Постанова

від 17.10.2019 по справі 922/1336/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2019 р. Справа № 922/1336/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (вх. №2584 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.07.2019 у справі № 922/1336/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес", с.Липини Волинської області;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм", м.Мерефа Харківської області;

про стягнення 27 924,08 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тигрес" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм" про стягнення 27924,08 грн, з яких: 26012,19 грн основного боргу, 1485,81 грн пені, 123,82 грн 3% річних та 302,26 грн інфляційного збільшення боргу.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо опати отриманого товару за договором поставки №ТР12-9 від 03.06.2012.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.07.2019 у справі №922/1336/19 відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано звітів про реалізацію Товариством з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм" товару на суму 26012,19 грн, як підстави для його оплати згідно умов договору.

Позивач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обгрунтуванні апеляційної скарги посилається на те, що остання оплата товару була здійснена відповідачем 16.04.2018 і з травня 2018 року поставок товару не відбувалося. За твердженням апелянта, 08.05.2018 ТОВ "ТИГРЕС" звернувся до відповідача з претензією погасити борг у розмірі 26362,79 грн. Відповідач фактично визнав заборгованість і з метою зменшення її розміру здійснив повернення нереалізованого товару, після чого залишок боргу становить 26012,19 грн. 05.02.2019 року ТОВ "ТИГРЕС" повторно звернулося з грошовою вимогою про погашення боргу, в т.ч. з можливістю повернення нереалізованого товару. Проте, вказана вимога залишена без відповіді та задоволення, відповідачем товар не повернутий, що є підставою для його оплати.

19.08.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №922/1336/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Тигерс" та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ураховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали про відкриття провадження у справі згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень були отримані представником позивача - 02.09.2019, представником відповідача - 06.09.2019.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Тобто, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Відповідач не скористався наданим йому правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2019, у зв`язку із відпусткою судді Хачатрян В.С. для розгляду справи №922/1336/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.

Колегія суддів повідомляє, що клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що обставини даної справи є наступними.

03.06.2012 між ТОВ "Тигрес" (постачальник) та ТОВ "Родон Фарм" (покупець) укладено договір поставки №ТР12-9, за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до пункту 2.2 Договору сторони погоджують асортимент, кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки, сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 4 Договору встановлено, що ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці Покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається. Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом дії цього договору.

Згідно з пунктом 5.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) оплата товару здійснюється шляхом безготівкового розрахунку частинами по мірі реалізації товару третім особам, кожні 14 календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.

За умовами пункту 5.4 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) з метою забезпечення постачальнику можливості контролю за вчасними розрахунками, покупець зобов`язаний кожні 14 календарних днів надавати постачальнику достовірну інформацію (звіт) про реалізацію товару та/або його залишки.

Пунктом 6.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторони передбачили, що якщо товар не буде реалізований покупцем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, кожна зі сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару.

Відповідно до пункту 6.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) з настанням строку передбаченого п. 6.1 даного договору, постачальник, забирає товар протягом 7 днів з дня письмового повідомлення, при умові збереження товарного вигляду. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення.

Згідно з пунктом 12.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) у випадку невиконання Покупцем обов`язку щодо оплати Постачальник має право застосувати оперативно-господарську санкцію та припинити поставку товару до моменту виконання покупцем обов`язків та/або вимагати повернення товару, що не реалізований Покупцем і за який не проведено оплату. При цьому Покупець зобов`язаний протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Постачальника на свій вибір: підготувати такий товар до повернення і надати Постачальнику можливість забрати його, або здійснити оплату за нього в повному обсязі. У разі, якщо Покупець не поверне Постачальнику товар у вказаний строк, товар вважається реалізованим і Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику вартість такого товару в цей строк.

Згідно з пунктами 10.1, 10.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.06.2014) даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014. Строк дії договору кожен раз автоматично продовжується на наступний календарний рік на аналогічних умовах, якщо жодна із сторін не повідомить про розірвання договору до закінчення його дії.

Докази направлення сторонами повідомлень про розірвання Договору в матеріалах відсутні, а тому його слід вважати пролонгованим.

Як вказує позивач у позові, на підставі умов Договору неодноразово здійснювалася поставка товару та його оплата, однак відповідачем не був у повному обсязі оплачений товар, який був переданий йому позивачем за видатковими накладними: №1110 від 17.01.2017, №28128 від 19.05.2017, №28131 від 19.05.2017, №28129 від 23.05.2017, №28130 від 23.05.2017, №31315 від 02.06.2017, №31377 від 06.06.2017, №31378 від 06.06.2017, 57078 від 06.10.2017, №58423 від 13.10.2017, №63736 від 07.11.2017, №63731 від 10.11.2017, №66803 від 17.11.2017, №68428 від 24.11.2017, №68431 від 28.11.2017. У зв`язку з цим, у відповідача станом на 15.02.2019 існує заборгованість в розмірі 26012,19грн.

Позивач направляв відповідачу грошові вимоги від 08.05.2018 та від 05.02.2019, в яких вимагав сплатити заборгованість за Договором.

Дані грошові вимоги відповідачем виконані не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 26012,19 грн основного боргу, 1485,81 грн пені, 123,82 грн 3% річних та 302,26 грн інфляційного збільшення боргу.

Відповідач у наданому суду першої інстанції відзиві не оспорював факту отримання товару за даними видатковими накладними, а також те, що він не оплатив товар на суму 26012,19 грн.

Ураховуючи приписи ч. 1 ст. 75 ГПК України господарський суд першої інстанції вважав доведеним факт неповної оплати відповідачем отриманого за вищевказаними видатковими накладними товару на загальну суму 26012,19 грн, проте відмовив у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що виникнення у покупця обов`язку щодо оплати товару безпосередньо пов`язане з фактом реалізації товару третім особам. Підтвердженням реалізації товару покупцем є його звіти про реалізований товар, що прямо визначено пунктом 5.4 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей). Позивач не надав суду відповідні звіти про реалізацію відповідачем товару на суму 26012,19 грн. Фактично твердження позивача про те, що даний товар було реалізовано ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть бути прийняті судом до уваги. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведено факту реалізації відповідачем спірного товару третім особам і, відповідно, виникнення у нього обов`язку щодо оплати даного товару.

Колегія суддів вказані висновки суду першої інстанції вважає такими, що не відповідають умовам укладеного договору та фактичним обставинам справи з таких підстав.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Також, ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору.

Так, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази, а саме: договір поставки № ТР 12-9 від 03.06.2012, протокол узгодження розбіжностей до договору поставки № ТР 12-9 від 03.06.2012, додаткова угода до договору поставки № ТР 12-9 від 03.06.2012, видаткові накладні на поставку товару з підписами уповноважених посадових осіб, які засвідчені печатками підприємств підтверджують факт здійснення позивачем поставки за договором № ТР 12-9 від 03.06.2012.

Проте, відповідач не надав суду доказів оплати заборгованості за вказаними видатковими накладеними у розмірі 26012,19 грн, яка утворилась станом на 15.02.2019.

При цьому, слід зазначити, що факт поставки товару відповідачем не заперечується, однак, на його думку, у нього не виник обов`язок по оплаті зазначеного товару, оскільки він ще не реалізований третім особам.

Колегія суддів до вказаних тверджень відповідача ставиться критично з таких підстав.

За умовами п.п. 5.1, 5.4 Договору № ТР 12-9 (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) оплата товару здійснюється по мірі реалізації товару третім особам, кожні 14 календарних днів за товар, який реалізовано за цей період. При цьому, покупець зобов`язаний кожні 14 календарних днів надавати постачальнику достовірну інформацію (звіт) про реалізацію товару та/або його залишки.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов Договору в частині надання позивачу звітів про реалізований товар.

Також, в порушення приписів п. 6.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) відповідач не сповіщав позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення.

Однак, матеріали справи містять дві грошові вимоги, направлені позивачем на адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими квітанціями (а.с.30, 32).

Так, 08.05.2018 року позивач направляв на адресу відповідача грошову вимогу щодо погашення боргу за поставлений товар у розмірі 26362,79 грн.

Як зазначає позивач, відповідач фактично визнав заборгованість і з метою зменшення її розміру здійснив повернення нереалізованого товару на суму 350,60 грн, після чого залишився несплаченим борг у розмірі 26012,19 грн. З травня 2018 року поставок товару не відбувалося.

05.02.2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з грошовою вимогою про погашення боргу у розмірі 26012,19 грн та просив у разі наявності нереалізованого товару про це повідомити та здійснити негайне його повернення.

Як вже зазначалось, пунктом 6.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) сторони передбачили, якщо товар не буде реалізований покупцем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, кожна зі сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару.

Відповідно до пункту 6.2 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) з настанням строку передбаченого п. 6.1 даного договору, постачальник, забирає товар протягом 7 днів з дня письмового повідомлення.

У наданому суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач стверджував, що товар на суму 26012,19 грн. не був реалізований, про що факсом було інформовано позивача, однак позивач не вивіз залишки товару.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 74, статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач має довести належними та допустимими доказами факт сповіщення позивача про залишки нереалізованого товару, а також надати суду докази наявності у нього вказаного товару.

Проте, в порушення умов договору та вказаних норм чинного законодавства, відповідач не надав суду доказів сповіщення позивача про залишки нереалізованого товару, а також доказів наявності у нього вказаного товару на час розгляду справи.

Слід зазначити, що і у разі закінчення строків реалізації товару, останній перебуває на балансі відповідача та підлягає списанню, про що складаються відповідні акти і це відображається у бухгалтерському обліку. Доказів списання або знаходження на балансі, відповідачем також не надано.

Висновок Господарського суду Харківської області в оскаржуваному рішенні про те, що у позивача на даний час є право вимагати від відповідача саме повернення товару на суму 26012,19 грн, а не здійснення його оплати, колегія суддів вважає неправомірним, оскільки судом не було досліджено умови п. 12.1 Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей), яким сторони визначили, що у випадку невиконання Покупцем обов`язку щодо оплати Постачальник має право застосувати оперативно-господарську санкцію та припинити поставку товару до моменту виконання покупцем обов`язків та/або вимагати повернення товару, що не реалізований Покупцем і за який не проведено оплату. При цьому Покупець зобов`язаний протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Постачальника на свій вибір: підготувати такий товар до повернення і надати Постачальнику можливість забрати його, або здійснити оплату за нього в повному обсязі. У разі, якщо Покупець не поверне Постачальнику товар у вказаний строк, товар вважається реалізованим і Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику вартість такого товару в цей строк.

Приймаючи до уваги, що в порушення умов договору відповідач не надавав позивачу звітів про реалізований товар та не сповіщав про граничні терміни його реалізації, а також не надав суду доказів того, що після отримання претензії від 05.02.2019 він повідомив позивача про нереалізований товар та забезпечив його повернення, а також не надав суду доказів наявності у нього нереалізованого товару, колегія суддів дійшла висновку, що викладені обставини дають підстави вважати, що поставлений позивачем товар був реалізований відповідачем, що в свою чергу свідчить про настання строку на його оплату.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору та норм чинного законодавства щодо оплати товару, та вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за Договором поставки № ТР 12-9 у розмірі 26012,19 грн. обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У п. 7.2. Договору визначено, що у разі прострочення Покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов`язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за період з 15.02.2019 по 25.04.2019 в сумі 1485,81 грн обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 123,82 грн, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача 123,82 грн. за період з 15.02.2019 по 25.04.2019.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 302,26 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 302,26 грн. за лютий, березень 2019.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом при прийнятті рішення порушено норми права і у зв`язку з чим, не в повній мірі з`ясовані та оцінені обставини у справі, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, відповідно до ст. 129 ГПК України відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає судовий збір по першій інстанції у розмірі 1921,00 грн та судовий збір по апеляційній інстанції у розмірі 2881,50 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.3 ч. 1 ст. 277, ст.282, ст.284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.07.2019 у справі № 922/1336/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм" про стягнення 27 924,08 грн задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм"(62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кв.6-9, код ЄДРПОУ 37948751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (Волинська обл., с.Липини, вул.Перемоги, 25, код ЄДРПОУ 38143461) суму основної заборгованості у розмірі 26012,19 грн, пені у розмірі 1485,81 грн, 3% річних у розмірі 123,82 грн та інфляційних втрат у розмірі 302,26 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм"(62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кв.6-9, код ЄДРПОУ 37948751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (Волинська обл., с.Липини, вул.Перемоги, 25, код ЄДРПОУ 38143461) судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1921,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон Фарм"(62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кв.6-9, код ЄДРПОУ 37948751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (Волинська обл., с.Липини, вул.Перемоги, 25, код ЄДРПОУ 38143461) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2881,50 грн.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя М.М. Слободін