Ухвала

від 29.07.2019 по справі 826/16529/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16529/18

У Х В А Л А

29 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Літвіної Н.М., Федотова І.В., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Південьспецбуд до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору, пропуском строку апеляційного оскарження та встановлено десятиденний строк на усунення недоліків з моменту отримання судового рішення.

Вказану ухвалу отримано скаржником 15.07.2019, що ним не заперечується, однак станом на час прийняття цього судового рішення, недоліки апеляційної скарги усунуто не було, судовий збір за її подання не сплачено.

Поряд із цим, у межах встановленого судом строку, скаржник подав до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору.

За приписами частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З указаного вбачається, що скаржник не є суб`єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом в ухвалах від 11.01.2018 по справі № 809/1045/16 (суддя-доповідач Смокович М.І.), від 10.01.2018 по справі № 242/3169/17 (суддя-доповідач Мороз Л.Л.) та ін.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.

Скаржник також просив продовжити строк усунення недоліків апеляційної скарги. Вирішуючи зазначене клопотання, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що суд вправі продовжити лише строк, який ним був встановлений. Повноважень суду щодо продовження строку встановленого законом, норми КАС не передбачають.

Відповідно до частини другої статті 297 КАС до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За змістом частин першої-другої статті 169 КАС суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, закон встановлює граничний десятиденний строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки апеляційної скарги. Тобто суд має право на власний розсуд визначати цей строк виключно в межах десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Як зазначалося, скаржнику було встановлено максимально дозволений законом строк усунення недоліків апеляційної скарги - десять днів з дня отримання ухвали. На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції у такому випадку позбавлений можливості продовжити цей строк, оскільки це свідчитиме про порушення граничного строку, встановленого законом, який суд, як зазначалося, не вправі продовжувати.

Таким чином, підстави для продовження скаржнику строку усунення недоліків апеляційної скарги - відсутні.

Скаржником також було подане клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, вирішуючи яке колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Обґрунтовуючи наявність поважних причин пропуску строку оскарження відповідач посилається на обмежене фінансування, що не дано змоги сплатити судовий збір. Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд виходить із такого.

Як вбачається з матеріалів справи, першу апеляційну скаргу відповідача було повернуто ухвалою Шостого/Київського апеляційного адміністративного суду від ДАТА у зв`язку із неусуненням її недоліків.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 823/440/16 висловив позицію, що невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Аналіз рішень Верховного Суду у справах №№ 804/2863/16, 8226/2220/16, 507/1436/16-а, 823/440/16 та ін. дає підстави для висновку, що скаржник має надати суду достовірні та переконливі докази, що підтвердять існування об`єктивно існуючих та непереборних обставин, які унеможливили звернення суду протягом встановленого законом строку (здійснення активних регулярних заходів щодо сплати судового збору чи щодо намагання отримання отримати відповідне фінансування, результати цих заходів тощо).

Проте, з наведених відповідачем доводів та наданих доказів, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що майновий стан відповідача починаючи з дня початку перебігу строку апеляційного оскарження та дня отримання ним копії оскаржуваного рішення не дозволяв йому сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Окрім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

У пункті 40 та у пункті 41 справи Пономарьов проти України Європейський Суд з прав людини зазначив, що … якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків .

Також, у пункті 74 Рішення у справі Лелас проти Хорватії і пункті 70 Рішення у справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року по справі № 804/2979/17 та від 07 червня 2018 року по справі № 822/276/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, посилання на листи органів казначейства також є необґрунтованим.

Відповідно до пунктів 29, 30 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок) у разі неможливості визначення кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких проводиться безспірне списання коштів, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа надсилає до боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, запит для встановлення відповідних даних із зазначенням строку надання відповіді.

На період встановлення даних, зазначених у пункті 29 цього Порядку, не проводяться платежі за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи щодо операцій, пов`язаних із централізованим обслуговуванням боржника, за всіма рахунками, кодами класифікації видатків бюджету, крім платежів, зазначених у пункті 25 цього Порядку.

Згідно пункту 25 Порядку безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

На час здійснення безспірного списання коштів проводяться платежі боржника: із сплати податків і зборів, у тому числі судового збору.

Отже, процедура безспірного списання коштів з рахунків державного органу не перешкоджає сплаті судового збору.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про поновлення строку апеляційного оскарження.

Згідно частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, згідно з якими апеляційна скарга, недоліки якої у встановлений судом строк усунуто не було, повертається скаржнику.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

За таких обставин, у відкритті апеляційного провадження у даній справі слід відмовити, а апеляційну скаргу необхідно повернути, оскільки скаржником не було усунуто її недоліків.

Керуючись статтями 34, 169, 248, 256, 298, 299 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про відстрочення сплати судового збору, поновлення строку апеляційного оскарження, продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року повернути особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов