Рішення

від 17.07.2019 по справі 922/1336/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1336/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес", с.Липини Волинської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм", м.Мерефа Харківської області про стягнення 27 924,08грн. за участю представників:

від позивача: Чабан Р.Л., довіреність від 09.01.2019

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм" (надалі - відповідач) про стягнення 27924,08грн., з яких: 26012,19грн. основного боргу, 1485,81грн. пені, 123,82грн. 3% річних та 302,26грн. інфляційного збільшення боргу.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо опати отриманого товару за договором поставки №ТР12-9 від 03.06.2012.

Ухвалою від 08.05.2019 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.06.2019.

03 червня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовні заяву, у якому він проти вимог позивача заперечив. При цьому, зазначив, що відповідно до пункту 5.1 договору поставки №ТР12-9 від 03.06.2012 обов`язок оплати виникає лише після реалізації отриманого товару третім особам. Зазначений у позовній заяві товар на суму 26012,19грн. не був реалізований відповідачем, про що позивач, в передбаченому п.6.2 договору порядку, сповіщався шляхом направлення письмового повідомлення факсом. Проте, нереалізований товар не був вивезений позивачем у встановлений п.6.2 договору 5-денний строк. У зв`язку з цим, у відповідача не існує борг перед позивачем за вищевказаним договором.

Ухвалою від 04.06.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18.06.2019.

Ухвалою від 18.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17.07.2019.

19 червня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якому він не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві. При цьому, позивач заперечує твердження відповідача про наявність залишків товару, оскільки вони не підтверджені відповідними доказами. До відповіді на відзив додано претензію №1348 від 12.06.2019, адресовану відповідачу, з вимогою повідомити про час, дату і місце повернення нереалізованого товару.

Суд зазначає, що відповідь на відзив була надіслана позивачем до суду поштою 13.06.2019, а тому ним не було пропущено строк її надання, у зв`язку з чим суд долучив її до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату час і місце засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України встановлено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 17.07.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

03 червня 2012 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки №ТР12-9 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до пункту 2.2 Договору сторони погоджують асортимент, кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 4 Договору встановлено, що ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці Покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається. Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом дії цього договору.

Згідно з пунктом 5.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) оплата товару здійснюється шляхом безготівкового розрахунку частинами по мірі реалізації товару третім особам, кожні 14 календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.

За умовами пункту 5.4 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) з метою забезпечення постачальнику можливості контролю за вчасними розрахунками, покупець зобов`язаний кожні 14 календарних днів надавати постачальнику достовірну інформацію (звіт) про реалізацію товару та/або його залишки.

Пунктом 6.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторони передбачили, що якщо товар не буде реалізований покупцем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, кожна зі сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару.

Відповідно до пункту 6.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) з настанням строку передбаченого п. 6.1 даного договору, постачальник, забирає товар протягом 7 днів з дня письмового повідомлення, при умові збереження товарного вигляду. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення.

Згідно з пунктом 6.3 Договору у випадку не вивезення постачальником товару в термін передбачений п. 6.2 Договору, покупець не несе жодної відповідальності за збереження товару постачальника.

Згідно з пунктами 10.1, 10.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.06.2014) даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р. Строк дії договору кожен раз автоматично продовжується на наступний календарний рік на аналогічних умовах, якщо жодна із сторін не повідомить про розірвання договору до закінчення його дії.

Докази направлення сторонами повідомлень про розірвання Договору в матеріалах відсутні, а тому його слід вважати пролонгованим.

Як вказує позивач у позові, на підставі умов Договору неодноразово здійснювалася поставка товару та його оплата, однак відповідачем не був у повному обсязі оплачений товар, який був переданий йому позивачем за видатковими накладними: №1110 від 17.01.2017, №28128 від 19.05.2017, №28131 від 19.05.2017, №28129 від 23.05.2017, №28130 від 23.05.2017, №31315 від 02.06.2017, №31377 від 06.06.2017, №31378 від 06.06.2017, 57078 від 06.10.2017, №58423 від 13.10.2017, №63736 від 07.11.2017, №63731 від 10.11.2017, №66803 від 17.11.2017, №68428 від 24.11.2017, №68431 від 28.11.2017. У зв`язку з цим, у відповідача станом на 15.02.2019 існує заборгованість в розмірі 26012,19грн.

Відповідач у відзиві не оспорив факту отримання товару за даними видатковими накладними, а також те, що він не оплачений на суму 26012,19грн.

Частиною 1 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, суд вважає доведеним факт неповної оплати відповідачем отриманого за вищевказаними видатковими накладними товару на загальну суму 26012,19грн.

Разом із тим, відповідач у відзиві вказує на те, що у нього відсутній обов`язок щодо повної оплати товару, оскільки він не був реалізований третім особам.

Позивач направляв відповідачу грошові вимоги від 08.05.2018 та від 05.02.2019, в яких вимагав сплатити заборгованість за Договром.

Дані грошові вимоги відповідачем виконані не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 26012,19грн. основного боргу, 1485,81грн. пені, 123,82грн. 3% річних та 302,26грн. інфляційного збільшення боргу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що відповідачем за умовами Договору було поставлено товар відповідачу, який не був оплачений останнім на загальну суму 26012,19грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, згідно частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

А статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З вищенаведеного вбачається, що покупець має зобов`язання щодо оплати отриманого товару, але в порядку та строки, які визначені відповідним договором.

Так, умовами пункту 5.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем частинами по мірі реалізації товару третім особам кожні 14 календарних днів за товар, який реалізовано за цей період

Отже, виникнення у покупця обов`язку щодо оплати товару безпосередньо пов`язане з фактом реалізації товару третім особам.

Підтвердженням реалізації товару покупцем є його звіти про реалізований товар, що прямо визначено пунктом 5.4 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей). При цьому, сторонами також погоджено, що такі звіти вони можуть використовувати як докази в суді.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Всупереч вищевказаним процесуальним нормам, позивач не надав суду відповідні звіти про реалізацію відповідачем товару на суму 26012,19грн.

Фактично твердження позивача про те, що даний товар було реалізовано ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть бути прийняті судом до уваги.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту реалізації відповідачем спірного товару третім особам і, відповідно, виникнення у нього обов`язку щодо оплати даного товару.

Також, суд зауважує, що в пункті 6.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторони погодили, що якщо товар не буде реалізований покупцем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, кожна зі сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару.

Жодної умови щодо обов`язку відповідача оплатити залишки нереалізованого товару Договір не містить.

Таким чином, оскільки товар був переданий відповідачу в період з 17.01.2017 по 28.11.2017, станом на момент подання позову зазначений 60-денний строк закінчився. Отже, у позивача на даний час є право вимагати від відповідача саме повернення товару на суму 26012,19грн., а не здійснення його оплати.

Слід зазначити, що позивачем було додано до відповіді на відзив вимогу, адресовану відповідачу, про повернення товару №1348 від 12.06.2019, однак вона не приймається судом до уваги, оскільки, по-перше, вона датована пізніше, ніж дата подання позову у даній справі, по-друге, будь-які докази фактичного направлення такої вимоги відсутні, по-третє, предметом спору у даній справі є саме вимога про стягнення грошових коштів, а не про повернення товару.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 26012,19грн. основного боргу необґрунтованими та відмовляє в їх задоволенні.

Щодо іншої частини позовних вимог про стягнення 1485,81грн. пені, 123,82грн. 3% річних та 302,26грн. інфляційного збільшення боргу, суд зазначає, що вказані нарахування відповідно до вимог статей 549, 611, 625 ЦК України здійснюються у випадку порушення стороною договірного зобов`язання. Однак, оскільки у даному випадку наявність такого порушення матеріалами справи не підтверджена, суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (45601, Волинська область, Луцький район, с.Липини, вул.Перемоги, буд.25, код 38143461) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм" (62472, Харківська область, Харківський район, м.Мерефа, вул.Дніпропетровська, буд.223, кімната 6-9, код 37948751) про стягнення 27924,08грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "29" липня 2019 р.

Суддя М.В. Калантай