Постанова

від 16.10.2019 по справі 600/479/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 рокуЛьвів№857/9499/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

при секретарі судового засідання: Мельничук Б.Б.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Гладчука І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2019 року у справі №600/479/17 (головуючий суддя у першій інстанції Гриновець О.Б., рішення проголошене о 12.22год. у м. Козові, повний текст рішення складений 25.07.2019 р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козівської районної ради Тернопільської області про поновлення на роботі, про виплату грошових коштів за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 06.06.2017 року звернувся до Козівського районного суду Тернопільської області із вищевказаним позовом, в якому просив: визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П .Й. №62 від 10.05.2017 року, яким я звільнений з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 10 травня 2017 року. ; поновити мене у займаній посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради з 11 травня 2017 року. ; зобов`язати відповідача виплатити мені грошові кошти за час вимушеного прогулу та сплатити із розрахунку 3724,03 (три тисячі двадцять чотири) гривні 03 коп. в місяць. ; стягнути з відповідача на мою користь 30000 (тридцять тисяч) заподіяної моральної шкоди. ; стягнути з відповідача у мою користь судові витрати. ; під час підготовки до судового розгляду витребувати у відповідача матеріали із приводу звільнення мене з роботи.

02.08.2018 року позивачем подано до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, згідно з якою останній просив суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10.05.2017 року, яким я звільнений з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 10 травня 2017 року ; поновити мене на займаній посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради з 11 травня 2017 року ; зобов`язати відповідача виплатити мені грошові кошти за час вимушеного прогулу та сплатити із розрахунку 260 (двісті шістдесят) грн. 01 коп. за кожний день вимушеного прогулу на роботі ; стягнути з відповідача на мою користь 30000 (тридцять тисяч) заподіяної моральної шкоди ; стягнути з відповідача на мою користь судові витрати .

12.03.2019 року від позивача надійшла заява про уточнення та збільшення позовних вимог, у якій він просив суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10 травня 2017 року, яким я звільнений з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 10 травня 2017 року ; поновити мене у займаній посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради з 11 лютого 2017 року ; зобов`язати відповідача виплатити мені грошові кошти за час вимушеного прогулу та сплатити мені грошові кошти із розрахунку 389 (триста вісімдесят дев`ять) грн. 33 коп. за кожний день вимушеного прогулу на роботі з 11 лютого 2017 року по день ухвалення судового рішення ; стягнути з відповідача у мою користь 30000 (тридцять тисяч) заподіяної моральної шкоди ; стягнути з відповідача на мою користь судові витрати .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.05.2017 року, після відпрацювання повного робочого дня, його було звільнено з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області (надалі - Козівська районна рада, районна рада) цим же ж днем, а не з наступного, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вказує, що підставою звільнення відповідач вказав ту ж підставу (розпорядження голови районної ради №113 від 16.12.2015 року Про внесення змін до структури і чисельності та штатного розпису виконавчого апарату Козівської районної ради ), яка вже була предметом оцінки Тернопільського окружного адміністративного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №600/221/16-а про його незаконне звільнення 16.02.2016 року з цих же підстав. Зазначає, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року його було поновлено на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради. 10.02.2017 року головою районної ради видано розпорядження №15, яким скасовано розпорядження №19 від 16.02.2016 року про його звільнення та допущено до роботи. Однак, на засідання районної ради, на якому розглядалось питання щодо внесення змін до чисельності і штатного розпису Козівської районної ради з включенням ще однієї посади консультанта його запрошено не було. Також, на його думку, незаконність його звільнення 10.05.2017 року полягає у тому, що відповідачем лише частково виконано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.0.2017 року, адже в наказі на звільнення не зазначено у зв`язку з чим, якими саме змінами в організації виробництва і праці чи скороченням працівників, було проведено його звільнення. Просить суд звернути увагу на те, що заробітна плата виплачувалася йому за рахунок іншої посади, а посада консультанта введена в штат Козівської районної ради не була. Крім того, зазначає, що при його повторному звільненні були допущені, на його думку, й інші порушення, зокрема: звільнення відбулося без прийняття рішення про скорочення чисельності або штату працівників; без визначення працівників, які підлягають звільненню; без попередження усіх працівників про звільнення; без пропозиції іншої роботи усім працівникам, які підлягають звільненню; без повідомлення державної служби зайнятості про заплановане і фактичне вивільнення працівників; без звільнення всіх працівників . Вказує також, що про майбутнє ймовірне звільнення двоє інших консультантів попереджено не було, що свідчить, на його переконання, про упереджене ставлення до нього зі сторони керівництва районної ради.

У поданій позовній заяві, обґрунтовуючи суми стягнень за вимушений прогул, зазначає, що отримав, згідно довідки відповідача, в березні 2017 року 4159,94 грн., а у квітні 2017 року 3288,11 грн.. Відтак середній заробіток за останні два місяці становить 3724,03 грн.

Обґрунтовуючи суму моральної шкоди, яку позивач просить суд стягнути, останній вказує на те, що позбавлений гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі на життя . Він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані. Ці негативні зміни у його житті негативно відобразилися на стані здоров`я.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області Репели П.Й. №62 від 10 травня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта виконавчого апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області з 11.05.2017 року.

Стягнуто з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85031,45 грн.

Стягнуто з Козівської районної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 8000,00 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з Козівської районної ради Тернопільської області на користь держави судовий збір в розмірі 1660,32 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят гривень тридцять дві копійки) до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; р/р 31211256026001; код класифікації доходів бюджету-22030106.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 3227,00 грн. допустити до негайного виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції, яким частково задоволенні його позовні вимоги є обґрунтованим та справедливим, тобто законним лише в частині задоволення змінених позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області про звільнення з посади консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради №62 від 10 травня 2017 року відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Щодо часткового задоволення позову, вважає рішення в цій частині таким, що підлягає скасуванню та позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі, зокрема поновити на посаді з 11.02.2017 року; стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 389,33 грн. за кожен день вимушеного прогулу з 11.02.2017 року по день ухвалення судового рішення; стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Зазначає, що факт невиконання відповідачем Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року про поновлення позивача на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради убачається із ненарахування та невиплати у період після допуску його до роботи 10 лютого 2017 року до чергового звільнення 10 травня 2017 року з роботи, заробітної плати консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради; виплати істотно заниженої заробітної плати завгоспа Козівської районної ради, на яку прийнятий у визначеному законом порядку та поновлений апеляційним адміністративним судом не був; обов`язків завгоспа не виконував; через нарахування та виплату заробітної плати, не як спеціалісту, консультанту виконавчого аппарату Козівської районної ради, а як завгоспу, тому позовні вимоги в частині поновлення на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради підлягають задоволенню з 10 лютого 2017 року.

Щодо середньоденного заробітку, то після поновлення його на роботі з 10.02.2017 р. нарахування заробітної плати проводилось не у відповідності штатного розпису посадової особи відповідного рангу зі всіма належними надбавками та доплатами, а у відповідності ставки завгоспа, сторожа, які згідно штатного розпису є одинакові. Зазначене стверджується довідкою №56-01-23 від 06.03.2019 р. про нарахування заробітної плати працівникам Козівської районної ради. За вказаний період відповідачем була нарахована найнижча заробітна плата в порівнянні з іншими посадовими особами районної ради, і зокрема з нарахованою заробітною платою за 2017 рік працюючому консультанту виконавчого апарату Козівської районної ради Табарчевич І.М. з однаковими з позивачем стажем, рангом, посадовим окладом і іншими видами доплат, заробітна плата якої за 2017 рік становить 85525 грн., 7127 грн.- середньомісячна, 339,38 грн. - середньоденна.

Також вважає необґрунтованим рішення суду першої інстанції частині стягнення з Козівської районної ради Тернопільської області на його користь моральної шкоди не в розмірі 30000,00 грн., а лише 8000,00 грн. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 працював на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області з 01.03.2011 року, що підтверджується копією його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.09.2007 року.

16.02.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта виконавчого апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України , що підтверджується записом №16 у зазначеній трудовій книжці. При цьому, звільнено позивача було на підставі розпорядження голови районної ради від 16.12.2015 рок №113 Про внесення змін до структури і чисельності та штатного розпису виконавчого апарату Козівської районної ради .

Вказаний факт визнається усіма учасниками справи, та встановлений постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 року, а відтак, згідно з ч.ч.1, 4 ст.78 КАС України не потребує додаткового доказування у цій справі.

Крім того, згаданою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 , поновлено на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради Тернопільської області.

10.02.2017 року позивача було поновлено на посаді консультанта виконавчого апарату районної ради, що підтверджується копією його трудової книжки та копією розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області від 10.02.2017 року №15.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 16.02.2016 року було зумовлено рішенням Козівської районної ради Тернопільської області №12 від 11.12.2015 року Про затвердження структури і чисельності виконавчого апарату Козівської районної ради сьомого скликання , яким виключено зі структури і штату виконавчого апарату районної ради штатну одиницю консультанта, розпорядженням голови Козівської районної ради Тернопільської області, на виконання вимог Закону України Про місцеве самоврядування , винесено на затвердження чергової сесії цієї ради розпорядження №14 від 10.02.2017 року про введення в структуру виконавчого апарату районної ради посаду консультанта виконавчого апарату районної ради та додання до чисельності виконавчого апарату однієї штатної одиниці.

Як слідує з витягу з протоколу першого засідання восьмої сесії Козівської районної ради Тернопільської області сьомого скликання від 23.02.2017 року пунктом 9 порядку денного було передбачено розгляд питання, внесеного розпорядженням голови районної ради №14 від 10.02.2017 року. Проте, розглядаючи це питання депутати Козівської районної ради за таке не проголосували і рішення було не прийнято.

У період з 23.02.2017 року до 03.03.2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АВС №830585, тому станом на момент розгляду питання щодо включення до штату Козівської районної ради Тернопільської області додаткової штатної одиниці консультанта ОСОБА_1 не був присутній на роботі через перебування на стаціонарному лікуванні.

У зв`язку з наведеними обставинами, 06.03.2017 року, після виходу на роботу, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що жоден депутат не проголосував за запропонований проект рішення щодо внесення доповнення в структуру і чисельність виконавчого апарату районної ради та відповідних змін до рішення районної ради №12 від 11.12.2015 року та попереджено про можливе звільнення з роботи відповідно до чинного законодавства України. . Крім того, позивача повідомлено про те, що за наявності вакантних посад його буде повідомлено додатково.

В подальшому, розпорядженням голови Козівської районної ради №30 від 10.03.2017 року ОСОБА_1 було надано відпустку тривалістю 35 календарних днів з 13.03.2017 року до 17.04.2017 року включно.

18.04.2017 року ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю рівнозначної посади, було запропоновано роботу на посаді завгоспа, а також висловлено прохання повідомити про своє рішення до 10.05.2017 року. Цю пропозицію позивач отримав 18.04.2017 року, що підтверджується його підписом на такій.

Позивач, у своєму зверненні, адресованому відповідачу, яке останній отримав 05.05.2017 року повідомив, що даю свою згоду на переведення на посаду відповідального чергового , на яку переведено завгоспа Яциківа О.Б. , а йому запропоновано, відповідно, посаду завгоспа, яка стала вакантною.

Крім того, у відповіді відповідача на звернення позивача від 20.04.2017 року та 10.05.2017 року останньому вдруге запропонована посада завгоспа.

Розпорядженням голови Козівської районної ради Тернопільської області №62 від 10.05.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта виконавчого апарату районної ради відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України на підставі розпорядження голови районної ради від 16.12.2015 року №113 Про внесення змін до структури і чисельності та штатного розпису виконавчого апарату Козівської районної ради .

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що розпорядження відповідача про звільнення позивача з посади є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено правомірності та законності звільнення позивача із займаної посади консультанта виконавчого апарату районної ради та недотримано процедури його звільнення. Щодо поновлення на роботі, то позовна вимога задоволена часткового та позивача поновлено на посаді з 11.05.2017 року; вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач оскаржує судове рішення лише в частині часткового задоволення позовних вимог та просить позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі, зокрема поновити на посаді з 11.02.2017 року; стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 389,33 грн. за кожен день вимушеного прогулу з 11.02.2017 року по день ухвалення судового рішення; стягнути з Козівської районної ради Тернопільської області моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Отже, рішення суду в частині скасування розпорядження голови Козівської районної ради Тернопільської області №62 від 10.05.2017 року, яким позивача звільнено із займаної посади сторонами не оскаржується.

Крім цього, представником відповідача в судовому засіданні представлено копію Розпорядження голови Козівської районної ради від 22.07.2019 р. № 74 Про виконання рішення суду , відповідно до якого скасовано розпорядження голови районної ради від 10.05.2017 р. №и 62 Про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді консультанта виконавчого апарату районної ради з 11.05.2017 р. та проведено виплати згідно рішення суду від 19.07.2019 р.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначеної правової норми, у сукупності з положеннями ст.43 Конституції України та ст.2401 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

З урахуванням висновків суду про незаконність розпорядження про звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність поновлення позивача на посаді.

Вирішуючи питання щодо моменту, з якого позивача слід поновити на роботі на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що такою датою є 11.05.2017 року, оскільки будучи поновленим на цій посаді 10.02.2017 року, позивач до повторного звільнення 10.05.2017 року отримував заробітну плату та інші виплати.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про те, що він підлягає поновленню на посаді з 11.02.2017 року.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вказана справа розглядається більше одного року не з вини позивача, тому суд першої інстанції вірно зазначив про необхідність виплати середнього заробітку позивачу за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок №100).

Відповідно до абз.3 п.2 цього порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Суми, які враховуються та/або не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати визначаються пунктами 3 і 4 Положення №100.

Отже, на підставі витягів з відомостей нарахування заробітної плати консультантів виконавчого апарату Козівської районної ради за березень та квітень 2017 року, суд першої інстанції шляхом математичних підрахунків дійшов правильного висновку, що сума заробітної плати за березень 2017 року, яка повинна була б бути врахована при визначення середнього заробітку становить 581,82 грн. (313,27 грн. окладу + 10,00 грн. за ранг + 48,89 грн. за вислугу + 210,06 грн. доплати до мінімальної зарплати), а за квітень 2017 року - 1515,79 грн. (816,16 грн. окладу + 26,05 грн. за ранг + 168,44 грн. за вислугу + 505,14 грн. доплати до мінімальної зарплати).

Абзацами 1-3 п.8 Положення №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середня місячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. А середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як слідує із цих самих відомостей про нарахування заробітної плати, позивач за березень-квітень 2017 року в сумі відпрацював 13 робочих днів (4 робочі дні за березень 2017 року + 9 робочих днів за квітень 2017 року).

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за березень-квітень 2017 року становить 161,35 грн., що є часткою суми заробітної плати за березень-квітень 2017 року і кількості відпрацьованих днів за березень-квітень 2017 року ((581,82 грн. заробітної плати за березень 2017 року + 1515,79 грн. заробітної плати за квітень 2017 року) / (робочі дні за березень 2017 року + 9 робочих днів за квітень 2017 року)).

Згідно з листом Козівської районної ради Тернопільської області від 19.07.2019 року №147/01-31, який надійшов до суду цього ж дня, кількість робочих днів в травні 2019 року становила 21 робочий день, а в червні 2019 року - 18 робочих днів.

Отже, середньомісячне число робочих днів становить 20 робочих днів ((21 робочий день за травень 2019 року + 18 робочих днів за червень 2019 року) / 2).

З моменту звільнення позивача (10.05.2019 року) до моменту ухвалення цього рішення (19.07.2017 року) спливло 26 місяців та 7 робочих днів.

Відтак, сума компенсації заробітку за вимушений прогул становить 85031,45 грн., що становить суму добутку середньоденної заробітної плати, середньомісячного числа робочих днів і кількості місяців за час вимушеного прогулу та добутку середньоденної заробітної плати і кількості робочих днів у період з 10.07.2019 року до 19.07.2019 року (161,35 грн. середньоденної заробітної плати * на 20 робочих днів середньомісячного числа робочих днів за травень-червень 2019 року * 26 місяців з 10.05.2017 року до 10.07.2019 року + 161,35 грн. середньоденної заробітної плати * 7 робочих днів у період з 10.07.2019 року до 19.07.2019 року).

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний суд вважає доводи апелянта про те, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось не у відповідності штатного розпису посадової особи відповідного рангу зі всіма належними надбавками та доплатами невірними, та відповідно суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу слід задовольнити частково, оскільки розрахунки суду базуються на зібраних в матеріалах справи доказах отриманих позивачем грошових коштів у період з моменту поновлення до моменту повторного звільнення 10.05.2017 року, в той час, як розрахунки позивача базуються на сумах виплат, отриманих іншим консультантом Козівської районної ради, а саме Табаркевич І.М. , що не може бути враховано судом, так як визначення розміру заробітної плати залежить від індивідуальних показників стажу, вислуги років тощо того чи іншого працівника.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом беззаперечно встановлено, що мало місце порушення законних прав ОСОБА_1 спричинене його незаконним звільненням. Як зазначалося вище позивач відстоював своє право на працю протягом тривалого часу, а саме більше двох років, з причин, які не залежали від його волі. Протягом усього цього часу він був позбавлений заробітку, на який міг би розраховувати у випадку працевлаштування на посаді консультанта виконавчого апарату Козівської районної ради та здійснював витрати, пов`язані із забезпеченням захисту свого порушеного права на працю. Очевидно, що усі вказані обставини зумовили порушення нормальних життєвих зв`язків і вимагали у позивача додаткових зусиль для організації свого життя та забезпечення базових побутових потреб, а тому суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, однак дійшов висновку, що розмір такої шкоди у сумі 30000,00 грн. недоведеним, а достатнім розміром відшкодування моральної шкоди у цьому випадку буде сума, що становить 8000,00 грн..

Разом з тим апелянтом не надано доказів на обґрунтування понесеної моральної шкоди саме на суму 30000 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2019 року у справі №600/479/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Повний текст постанови складено 28.10.2019р.