Постанова

від 30.07.2019 по справі 520/2132/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 р. Справа № 520/2132/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2019, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків по справі № 520/2132/19

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області , Харківське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області

про визнання протиправною постанови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, Харківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в якому просить суд визнати протиправною постанову №2013/785/785/1 від 27.09.2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в частині призначення одноразової допомоги в разі стійкої втрати працездатності в сумі 31297 (тридцять одна тисяча двісті дев`яносто сім гривень) грн 00 коп; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі відокремленого підрозділу - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області вирішити питання щодо нарахування та проведення одноразової страхової виплати ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції невірно застосовано норми закону, який суттєво звужує соціальні гарантії позивача, що на думку позивача спричиняє незаконність прийнятого рішення.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на ТОВ "УКРМОНТАЖЕНЕРГО" отримав тяжкі травми (Політравма; закрита черепно-мозкова травма; забій головного мозку; тяжка хребетно-спинномозкова травма; забій спинного мозку та ін.), що підтверджується актом за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 07.05.2018.

Відповідно до копії довідки МСЕК серії 12 ААА № 961058 від 17.07.2018 ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності із зазначенням виду огляду - первинно, причини інвалідності - трудове каліцтво.

У довідці про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 079304 від 19.07.2018 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 100 відсотків.

ОСОБА_1 звернувся до Фонду з заявою про призначення йому страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, що стався з ним 23.03.2018 року під час роботи в ТОВ "УКРМОНТАЖЕНЕРГО".

Постановою від 27.09.2018 №2013/785/785/1 призначено потерпілому ОСОБА_1 одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 31297,0 грн., яка визначалась відповідно до вимог ч.2 ст. 42 Закону України №1105 з розрахунку: прожитковий мінімум для працездатних осіб х 17 х процент втрати працездатності/100 = (1841,00 х 17 х 100,00)/100 = 31 297,00 грн.

Згідно виписки банку призначена позивача сума перерахована на рахунок позивача.

Постановою від 01.10.2018 №2013/785/785/5 призначено фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, а саме: витрати на постійний сторонній догляд (вид виплати 183, КЕКВ 2740,11) в розмірі 1 861,50 грн. (щомісячно) та витрати на спеціальний медичний догляд (вид виплат 180, КЕКВ 2740,10) в розмірі 3 723,00 грн. (щомісячно).

Постановою від 27.09.2018 №2013/785/785/2 потерпілому призначена щомісячна страхова виплата у розмірі 4831,74 грн.

Не погоджуючись з розміром одноразової допомоги, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що норма п. 3.5.1 Порядку, на застосування якої наполягає позивач, не узгоджується з нормами Закону України №1105 (в редакції яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки її застосування суперечить Закону № 1105, який має вищу юридичну силу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 46 Конституції України встановлено - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до ст. 13 Закону № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Статтею 14 цього Закону визначено, що нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Тобто, законодавцем встановлено, що нещасний випадок - це страховий випадок, і з настанням його виникає право особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.35 Закону № 1105-XIV страхуванню від нещасного випадку підлягають, в тому числі: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності (ч.2 ст.47 Закону України №1105).

Нормами частини 2 статті 42 Закону України №1105 (в редакції яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, розмір якої визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, виходячи з 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права потерпілого на страхову виплату.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що станом на дату виникнення страхового випадку та звернення із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, розмір такої допомоги обчислюється виходячи з розміру 17 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права потерпілого на страхову виплату.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 27.09.2018 №2013/785/785/1 призначено ОСОБА_1 одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 31297,0 грн., яку визначено відповідно до вимог ч.2 ст. 42 Закону №1105 з розрахунку: прожитковий мінімум для працездатних осіб х 17 х процент втрати працездатності/100 = (1841,00 х 17 х 100,00)/100 = 31 297,00 грн.

Отже, колегія суддів вважає, що розмір одноразової допомоги позивачу визначено у відповідності до вимог ч.2 ст. 42 Закону № 1105 та відповідачем в цьому випадку не допущено порушень прав позивача, які б підлягали судовому захисту.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що при призначенні йому одноразової допомоги необхідно враховувати норми Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року № 24 (надалі - Порядок № 24).

Такі доводи ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 №1105- XIV ( в редакції Закону, що діяв до 01.01.2015) у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду ( Абзац перший частини другої статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2272-III ( 2272-14 ) від 22.02.2001 )

Пунктом 3.5.1 Порядку № 24 встановлено, що одноразова допомога потерпілому визначається з розрахунку його середньої заробітної плати (доходу) за кожний відсоток втрати професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду, на час настання права потерпілого на страхову виплату. У разі встановлення комісією з розслідування нещасного випадку, що ушкодження здоров`я настало не лише з причин, що залежать від роботодавця, а і внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги підлягає зменшенню, але не більше як на 50 відсотків (пункт 3.5.3 Порядку №24).

Тобто, норма пункту 3.5.1 Порядку №24, на яку посилається позивач повністю узгоджувалась з нормою частини 2 статті 34 Закону, що діяв до 01.01.2015.

Водночас, 28.12.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року №77-VIII, яким викладено Закон в іншій редакції, в тому числі змінено порядок виплати та розміри допомоги, зокрема визначено, що одноразова грошова допомога призначається виходячи з розміру 17 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права потерпілого на страхову виплату.

Пунктами 8 та 9 Розділу VII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України №1105 визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності діють до затвердження відповідних рішень Фондом.

Колегія суддів зазначає, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, шо норма п. 3.5.1 Порядку№ 24 не узгоджується з нормами Закону №1105 (в редакції яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), а тому не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки її застосування суперечить Закону №1105, який має вищу юридичну силу.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції застосовано норми закону, який суттєво звужує соціальні гарантії позивача, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів..

Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У контексті спору колегія суддів вважає, що у зв`язку з втратою чинності положень нормативно-правового акту, які передбачали право на одноразову допомогу в більшому розмірі, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання страхової виплати. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача виплатити допомогу в більшому розмірі, як вважає позивач, не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки позивача не позбавлено право на отримання страхової виплати, а лише зменшено її розмір, що випрадано державою як необхідність у демократичному суспільстві задля економічних інтересів всього суспільства та з урахуванням фінансових можливостей країни.

Щодо того, чи мало місце втручання у право позивача мирно володіти своїм майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже скасовано норми законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає "законних сподівань" на виплату одноразової допомоги із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у спірних правовідносинах факту втручання держави у право позивача на мирне володіння майном.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 по справі № 520/2132/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді (підпис) (підпис) Т.С. Перцова С.П. Жигилій