Ухвала

від 02.07.2019 по справі 912/1120/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/1120/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Катеринчук Л.Й.

за участі секретаря судового засідання (помічника судді) Резніченко Н.О.

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ",

арбітражний керуючий (ліквідатор) Демчан О.І. - особисто,

ініціюючий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Російське підприємство "Орма-Олімп",

представники кредитора - не з`явився,

кредитор - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

представники кредитора - Саковець А.О., адвокат (Довіреність № 19/3-02/277 від 28.12.2018), Карпінський С.В., адвокат (довіреність № 19/3-02/282 від 28.12.2018),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018

у складі судді: Коваленко Н.М.,

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019

у складі колегії суддів: Березкіна О.В. (головуючий), Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.

у справі за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Російського підприємства "Орма-Олімп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Польського підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2016 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ Спільного Українсько-Польського Підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ", визнано вимоги ініціюючого кредитора ТОВ Спільного Українсько-Російського Підприємства "Орма-Олімп" в сумі 1 000 000, 00 грн. боргу та 15 000, 00 грн. судового збору; введено процедуру розпорядження майном боржника на строк 115 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Клименка О.Ю., інше.

Ухвалою від 09.03.2017 господарський суд визнав грошові вимоги кредитора - Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до боржника - ТОВ Спільного Українсько-Польського Підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" в сумі 58 165 820,08 грн. та включив їх до реєстру вимог кредиторів: 9 585 938,88 грн. (заборгованість по простроченому кредиту) та 15 575 877,75 грн. (індекс інфляції та 3% річних) до четвертої черги задоволення; 13 219 958,45 грн. пені до шостої черги задоволення вимог, 19 784 045,00 грн. - позачергово (вимоги, забезпечені заставою майна); витрати кредитора - ПАТ "Державний ощадний банк України" на оплату судового збору в сумі 2 756,00 грн. включені в першу чергу.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2018 ТОВ Спільне Українсько-Польське Підприємство "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; припинено повноваження розпорядника майном - арбітражного керуючого Черненченка Д.А.; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І.

16.03.2018 на веб-сайті Вищого господарського суду України офіційно оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури ТОВ Спільного Українсько-Польського Підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ", інше.

07.05.2018 АТ "Ощадбанк" звернувся до господарського суду про визнання поточних грошових вимог до банкрута в сумі 15 866 744, 26 грн.

Заява мотивована тим, що під час проведення процедур банкрутства за період з дати порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ СУПП "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" - 05.04.2016 по 15.03.2018 включно, тобто до дня визнання боржника банкрутом, кредитором, АТ "Ощадбанк" донараховано 12 335 498,55 грн. загальної заборгованості за процентами та 3 531 245,71 грн. штрафних санкцій на такі проценти, в тому числі: 1 394 309,76 грн. - загальна сума пені, 376 392,51 грн. - загальна сума 3 % річних від прострочених сум заборгованості та 1 760 543,44 грн. - загальна сума втрат від інфляції, оскільки умовами п.2.7.2 Кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються до повного погашення заборгованості за цим договором.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 (залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019) у справі № 912/1120/16 відхилено грошові вимоги кредитора АТ "Ощадбанк" до банкрута - ТОВ Спільного Українсько-Польського Підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" в сумі 15 866 744, 26 грн.

Відхиляючи грошові вимоги АТ "Ощадбанк" в сумі 15 866 744,26 грн., господарський суд першої інстанції виходив з того, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з такими позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Суди вказали на те, що звернення позивача АТ "Ощадбанк" 18.04.2016 до ТОВ СУПП "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" з позовом про звернення стягнення на предмет застави з ціною позову 76 540 230, 68 грн. та, як наслідок, задоволення таких позовних вимог в повному обсязі рішенням Господарського суду від 10.05.2016, змінило порядок, умови і строк дії договору кредитної лінії № 5 від 07.10.2011, а також припинило право АТ "Ощадбанк" нараховувати передбачені п. 2.7.2 кредитного договору проценти та пеню у відповідності до п. 7.1.1 такого договору.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019, АТ "Ощадбанк" звернулось з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою прийняти нове рішення, яким грошові вимоги Банку на суму 15 866 744,26грн. задовольнити та визнати поточними грошовими вимогами до банкрута.

Скаржник посилається на те, що враховуючи умови Договору кредитної лінії №5 від 07.10.2011, судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовано до правовідносин сторін даного спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц. При цьому, на переконання скаржника Центральний апеляційний господарський суд не вірно протлумачив постанову Верховного Суду України від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 912/1120/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.03.2019.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 912/1120/16 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", датою проведення судового засідання визначено 21.05.2019.

У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №912/1120/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2019 витребувано з Господарського суду Кіровоградської області та Центрального апеляційного господарського суду всі матеріали справи № 912/1120/16, розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відкладено на 02.07.2019.

У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №912/1120/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019, у визначеному складі колегії суддів, справу № 922/6554/15 прийнято до провадження.

27.06.2019 до Верховного Суду від АТ "Ощадбанк" надійшло Клопотання щодо передачі справи № 912/1120/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, у зв`язку з чим така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

У Клопотанні заявник вказує на те, що необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати, як такої що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики в частині отримання банками процентів як плати за користування кредитом після настання строку погашення кредиту, зумовлена значним суспільним інтересом та наявністю виняткового значення для учасника справи в аспекті забезпечення правильного тлумачення підстав припинення кредитного договору, адже, в порядку ч. 2 ст. 1048 ЦК України, в умовах кредитного договору, сторони передбачили іншу домовленість щодо сплати процентів, а саме про сплату позичальником процентів за неправомірне використання кредиту позичальниками після настання строку повернення кредиту.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні відповідне клопотання, вислухавши уповноважених представників сторін, за результатами перевірки матеріалів касаційної скарги дійшла до висновку про необхідність передачі справи №912/1120/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа містить виключну правову проблему, така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, і в наявній судовій практиці вказана виключна правова проблема остаточного вирішення не знайшла.

Статтею 193 ГПК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Судами встановлено, що ТОВ СУПП "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" є фінансовим та майновим поручителем ПП "Спецзовнішкомплект" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" за виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії №5 від 07.10.2011 (з урахуванням додаткових угод до нього).

Також, встановлено, що 18.04.2016 АТ "Ощадбанк" звернувся із позовом до ТОВ СУПП "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" про звернення стягнення на предмет застави з ціною позову 76540230,68 грн., який був задоволений в повному обсязі рішенням Господарського суду від 10.05.2016 у справі № 912/1543/16.

Звертаючись із заявою про визнання грошових вимог (поточні вимоги) у цій справі, кредитор - AT "Ощадбанк" посилався на те, що під час проведення процедур банкрутства за період з дати порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ СУПП "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" - 05.04.2016 по 15.03.2018 включно, тобто до дня визнання боржника банкрутом, кредитором АТ "Ощадбанк" донараховано 12 335 498,55 грн. загальної заборгованості за процентами та 3 531 245,71 грн. штрафних санкцій на такі проценти, в тому числі: 1 394 309,76 грн - загальна сума пені, 376392,51 грн - загальна сума 3 % річних від прострочених сум заборгованості та 1 760 543,44 - загальна сума втрат від інфляції, оскільки умовами п.2.7.2 Кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються до повного погашення заборгованості за цим договором.

Під час судового засідання (02.07.2019) у суді касаційної інстанції, представники АТ "Ощадбанк" уточнили підстави нарахування заборгованості за процентами, вказавши на приписи ст. 1048 ЦК України.

Поряд з цим, суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржені судові акти вказали на те, що у АТ "Ощадбанк", після прийняття рішення у справі № 912/1543/16, припинилося право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами за договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011, а також, припинилося право кредитора нараховувати передбачені п. 2.7.2 кредитного договору проценти та пеню у відповідності до п. 7.1.1 такого договору, що стало підставою для відхилення грошових вимог кредитора (АТ "Ощадбанк") до банкрута.

В розрізі наведених обставин, слід вказати наступне.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою зупинення виконавчого провадження.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій ; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі№ 904/10325/15.

У цій справі постало питання встановлення правової природи процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором нарахованих Банком після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, відносно якого порушено і триває провадження у справі про банкрутство, та чи є такі проценти мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання, в розумінні приписів ст. 625 ЦК України.

Оцінюючи Клопотання АТ "Ощадбанк" щодо обґрунтованості заявлених підстав передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає прийнятними доводи заявника щодо наявності в даному випадку виключної правової проблеми, з огляду на наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 910/1238/17, з приводу застосування приписів ст. 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, касаційний суд вказав таке.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. .

У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (справа цивільної юрисдикції) Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак, Суд відхилив аргументи позивача про те, що, на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України, він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому, Суд вказав, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 310/11534/13 (постанова від 04.07.2018) дійшла висновків, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Поряд з цим, Верховний Суд у справі № 5017/1987/2012 (постанова від 05.03.2019), посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що після направлення Позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір №13-65-06/212 припинив дію, а Банк з 14.02.2011 втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 18% річних на підставі пунктів 1.3, 3.2 цього Договору.

Проте, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/1238/17 (п.6.23 постанови від 23.05.2018), вказав на те, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору №13-65-06/212 (36%) у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч. 2 ст. 625 ЦК України .

Водночас, Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі № 912/2007/18, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12 та № 310/11534/13-ц, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового визнання заявлених Банком кредиторських вимог до боржника, та вказав на відсутність підстав застосування до правовідносин поза межами строку кредитування приписів ст.1048 ЦК України та правомірність застосування лише міри відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України , а саме пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в порядку ч.5 ст. 302 ГПК України неодноразово намагався передати справи з приводу питання меж застосування міри відповідальності передбаченої приписами ст. 625 ЦК України (у межах визначених нормами статті, чи у межах визначених кредитодавцем за договором у разі неправомірного користування кредитом). Проте, справи не були прийняті Великою Палатою до розгляду з посиланням на те, що правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах була викладена у відповідних постановах (перелік наведений вище). Означені дії зумовили передачу, зокрема, справи 916/4693/15 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

З цього приводу колегія суддів, у даній справі, вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачений спеціальний вид відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання: на боржника покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання, є санкцією за порушення. Отже, на відміну від процентів , які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики (ст. 1048 ЦК України), до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство у разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Вказане, на думку колегія суддів, свідчить про існування виключної правової проблеми у застосуванні норми права у подібних правовідносинах.

Виключність правової проблеми має оцінюватися за кількісним та якісним критеріями.

Кількісний ілюструє той факт, що вказана проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність на підставі ч. 5 ст. 302 ГПК України передачі справи № 912/1120/16 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 234, 235, 302 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

УХВАЛИВ:

Справу № 912/1120/16 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.В. Васьковський

Л.Й. Катеринчук