Постанова

від 24.07.2019 по справі 543/901/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 543/901/16-ц

провадження № 61-24255св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Контракт ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2017 року в складі судді Грузман Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Бондаревської С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Контракт (далі - ПАТ Банк Контракт ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 08 травня 2015 року між ПАТ Банк Контракт та Товариством з обмеженою відповідальністю Прагматика Україна укладений договір про надання кредиту, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 93 000,00 грн, а позичальник зобов`язався його повернути в строк до 06 травня 2016 року включно (строк остаточного повернення кредиту) з урахуванням строків погашення окремих траншів повернення наданих в користування кредитних коштів, а також сплатити плату за кредит та можливу неустойку в розмірах і строки, встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 08 травня 2015 року між ПАТ Банк Контракт до ОСОБА_1 укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно перед кредитором у повному обсязі за виконання боржником, яким є ТОВ Прагматика Україна , зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, комісій у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання кредиту та додатками, додатковими угодами/договорами про внесення змін до них, у тому числі тими, що будуть укладеними в майбутньому.

Відповідно до пункту 4.1 договору строк дії договору поруки встановлено по 06 травня 2019 включно або до повного виконання боржником своїх зобов`язань за договором кредиту.

16 січня 2016 року на адресу поручителя банком надіслано повідомлення-вимогу про дострокове погашення кредиту, яка залишена без належного реагування, а тому 04 листопада 2016 року банк вдруге направив на адресу відповідача лист про необхідність здійснення погашення заборгованості за кредитним договором, яка також залишена без виконання.

Позичальник не виконував належним чином взяті на себе договірні зобов`язання з погашення суми кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 01 грудня 2016 року становить 60 723,05 грн, із яких: 42 340,46 грн - сума заборгованості за простроченим кредитом; 5 045,44 грн - сума заборгованості за простроченими процентами; 8 596,52 грн - сума пені за простроченим кредитом та простроченими процентами; 3 617,87 грн - сума нарахувань щодо індексу інфляції на суму простроченого кредиту та прострочених процентів; 1 122,76 грн - 3% річних від суми простроченого кредиту та прострочених процентів.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту від 08 травня 2015 року в сумі 55 982,42 грн, із яких: 42340,46 грн - сума заборгованості за простроченим кредитом; 5 045,44грн - сума заборгованості за простроченими процентами; 8 596,52 грн - пеня. В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що звернення позивача до суду з позовом до поручителя здійснено в межах строків, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки в розділі 4 договору поруки від 08 травня 2015 року передбачено, що вказаний договір діє до 06 травня 2019 року або до повного виконання договірних зобов`язань за договором кредиту.

При цьому, відмовляючи в позові в частині стягнення сум нарахування індексу інфляції, 3% річних від суми простроченого кредиту та прострочених процентів, суд виходив із того, що застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України можливо лише у разі, коли договором не передбачено відповідальність за порушення зобов`язання. Натомість договір поруки визначає платежі, які зобов`язаний сплатити поручитель у випадку несвоєчасного виконання боржником кредитного договору.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги про те, що, надіславши поручителю повідомлення-вимогу про дострокову сплату кредиту від 16 січня 2016 року, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання та був зобов`язаний протягом шести місяців від 22 січня 2016 року пред`явити позов до поручителя є безпідставними, оскільки в цьому випадку вимога про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором подана до поручителя в межах строку дії договору поруки, за змістом якої поручитель повинен був погасити заборгованість за кредитним договором у строк до 21 січня 2016 року, що не є зміною строку виконання самого зобов`язання, а є санкцією за порушення виконання кредитного зобов`язання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що зважаючи на ту обставину, що вимога-повідомлення від 16 січня 2016 року направлена на адресу відповідача 18 січня 2016 року, та отримана останнім 22 січня 2016 року, враховуючи положення частини четвертої статті 559 і статті 1050 ЦК України та відповідну правову позицію Верховного Суду України, граничний строк звернення банку до суду з вимогою до поручителя закінчився 22 липня 2016 року, а позивач звернувся до суду із зазначеним позовом 06 грудня 2016 року, тобто на момент звернення банку до суду дія договору поруки припинилася.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки , у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

10 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення судів переглядаються в частині задоволення позовних вимог про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних не є предметом перегляду Верховним Судом.

Судом установлено, що 08 травня 2015 року між ПАТ Банк Контракт та ТОВ Прагматика Україна укладений договір про надання кредиту, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 93 000,00 грн строком до 06 травня 2016 року включно з урахуванням строків погашення окремих траншів повернення кредитних коштів зі сплатою 30% річних.

У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 08 травня 2015 року між ПАТ Банк Контракт і ОСОБА_1 укладений договір поруки.

У пункті 4.1 договору поруки сторони договору встановили, що він діє до 06 травня 2019 року включно або до повного погашення боржником своїх зобов`язань за договором кредиту.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, надані банком у тимчасове платне користування грошові кошти в повному обсязі не повернув та нараховані проценти за користування кредитом не сплатив.

16 січня 2016 року на адресу поручителя ОСОБА_1 банком надіслано повідомлення-вимогу № 612/3/07-175 про повне погашення заборгованості за договором кредиту. Зазначена вимога залишена поручителем без належного реагування. Вдруге вимога поручителю ОСОБА_1 направлена 04 листопада 2016 року за № 46/11-2139.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статі 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Тобто припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

При цьому за загальним правилом порука припиняється саме після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, і лише у разі, якщо такий строк не визначено в договорі, то застосовується шестимісячний строк для припинення поруки.

Сторони встановили строк дії договору поруки до 06 травня 2019 року, а тому саме з цього моменту має рахуватися шестимісячний строк звернення з позовом до поручителя. Водночас банк звернувся до суду із зазначеним позовом до закінчення строку дії договору поруки, а саме у грудні 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків, що звернення позивача до суду з позовом до поручителя здійснено у межах строків, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Оскільки в розділі 4 договору поруки від 08 травня 2015 року передбачено, що вказаний договір діє до 06 травня 2019 року, зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом направлення досудового вимоги не може бути застосована в цьому випадку, оскільки договором поруки передбачений строк його дії.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а суд касаційної інстанції в силу положень статті 400 ЦПК України не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, а висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Сердюк

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров