Ухвала

від 29.07.2019 по справі 140/1980/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

29 липня 2019 рокуЛуцькСправа № 140/1980/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправними, скасування пунктів акту ревізії та аудиторського звіту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправними та скасування пунктів акту ревізії від 06.03.2019 року окремих питань фінансово-господарської діяльності Волинського краєзнавчого музею Волинської обласної ради за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 року та аудиторського звіту від 15.03.2019 року № 04-23/002 за результатами державного фінансового аудиту виконання бюджетної програми, спрямованої на забезпечення діяльності музеїв і виставок за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 року, складених співробітниками Управління західного офісу Держаудитслужби у Волинській області в частині здійснення будівельних робіт ФОП ОСОБА_1 на об`єкті "Капітальний ремонт приміщення музею Волинської ікони (корпус № 2) по вул. Ярощука-16 в м. Луцьку".

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09 липня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяві від 08.07.2019 №13-03-13-07/2451-2019, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю та додатково звертає увагу на те, що акт ревізії та аудиторський звіт не породжують жодних правових наслідків для позивача, а тому не мають ознак рішень, що підлягають оскарженню за правилами адміністративного судочинства.

З`ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів слідує, що предметом даного спору є оскарження позивачем висновків відповідача у пунктах акту ревізії від 06.03.2019 року окремих питань фінансово-господарської діяльності Волинського краєзнавчого музею Волинської обласної ради за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 року та аудиторського звіту від 15.03.2019 року № 04-23/002 за результатами державного фінансового аудиту виконання бюджетної програми, спрямованої на забезпечення діяльності музеїв і виставок за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 року, складених співробітниками Управління західного офісу Держаудитслужби у Волинській області в частині здійснення будівельних робіт ФОП ОСОБА_1 на об`єкті "Капітальний ремонт приміщення музею Волинської ікони (корпус № 2) по вул. Ярощука-16 в м. Луцьку".

Положеннями п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" №2939-ХІІ від 26.01.1993 інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Абзацом другим пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. № 550 передбачено, що акт ревізії - документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Таким чином, акт ревізії, заперечення, зауваження до акта ревізії та висновки на них є службовими документами, які містить інформацію про певні обставини, встановлені під час проведення ревізії.

Акт ревізії лише фіксує обставини, встановлені під час проведення ревізії і факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Судження контролюючого органу є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті ревізії не порушує законодавство.

Тобто, акт ревізії, заперечення, зауваження до акта ревізії та висновки на них не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України та не породжують правових наслідків, а тому не є предметом оскарження із таких мотивів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року № 21-237а13, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17, від 20 червня 2018 року у справі № 826/5608/17.

Статтею 3 Закону Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Згідно пп. 3 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, державного фінансового аудиту.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 р. № 252 (далі - Порядок № 252) цей Порядок визначає механізм проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (далі - органи Держаудитслужби) державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання.

Пунктом 9 Порядку № 252 передбачено, що аудит проводиться згідно з планом заходів державного фінансового контролю, затвердженим в установленому порядку та погодженим з Міністром Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня його надходження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Висновки, викладені у акті ревізії від 06.03.2019 року №04-24/005 та в аудиторському звіті від 15.03.2019 року №04-23/002 не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Отже, акт ревізії та аудиторський звіт не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому їх висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт ревізії та аудиторський звіт є носіями доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення, носять консультативний і рекомендаційний характер, та не породжують обов`язкових юридичних наслідків для позивача.

При цьому, суд зазначає, що поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18 та від 12.12.2018 у справі № 802/2472/17-а.

Відповідно до ч. 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду. У зв`язку з цим суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною 2 статті 7 цього Закону визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Згідно частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням викладених положень законодавства судовий збір підлягає поверненню позивачу повністю.

Оскільки відповідно до квитанції №46 від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 сплатив за звернення з даним позовом до суду судовий збір у сумі 769,00 грн., який зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України, тому вказана сума судового збору підлягає поверненню позивачу.

Керуючись статтями 143, 238, 262, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправними, скасування пунктів акту ревізії та аудиторського звіту закрити.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений згідно з квитанцією №46 від 24 червня 2019 року судовий збір у сумі 769,00 грн. (сімсот шістдесят дев`ять гривень 00 коп.).

Оригінал квитанції №46 від 24 червня 2019 року залишити в матеріалах судової справи № 140/1980/19.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя В.Д. Ковальчук