підрядників.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відтак, позивача не може бути зобов`язано отримувати згаданий вище дозвіл.

Суд звертає увагу, що у частині 1 статті 35 вищезгаданого Закону, а також у затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2002 N 316 Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України не визначено поняття інших земляних робіт .

Однак, враховуючи назву статті, а також предмет регулювання, суд дійшов висновку, що загальний її контекст свідчить про необхідність отримання дозволу не на будь-які земляні роботи на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а на ті, які безпосередньо пов`язані з охороною культурної спадщини.

Натомість, відповідно до ст. 36 зазначеного Закону якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобов`язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.

Отже, обов`язок виконавця земляних робіт (зокрема підрядника на будівництві), незалежно від того де вони ведуться (на території пам`ятки чи ні), незважаючи на попередні дозволи, полягає у негайному зупиненні таких робіт у разі виявлення знахідки археологічного або історичного характеру.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що частина 1 статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини на позивача не поширюється і він не є особою, яка повинна одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об`єкті будівництва по вул. Кустанайській, 13 у Голосіївському районі м. Києва.

Вказана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 27.02.2019 року по справі № 826/5755/17, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що замовник та підрядник будівництва не повинні отримувати передбачений частиною першою статті 35 Закону №1805 дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об`єкті будівництва.

Крім того, суд звертає увагу на те, що вимога в оскаржуваному приписі про необхідність негайного припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті з порушенням вимог частини четвертою статті 32 Закону без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України) є неконкретною, і не вказує на зміст погоджень та дозволів, відсутність яких, на думку відповідача, є підставою для внесення припису.

Таким чином, суд приходить до висновків про те, що у відповідача не було законних підстав для винесення припису № 5/10-5/74-19 від 01.03.2019.

Враховуючи те, що позовна вимога про скасування постанови про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.05.2019 року № 23/10-5/74-19 є похідною та така постанова винесена з підстав невиконання позивачем вимог припису Міністерства культури України № 5/10-5/74-19 від 01.03.2019, така позовна вимога підлягає задоволенню, а постанова скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 3 цієї статті, одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Про необхідність дотримання принципу верховенства права зазначається в численних рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

04.11.1950 року підписано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яка для України набрала чинності 11.09.1997 року (далі також - Конвенція).

Європейською Комісією за демократію через право (Венеціанською Комісією) у Доповіді Про верховенство права , що затверджена Венеціанською комісією на 86 пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011 року), зазначено, що однією зі складових верховенства права є правова визначеність, яка вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають (пункти 41, 46).

У рішенні Конституційного Суду України від 29.06.2010 року №17-рп/2010 також вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово висловлював свою позицію, у відповідності до якої принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. Зокрема, на думку Суду, вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права, тлумачитися у спосіб, сумісний з верховенством права і найбільш сприятливий для особи (рішення у справах Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява №38812/97, §155, ОСОБА_10 проти України (Olcksandr Volkov v. Ukraine), від 09.01.2013. заява №21722/11, §170, Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine) від 14.10.2010, заяви №23759/03 та №37943/06, §57).

При цьому під терміном закон слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності і передбачуваності . Закон повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як закон , якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), рішення від 23.06.1995, заява №18139/91, §37).

З врахуванням викладеного вбачається, що ситуація, що склалась у сфері спірних правовідносин, та оскаржувані дії відповідача прямо порушують принцип правової визначеності та, в більш широкому розумінні, принцип верховенства права.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4471,00грн. з бюджетних асигнувань Міністерства культури України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця (02160, м. Київ, проспект Возз`єднання, 15, офіс 710, код ЄДРПОУ 32588614) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 37535703) від 01.03.2019р. №5/10-5/74-19.

Визнати протиправною та скасувати постанову Міністерства культури України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 37535703) від16.05.2019р. №23/10-5/74-19 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Готельно - розважальний комплекс Столиця (02160, м. Київ, проспект Возз`єднання, 15, офіс 710, код ЄДРПОУ 32588614) здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4471,00грн. (чотири тисячі чотириста сімдесят одна гривня) з бюджетних асигнувань Міністерства культури України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 37535703).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін