Рішення

від 19.07.2019 по справі 600/479/17

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/479/17

Справа № 2-а/600/19/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючої судді - Гриновець О.Б.,

з участю: секретарів судового засідання - Липної О.А., Фещак Г.М.,

позивача - ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Гладчука І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козова адміністративний позов ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про поновлення на роботі, виплату грошових коштів за вимушений прогул та про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 06.06.2017 року звернувся до Козівського районного суду Тернопільської області із вищевказаним позовом, в якому просив: визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10.05.2017 року, яким я звільнений з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 10 травня 2017 року. ; поновити мене у займаній посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради з 11 травня 2017 року. ; зобов`язати відповідача виплатити мені грошові кошти за час вимушеного прогулу та сплатити із розрахунку 3724,03 (три тисячі двадцять чотири) гривні 03 коп. в місяць. ; стягнути з відповідача на мою користь 30000 (тридцять тисяч) заподіяної моральної шкоди. ; стягнути з відповідача у мою користь судові витрати. ; під час підготовки до судового розгляду витребувати у відповідача матеріали із приводу звільнення мене з роботи. (т.1 а.с.6).

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10.05.2017 року, після відпрацювання повного робочого дня, його було звільнено з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області (надалі - Козівська районна рада, районна рада) цим же ж днем, а не з наступного, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вказує, що підставою звільнення відповідач вказав ту ж підставу (розпорядження голови районної ради №113 від 16.12.2015 року Про внесення змін до структури і чисельності та штатного розпису виконавчого апарату Козівської районної ради ), яка вже була предметом оцінки Тернопільського окружного адміністративного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №600/221/16-а про його незаконне звільнення 16.02.2016 року з цих же підстав. Зазначає, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року його було поновлено на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради. 10.02.2017 року головою районної ради видано розпорядження №15, яким скасовано розпорядження №19 від 16.02.2016 року про його звільнення та допущено до роботи. Однак, на засідання районної ради, на якому розглядалось питання щодо внесення змін до чисельності і штатного розпису Козівської районної ради з включенням ще однієї посади консультанта його запрошено не було. Також, на його думку, незаконність його звільнення 10.05.2017 року полягає у тому, що відповідачем лише частково виконано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.0.2017 року, адже в наказі на звільнення не зазначено у зв`язку з чим, якими саме змінами в організації виробництва і праці чи скороченням працівників, було проведено його звільнення. Просить суд звернути увагу на те, що заробітна плата виплачувалася йому за рахунок іншої посади, а посада консультанта введена в штат Козівської районної ради не була. Крім того, зазначає, що при його повторному звільненні були допущені, на його думку, й інші порушення, зокрема: звільнення відбулося без прийняття рішення про скорочення чисельності або штату працівників; без визначення працівників, які підлягають звільненню; без попередження усіх працівників про звільнення; без пропозиції іншої роботи усім працівникам, які підлягають звільненню; без повідомлення державної служби зайнятості про заплановане і фактичне вивільнення працівників; без звільнення всіх працівників . Вказує також, що про майбутнє ймовірне звільнення двоє інших консультантів попереджено не було, що свідчить, на його переконання, про упереджене ставлення до нього зі сторони керівництва районної ради.

У поданій позовній заяві, обґрунтовуючи суми стягнень за вимушений прогул, зазначає, що отримав, згідно довідки відповідача, в березні 2017 року 4159,94 грн., а у квітні 2017 року 3288,11 грн.. Відтак середній заробіток за останні два місяці становить 3724,03 грн..

Обгрунтовуючи суму моральної шкоди, яку позивач просить суд стягнути, останній вказує на те, що позбавлений гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі на життя . Він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані. Ці негативні зміни у його житті негативно відобразилися на стані здоров`я.

12.06.2017 року матеріали зазначеної справи передані судді Гриновець О.Б. (а.с.33).

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 12.06.2017 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні (т.1 а.с.34).

10.08.2017 року на адресу суду надійшли письмові заперечення відповідача на поданий адміністративний позов, в якому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (т.1 а.с.40; 41, звор.).

Заперечуючи позовні вимоги вцілому, представник відповідача, у поданому запереченні, вказує на те, що постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 року скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року, а тому позивач покликається на неї незаконно . Зазначає, що відповідачем повністю виконано зазначену постанову Львівського апеляційного адміністративного суду. Звертає увагу суду на те, що згідно пп.4 п.1 ст.43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні за пропозицією голови районної ради рада приймає рішення щодо затвердження структури виконавчого апарату ради, внесення змін до неї, а тому, з врахуванням об`єктивної необхідності було районною радою за пропозицією голови №12 від 11.12.2015 року прийнято 11.12.2015 року рішення про нову структуру і чисельність виконавчого апарату районної ради. Таке рішення ради, як і усі інші за цей період скасоване у судовому порядку не було. Також, представник відповідача зазначає, що головою районної ради вживались заходи щодо поновлення позивача на роботі і включення до штатного розпису ще однієї посади консультанта, однак така пропозиція голови підтримана депутатами не була. Щодо присутності позивача на засіданні районної ради 23.02.2017 року, вказує, що працівники Козівської районної ради зобов`язані бути присутніми на усіх засіданнях, однак ОСОБА_1 у день засідання перший день був на лікарняному . Щодо внутрішнього переміщення завгоспа ОСОБА_3 на посаду відповідального чергового, вважає, що таке відбулось законно, на підставі його заяви. При цьому, звертає увагу суду на те, що в період цього внутрішнього переміщення позивач перебував у відпустці. Листом відповідача від 18.04.2017 року позивачу запропоновано посаду завгоспа, однак він відмовився, про що свідчить його письмове повідомлення від 05.05.2017 року. У зв`язку із вказаним, вважає, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, так як позивач відмовився від запропонованої йому посади завгоспа.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 11.08.2017 року цю справу призначено до розгляду у судовому засіданні (т.1 а.с.74).

На підставі клопотання ОСОБА_1 від 16.01.2018 року, ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 17.01.2018 року постановлено передати матеріали справи №600/479/17 за підсудністю до Тернопільського окружного адміністративного суду (т.1 а.с.131-132).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року матеріали згаданої вище справи передано на розгляд до Козівського районного суду Тернопільської області (т.1 а.с.140-142).

02.08.2018 року позивачем подано до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, згідно з якою останній просив суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10.05.2017 року, яким я звільнений з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 10 травня 2017 року ; поновити мене на займаній посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради з 11 травня 2017 року ; зобов`язати відповідача виплатити мені грошові кошти за час вимушеного прогулу та сплатити із розрахунку 260 (двісті шістдесят) грн. 01 коп. за кожний день вимушеного прогулу на роботі ; стягнути з відповідача на мою користь 30000 (тридцять тисяч) заподіяної моральної шкоди ; стягнути з відповідача на мою користь судові витрати (т.1 а.с.159).

03.10.2018 року від відповідача надійшов відзив на заяву про уточнення та збільшення позовних вимог (т.1 а.с.171). При цьому, мотиви заперечення позовних вимог, викладені у цьому відзиві є, фактично, аналогічними до мотивів, раніше вказаних представником відповідача у запереченні від 10.08.2017 року. Крім того, представник відповідача у цьому відзиві додатково зазначив, що позивачу 03.07.2018 року виповнилось 65 років, а тому, відповідно до ст.18 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування , на його думку, позовні вимоги позивачу потрібно змінити, а не збільшувати, як це робить позивач. (т.1 а.с.174).

12.03.2019 року від позивача вкотре надійшла заява про уточнення та збільшення позовних вимог, у якій він просив суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10 травня 2017 року, яким я звільнений з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 10 травня 2017 року ; поновити мене у займаній посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради з 11 лютого 2017 року ; зобов`язати відповідача виплатити мені грошові кошти за час вимушеного прогулу та сплатити мені грошові кошти із розрахунку 389 (триста вісімдесят дев`ять) грн. 33 коп. за кожний день вимушеного прогулу на роботі з 11 лютого 2017 року по день ухвалення судового рішення ; стягнути з відповідача у мою користь 30000 (тридцять тисяч) заподіяної моральної шкоди ; стягнути з відповідача на мою користь судові витрати (т.1 а.с.203).

У судовому засіданні 15.05.2019 року позивачем подано пояснення від 15.05.2019 року (т.1 а.с.230) та роз`яснення датовані цим же ж днем (т.1 а.с.233-236).

Зокрема у поясненні від 15.05.2019 року позивач вказує на те, що відповідачем фальсифіковано відомості щодо нарахованої йому заробітної плати, а саме занижено такий розмір, що підтверджується, на його думку, додатками №1 та №2 штатного розпису працівників виконавчого апарату Козівської районної ради від 19.03.2019 року №64/01-23, відповідно до яких сума посадових окладів за 2017 рік в рази нижча від фактично нарахованої щомісячної заробітної плати згідно з довідкою районної ради №56/01-23, яка долучена додатком до заяви від 12.03.2019 року.

У роз`ясненні від 15.05.2019 року позивач зазначає, що нарахована йому відповідачем середньоденна заробітна плата за три місяці 2017 року становить 160,67 грн., що на 178 грн. 71 коп. менше від нарахованої за цей період середньоденної заробітної плати працюючому консультанту виконавчого апарату районної ради ОСОБА_5 . При цьому, у додатку до цього роз`яснення зазначає, що середньоденна заробітна плата консультанта виконавчого апарату районної ради ОСОБА_5 становить 339,38 грн.. Вважає, що саме ці факти свідчать про те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року виконана в повному обсязі не була і посада консультанта виконавчого апарату в штаті Козівської районної ради відновлена не була, як і фінансування такої посади. Крім того, зазначив, що звільнення його було незаконним, оскільки розпорядження голови районної ради від 16.12.2015 року №113 було скасоване зазначеною постановою Львівського апеляційного адміністративного суду (т.1 а.с.234-236).

Позивач та його представник у судовому засіданні заявлені позовні вимоги, з врахуванням їх уточнень та збільшення, підтримали і просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засідання щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченні на позов та відзиві на заяву про уточнення і збільшення позовних вимог від 03.10.2018 року, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області з 01.03.2011 року, що підтверджується копією його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.09.2007 року (т.2 а.с.37).

16.02.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта виконавчого апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України , що підтверджується записом №16 у зазначеній трудовій книжці (т.2 а.с.37).

При цьому, звільнено позивача було на підставі розпорядження голови районної ради від 16.12.2015 рок №113 Про внесення змін до структури і чисельності та штатного розпису виконавчого апарату Козівської районної ради (т.1 а.с.248).

Вказані факт визнається усіма учасниками справи, та встановлений, серед іншого, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року, а відтак, згідно з ч.ч.1, 4 ст.78 КАС України не потребують додаткового доказування у цій справі.

Крім того, згаданою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 , серед іншого, поновлено на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області (т.1 а.с.10-12, 45-47).

10.02.2017 року позивача було поновлено на посаді консультанта виконавчого апарату районної ради, що підтверджується копією його трудової книжки та копією розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області від 10.02.2017 року №15 (т.2 а.с.8, 38).

Оскільки звільнення ОСОБА_1 16.02.2016 року було зумовлено рішенням Козівської районної ради Тернопільської області №12 від 11.12.2015 року Про затвердження структури і чисельності виконавчого апарату Козівської районної ради сьомого скликання , яким виключено зі структури і штату виконавчого апарату районної ради штатну одиницю консультанта, розпорядженням голови Козівської районної ради Тернопільської області, на виконання вимог Закону України Про місцеве самоврядування , винесено на затвердження чергової сесії цієї ради розпорядження №14 від 10.02.2017 року про введення в структуру виконавчого апарату районної ради посаду консультанта виконавчого апарату районної ради та додання до чисельності виконавчого апарату однієї штатної одиниці (т.2 а.с.7).

Як вбачається з витягу з протоколу першого засідання восьмої сесії Козівської районної ради Тернопільської області сьомого скликання від 23.02.2017 року пунктом 9 порядку денного було передбачено розгляд питання, внесеного розпорядженням голови районної ради №14 від 10.02.2017 року. Однак, розглядаючи це питання депутати Козівської районної ради за таке не проголосували і рішення було не прийнято (т.2 а.с.4-5).

У період з 23.02.2017 року до 03.03.2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АВС №830585 (т.2 а.с.45).

Відтак, станом на момент розгляду питання щодо включення до штату Козівської районної ради Тернопільської області додаткової штатної одиниці консультанта ОСОБА_1 не був присутній на роботі через перебування на стаціонарному лікуванні, а тому суд вважає необґрунтованим твердження позивача про те, що його не запросили на засідання сесії , на якому розглядалося його питання .

У зв`язку з цими обставинами, 06.03.2017 року, після виходу на роботу, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що жоден депутат не проголосував за запропонований проект рішення щодо внесення доповнення в структуру і чисельність виконавчого апарату районної ради та відповідних змін до рішення районної ради №12 від 11.12.2015 року та попереджено про можливе звільнення з роботи відповідно до чинного законодавства України. . Крім того, позивача повідомлено про те, що за наявності вакантних посад його буде повідомлено додатково (т.2 а.с.16).

В подальшому, розпорядженням голови Козівської районної ради №30 від 10.03.2017 року ОСОБА_1 було надано відпустку тривалістю 35 календарних днів з 13.03.2017 року до 17.04.2017 року включно (т.2 а.с.15).

18.04.2017 року ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю рівнозначної посади, було запропоновано роботу на посаді завгоспа, а також висловлено прохання повідомити про своє рішення до 10.05.2017 року. Цю пропозицію позивач отримав 18.04.2017 року, що підтверджується його підписом на такій (т.1 а.с.66, т.2 а.с.1).

Позивач, у своєму зверненні, адресованому відповідачу, яке останній отримав 05.05.2017 року повідомив, що даю свою згоду на переведення на посаду відповідального чергового , на яку переведено завгоспа ОСОБА_3 , а йому запропоновано, відповідно, посаду завгоспа, яка стала вакантною (т.1 а.с.67-68).

Крім того, у відповіді відповідача на звернення позивача від 20.04.2017 року та 10.05.2017 року останньому вдруге запропонована посада завгоспа (т.2 а.с.10).

Розпорядженням голови Козівської районної ради Тернопільської області №62 від 10.05.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта виконавчого апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України на підставі розпорядження голови районної ради від 16.12.2015 року №113 Про внесення змін до структури і чисельності та штатного розпису виконавчого апарату Козівської районної ради (т.2 а.с.2).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Предметом доказування у цій справі, враховуючи вимоги ст.72 КАС України та положення п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України є наявність обставин щодо зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; наявність доказів щодо змін в організації виробництва і праці, та того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, факт наявності у вивільнюваного працівника переважного права на залишення на роботі та наявність попередження працівника за 2 місяці про наступне вивільнення.

Про обґрунтованість такого висновку суду свідчить і роз`яснення Верховного Суду України, надане в абз.1 п.19 постанови пленуму цього ж суду №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів .

Крім того, згідно з абзацами 4, 6 п.19 цієї ж постанови пленуму слід також мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Такий висновок суду в повній мірі кореспондує і позиції Верховного суду, висловленій у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.

Відтак саме відповідач, на переконання суду, повинен довести, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням усіх вимог трудового законодавства.

Як встановлено судом вище, позивач був попереджений про майбутнє його вивільнення 06.03.2017 року (т.2 а.с.16), а звільнений 10.05.2017 року (т.2 а.с.2), тобто з дотриманням двохмісячного строку, передбаченого ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Враховуючи те, що розпорядженням голови Козівської районної ради №113 від 16.12.2015 року (на виконання рішення районної ради №12 від 11.12.2015 року) вивільнювалося троє працівників, а штат виконавчого апарату на цей момент становив 18 осіб, суд вважає, що таке вивільнення не є масовим, в розуміння ст.48 Закону України Про зайнятість населення , а тому відповідач не був зобов`язаний повідомляти про таке державну службу зайнятості.

Відтак, суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідачем порушено порядок його звільнення, зокрема через те, що не повідомлено державну службу зайнятості про вивільнення працівників.

Крім того, відповідачем було запропоновано позивачу іншу роботу в цій же ж установі (т.1 а.с.24, т.2 а.с.1), на яку, як вбачається із матеріалів справи та підтверджено ОСОБА_1 під час розгляду справи він не погодився (т.1 а.с.67).

В той же час, суд вважає встановленим той факт, що ОСОБА_1 не була запропонована посада відповідального чергового виконавчого апарату районної ради, яка звільнилася 27.03.2017 року у зв`язку із звільненням з такої за угодою сторін ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Козівської районної ради №37 від 27.03.2017 року (т.2 а.с.14).

При цьому, на вказану посаду, вже 28.03.2017 року переведено з посади завгоспа ОСОБА_3 , що підтверджується копією розпорядження голови Козівської районної ради №39 від 28.03.2017 року (т.2 а.с.12).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивачу в процесі звільнення не було запропоновано зазначену посаду чергового виконавчого апарату районної ради, яка звільнилася до того, як звільнилася посада завгоспа.

В подальшому, вирішуючи питання про наявність в того чи іншого працівника переважного права на залишення на роботі, як вбачається із довідки про переважне право на залишення на роботі при вивільненні консультантів виконавчого апарату Козівської районної ради у зв`язку із зміною штатного розпису №29 від 02.08.2017 року (т.1 а.с.77-80) відповідачем було враховано: наявність утриманців; наявність/відсутність в сім`ї інших працівників із самостійним доходом; безперервний стаж в Козівській районній раді та посадові обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

В той же час, відповідачем не подано жодних доказів того, що ним, при визначенні наявності переважного права на залишення на роботі консультантів виконавчого апарату Козівської районної ради було враховано кваліфікацію і продуктивність праці кожного із трьох працюючих в районній раді консультантів виконавчого апарату.

Більше того, суд звертає увагу на те, що довідка на підставі якої, ніби-то вирішувалося питання щодо наявності/відсутності переважного права на залишення на роботі консультантів виконавчого апарату Козівської районної ради датована 02.08.2017 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 10.05.2017 року, а тим більше після попередження позивача про можливе звільнення 06.03.2017 року. Крім того, вказані у такій довідці критерії повинні були б бути застосовані відповідачем лише у випадку рівних умов продуктивності праці і кваліфікації, а з`ясування таких при вивільненні ОСОБА_1 відповідачем не доведено належними і допустимими доказами.

Також, суд наголошує на тому, що продуктивність праці та рівень кваліфікації, які повинні був би бути врахований в першу чергу при вирішенні питання переважного права на залишення на роботі, можуть включати в себе наступні показники.

Зокрема, показником продуктивності праці для працівників із погодинною оплатою може бути, серед іншого, рівень невиробничих витрат робочого часу за останній робочий рік (це, зокрема, кількість відпусток без збереження заробітної плати, наданих на прохання такого працівника, обсяг витрат робочого часу у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, крім випадків виробничого травматизму чи професійних захворювань).

Рівень кваліфікації може вимірюватися рівнем освіти працівника та здобутими навичками під час виконання робіт за певною спеціальністю. До уваги також повинні були б братися дані останньої атестації працівника, обґрунтована і об`єктивна характеристика - відгук безпосереднього керівника про його роботу, якість виконання працівником своїх трудових обов`язків відповідно до ст.139 КЗпП України, а також наявність (відсутність) документально підтверджених фактів притягнення до дисциплінарної відповідальності за останній робочий рік чи інших документів, які характеризують роботу працівника.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем були враховані критерії продуктивності праці та рівня кваліфікації при визначенні переважного права на залишення на роботі консультантів виконавчого апарату Козівської районної ради, представником останньої, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, як вище вказувалось судом, не подано.

Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності та законності звільнення ОСОБА_1 із займаної посади консультанта виконавчого апарату районної ради. Більше того, судом встановлено недотримання процедури його звільнення, про що зазначалося вище, а відтак розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області №62 від 10.05.2017 року, яким звільнено позивача слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначеної правової норми, у сукупності з положеннями ст.43 Конституції України та ст.240 1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відтак, суд вважає, що оскільки позивача було звільнено незаконно - з порушенням порядку звільнення, встановленого законом, то його слід поновити на такій роботі.

Вирішуючи питання щодо моменту, з якого позивача слід поновити на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради, суд дійшов висновку, що такою датою є 11.05.2017 року, оскільки будучи поновленим на цій посаді 10.02.2017 року, позивач до повторного звільнення 10.05.2017 року отримував заробітну плату та інші виплати, а тому позовну вимогу ОСОБА_1 про поновлення його на роботі з 11.02.2017 року слід задовольнити частково, оскільки позивачем будь-яких доказів протилежного на підтвердження своїх доводів не надано.

При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не може бути поновлений на роботі, оскільки досяг граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, оскільки займана до звільнення позивачем посада консультанта, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування відноситься до патронатної служби і після досягнення 65-тирічного віку питання залишення таких осіб на займаних посадах вирішується на підставі рішення голови відповідної ради.

Згідно з ч.7 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Крім того, ч.2 ст.235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На підставі вказаного, суд вважає, що оскільки ця справа розглядається більше одного року не з вини позивача, то виплату середнього заробітку останньому слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.

Здійснюючи такий розрахунок, суд враховує роз`яснення Верховного Суду України, надані в абз.3 п.32 постанови пленуму цього суду №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , згідно якого у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок №100).

Відповідно до абз.3 п.2 цього порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Суми, які враховуються та/або не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати визначаються пунктами 3 і 4 Положення №100.

Таким чином, враховуючи вимоги цих пунктів, на підставі витягів з відомостей нарахування заробітної плати консультантів виконавчого апарату Козівської районної ради за березень та квітень 2017 року (т.2 а.с.42-43), суд шляхом математичних підрахунків дійшов висновку, що сума заробітної плати за березень 2017 року, яка повинна була б бути врахована при визначення середнього заробітку становить 581,82 грн. (313,27 грн. окладу + 10,00 грн. за ранг + 48,89 грн. за вислугу + 210,06 грн. доплати до мінімальної зарплати), а за квітень 2017 року - 1515,79 грн. (816,16 грн. окладу + 26,05 грн. за ранг + 168,44 грн. за вислугу + 505,14 грн. доплати до мінімальної зарплати).

Абзацами 1-3 п.8 Положення №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середня місячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. А середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається із згаданих вище відомостей про нарахування заробітної плати, позивач за березень-квітень 2017 року в сумі відпрацював 13 робочих днів (4 робочі дні за березень 2017 року + 9 робочих днів за квітень 2017 року).

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за березень-квітень 2017 року становить 161,35 грн., що є часткою суми заробітної плати за березень-квітень 2017 року і кількості відпрацьованих днів за березень-квітень 2017 року ((581,82 грн. заробітної плати за березень 2017 року + 1515,79 грн. заробітної плати за квітень 2017 року) / (робочі дні за березень 2017 року + 9 робочих днів за квітень 2017 року)).

Згідно з листом Козівської районної ради Тернопільської області від 19.07.2019 року №147/01-31, який надійшов до суду цього ж дня, кількість робочих днів в травні 2019 року становила 21 робочий день, а в червні 2019 року - 18 робочих днів (т.2 а.с.41).

Отже, середньомісячне число робочих днів становить 20 робочих днів ((21 робочий день за травень 2019 року + 18 робочих днів за червень 2019 року) / 2).

З моменту звільнення позивача (10.05.2019 року) до моменту ухвалення цього рішення (19.07.2017 року) спливло 26 місяців та 7 робочих днів.

Відтак, сума компенсації заробітку за вимушений прогул становить 85031,45 грн., що становить суму добутку середньоденної заробітної плати, середньомісячного числа робочих днів і кількості місяців за час вимушеного прогулу та добутку середньоденної заробітної плати і кількості робочих днів у період з 10.07.2019 року до 19.07.2019 року (161,35 грн. середньоденної заробітної плати * на 20 робочих днів середньомісячного числа робочих днів за травень-червень 2019 року * 26 місяців з 10.05.2017 року до 10.07.2019 року + 161,35 грн. середньоденної заробітної плати * 7 робочих днів у період з 10.07.2019 року до 19.07.2019 року).

Таким чином, на підставі вище вказаного суд вважає, що позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу слід задовольнити частково, оскільки розрахунки суду базуються на зібраних в матеріалах справи доказах отриманих позивачем грошових коштів у період з моменту поновлення до моменту повторного звільнення 10.05.2017 року, в той час, як розрахунки позивача базуються на сумах виплат, отриманих іншим консультантом Козівської районної ради, а саме ОСОБА_5 (т.1 а.с.233-236), що не може бути враховано судом, так як визначення розміру заробітної плати залежить від індивідуальних показників стажу, вислуги років тощо того чи іншого працівника.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом беззаперечно встановлено, що мало місце порушення законних прав ОСОБА_1 спричинене його незаконним звільненням. Як зазначалося вище позивач відстоював своє право на працю протягом тривалого часу, а саме більше двох років, з причин, які не залежали від його волі. Протягом усього цього часу він був позбавлений заробітку, на який міг би розраховувати у випадку працевлаштування на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради та здійснював витрати, пов`язані із забезпеченням захисту свого порушеного права на працю. Очевидно, що усі вказані обставини зумовили порушення нормальних життєвих зв`язків і вимагали у позивача додаткових зусиль для організації свого життя та забезпечення базових побутових потреб, а тому суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, однак дійшов висновку, що розмір такої шкоди у сумі 30000,00 грн. недоведеним, а достатнім розміром відшкодування моральної шкоди у цьому випадку буде сума, що становить 8000,00 грн..

Окрім того, на підставі ч.ч.1, 4 ст.139 КАС України, з відповідача на користь держави слід стягнути суму судових витрат, що пропорційна до розміру задоволених позовних вимог та становить 1660,32 грн. (640,00 грн. за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження голови районної ради та поновлення на роботі + 170,88 грн. за позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди, що становить 26,7% від суми судового збору, що повинен би був бути стягнений в разі задоволення цієї позовної вимоги в повному обсязі + 849,44 грн. за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що становить 41,4% від суми судового збору, що повинен би був бути стягнений в разі задоволення цієї позовної вимоги в повному обсязі).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.244 КАС України суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 3227,00 грн. .

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 8, 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про поновлення на роботі, виплату грошових коштів за вимушений прогул та про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Позовну вимогу про визнання протиправним та скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта виконавчого апарату районної ради - задовольнити та визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10 травня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта виконавчого апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Позовну вимогу про поновлення ОСОБА_1 на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області з 11.02.2017 року - задовольнити частково та поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області з 11.05.2017 року.

Позовну вимогу про стягнення з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із розрахунку 389,33 грн. за кожен день вимушеного прогулу з 11.02.2017 року по день ухвалення судового рішення - задовольнити частково та стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85031,45 грн. (вісімдесят п`ять тисяч тридцять одну гривню сорок п`ять копійок).

Позовну вимогу про стягнення з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. - задовольнити частково та стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень нуль копійок) моральної шкоди.

Стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області на користь держави судовий збір в розмірі 1660,32 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят гривень тридцять дві копійки) до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; р/р 31211256026001; код класифікації доходів бюджету-22030106.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 3227,00 грн. допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , дані паспорта: серія НОМЕР_3 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 04.09.1998 року.

Відповідач - Козівська районна рада Тернопільської області; місцезнаходження: 47600, вул. Грушевського, 38, смт. Козова, Козівського району Тернопільської області; код ЄДРПОУ: 25347911.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 25.07.2019 року.

Суддя О.Б.Гриновець