Рішення

від 31.07.2019 по справі 826/14371/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2019 року № 826/14371/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-

комунального господарства України,

треті особи без 1. Державне підприємство УкрНДПІцивільбуд ,

самостійних вимог 2. Державне підприємство Український державний науково-

на предмет спору дослідний інститут проектування міст Діпромісто

імені Ю.М. Білоконя,

3. Державне підприємство Укрархбудінформ ,

4. Державне підприємство Науково-дослідний інститут

будівельного виробництва ,

про визнання протиправними та скасування пункту 11 розділу ІІ Розподілу обов`язків та наказу №87 від 11 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіон України) та з урахуванням поданих заяв про зміну позовних вимог від 03, 22 жовтня, 09 листопада 2018 року, а також ухвали суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 11 Розділу ІІ Розподілу обов`язків між першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції, затвердженого наказом Мінрегіону України №73 від 28 березня 2018 року Про розподілу обов`язків та повноважень між Віце-прем`єр-міністром України - Міністром Мінрегіону України, першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції , яким передбачено, що заступник Міністра Парцхаладзе Л.Р. затверджує (погоджує) будівельні норми ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Мінрегіону України №87 від 11 квітня 2018 року Про затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність .

Як зазначає позивач у позові, заступник Міністра ОСОБА_6 має повноваження щодо підписання таких документів Мінрегіонбуду як меморандуми з питань, що належать до його компетенції, а отже, ним перевищено повноваження в частині підписання наказів Міністерства, оскільки затвердження будівельних норм, на його думку, може відбуватися лише розпорядчим актом Мінрегіону України, а не одноособово заступником Міністра. При цьому позивач стверджує, що поняття затвердження державних будівельних норм та їх погодження не підлягають розширеному тлумаченню і не включають в себе повноваження підписувати будь-які накази Міністерства, у тому числі з питань затвердження, прийняття, зміни чи втрати чинності будівельними нормами. Отже, на думку позивача, пункт 11 Розділу ІІ Розподілу обов`язків між першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції, яким передбачено, що заступник Міністра ОСОБА_6 затверджує (погоджує) будівельні норми, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам законодавства, зокрема, актам, які мають вищу юридичну силу.

Окрім іншого, позивач зазначає, що наказ Мінрегіону України №87 від 11 квітня 2018 року Про затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність також є протиправним, оскільки його положеннями визначено, що міністр, який очолює міністерство, має чітко визначену компетенцію та повноваження, які він здійснює особисто, зокрема, до таких повноважень відноситься виключне право та обов`язок міністра підписувати усі накази міністерства незалежно від їх нормативно-правового, регуляторного та іншого характеру, і єдиним виключенням з наведеного правила є можливість делегувати право підпису наказів міністерства у випадку відсутності міністра згідно з визначеним окремим наказом про розподіл обов`язків між заступниками міністра.

Ухвалою суду від 07 вересня 2018 року відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ДП УкрНДПІцивільбуд , зобов`язано відповідача надати суду докази та запропоновано йому подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.

Від відповідача 26 вересня 2018 року надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що розподіл обов`язків у міністерстві є виключною дискрецією та відноситься до внутрішніх питань міністерства, через що не зрозуміло яким чином оскаржуваний наказ та Розподіл обов`язків зачіпають права та інтереси ОСОБА_1 . Окрім іншого відповідачем описано процедуру розроблення, погодження, підписання та оприлюднення ДБН. У задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2018 року задоволено клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто імені Ю.М. Білоконя, Державного підприємства Укрархбудінформ , Державного підприємства Науково-дослідний інститут будівельного виробництва .

В судовому засіданні 11 жовтня 2018 року оголошено перерву для виклику усіх учасників справи, а 25 жовтня 2018 року оголошено перерву для надання можливості третім особам надати пояснення по суті позову.

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року суд ухвалив про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та зобов`язав відповідача опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративної справи №826/14371/18.

Розгляд справи 18 грудня 2018 року не відбувся у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

В засіданні 31 січня 2019 року судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідка та про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Конфедерації будівельників України.

Розгляд справи 27 лютого 2019 року не відбувся через перебування судді у відпустці.

В засіданні 28 березня 2019 року представники позивача та відповідача надали свої пояснення, суд з урахуванням думки сторін ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 18 червня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Лукашенка Є.О. про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 31.07.2019 року закрито провадження у справі №826/14371/18 в частині позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, предмет розгляду у даній справі остаточно складають такі позовні вимоги:

- визнання протиправним та скасування пункту 11 Розділу ІІ Розподілу обов`язків між першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції, затвердженого наказом Мінрегіону України №73 від 28 березня 2018 року Про розподілу обов`язків та повноважень між Віце-прем`єр-міністром України - Міністром Мінрегіону України, першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції , яким передбачено, що заступник Міністра Парцхаладзе Л.Р. затверджує (погоджує) будівельні норми (далі - Розподіл обов`язків);

- визнання протиправним та скасування наказу Мінрегіону України №87 від 11 квітня 2018 року Про затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність .

Отже, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладається на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону міністерство очолює міністр України, який є членом Кабінету Міністрів України.

Частиною другою статті 8 цього ж Закону визначено, що міністр як керівник міністерства:

- очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;

- визначає пріоритети роботи міністерства та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани міністерства, звіти про їх виконання;

- в межах компетенції організовує та контролює виконання міністерством Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України;

- визначає обов`язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності;

- підписує накази міністерства;

- здійснює інші повноваження відповідно до Конституції України, цього та інших законів України.

Відповідно до пункту 3 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року № 197 (далі - Положення №197), основним завданням Мінрегіону є:

1. Забезпечення формування та реалізація державної житлової політики, політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

2. Забезпечення формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю.

3. Забезпечення технічного регулювання у сфері будівництва, містобудування.

Згідно з пунктом 4 Положення Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, затверджує державні будівельні норми, зокрема з питань реставрації, консервації, ремонту і пристосування пам`яток архітектури і містобудування, планування їх території та визначення меж, режимів використання їх зон охорони, порядок консервації та розконсервації об`єктів будівництва; положення про Атестаційну архітектурно-будівельну комісію та її склад; положення про експериментальне будівництво; типове положення про архітектурно-містобудівні ради; форму будівельного паспорта; склад, зміст і порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць.

Пунктом 10 Положення №197 передбачено, що Міністр, зокрема:

- очолює Міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;

- спрямовує і координує діяльність, зокрема, забезпечує формування державної політики у відповідній сфері та контролює її реалізацію центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр;

- визначає пріоритети роботи Мінрегіону та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани роботи Мінрегіону, звіти про їх виконання;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Отже, з викладеного вбачається, що відповідно до положень Закону України Про центральні органи виконавчої влади та Положення №197 міністр очолює Міністерство, здійснює керівництво його діяльністю, визначає обов`язки першого заступника міністра, заступників міністра, визначає шляхи виконання покладених на міністерство завдань та контролює їх реалізацію.

Як встановлено судом, на виконання наданих законодавством України повноважень Віце-прем`єр-міністром - Міністером регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства ОСОБА_10 підписано наказ від 28 березня 2018 року № 73 Про розподіл обов`язків та повноважень між Віце-прем`єр-міністром України - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції (далі - Наказ №73).

Відповідно до пункту 11 розділу ІІ Розподілу обов`язків за Наказом №73 заступник Міністра ОСОБА_6 затверджує (погоджує) будівельні норми.

Окрім того, Віце-прем`єр-міністром - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства ОСОБА_10 підписано наказ від 11 квітня 2018 року №87 Про затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність (далі - Наказ №87), згідно з яким заступника Міністра ОСОБА_6 уповноважено підписувати накази Мінрегіону з питань затвердження будівельних норм.

Також, цим же Наказом №87 визначені повноваження першого заступника Міністра ОСОБА_7 , заступника Міністра ОСОБА_8 , заступника Міністра з питань європейської інтеграції ОСОБА_9 . щодо підпису документів, у тому числі наказів, у певних сферах згідно повноважень Мінрегіону.

Таким чином, відповідачем доведено суду, що заступник Міністра ОСОБА_6 має повноваження підписувати накази Мінрегіону з питань затвердження будівельних норм.

За таких обставин, зворотні твердження позивача в цій частині є необґрунтованими та непідтвердженими.

Окрім зазначеного, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 Деякі питання документування управлінської діяльності затверджено Типову інструкцію з діловодства в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади (далі - Типова інструкція), якою встановлено вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.

Згідно з пунктом 48 Типової інструкції посадові особи підписують документи у межах своїх повноважень, визначених актами законодавства, іншими нормативно-правовими актами відповідно до Інструкції з діловодства в електронній формі та інструкції з діловодства установи. Порядок підписання документів іншими особами у разі відсутності керівника установи та посадовими особами, які уповноважені їх підписувати, визначається наказом (розпорядженням) керівника установи.

Таким чином, існує і загальний спосіб підписання наказів міністерства уповноваженими посадовими особами, зокрема, у разі відсутності керівника міністерства відповідно до порядку взаємозамінності; у випадку уповноваження керівником конкретної посадової особи на підписання окремих документів, зокрема, наказів міністерства.

Отже, твердження позивача про те, що заступник Міністра ОСОБА_6 неправомірно затверджує (погоджує) будівельні норми та його дії в цій частині не відповідають вимогам законодавства, зокрема, актам, які мають вищу юридичну силу, є невірними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Суд вважає за доцільне також зазначати, що відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З огляду на положення зазначеної норми, суд вважає, що, виходячи з формулювань позовних вимог та їх обґрунтувань, позивач зачіпає ті повноваження відповідача, які входять до складу дискреційних, та щодо яких суд не вправі приймати жодних рішень зобов`язального характеру. Зокрема, зазначене стосується повноважень Мінрегіону самостійно здійснювати розподіл обов`язків між Віце-прем`єр-міністром України - Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративним органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316 нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови , Москаль проти Польщі ).

Суд вважає за необхідне зазначити також, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при винесенні оскаржуваного наказу №87 від 11 квітня 2018 року, а також пункту 11 розділу ІІ Розподілу обов`язків, суд приходить до висновку, що відповідач діяв у повній відповідності до положень зазначеної статті Кодексу.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії , Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови , Москаль проти Польщі ).

Як зазначено у параграфі 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України ‹…Суд підкреслює особливу важливість принципу добросовісної влади . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній і якомога послідовні ший спосіб…?. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок… і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси… Принцип добросовісної влади як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення Москаль проти Польщі )… Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Лелас проти Хорватії ). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються…›

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі позивачем не обґрунтовано та не доведено у достатній мірі своїх тверджень, а крім того аргументи позивача під час розгляду справи не підтвердилися та спростовані відповідачем з наданням переконливих документальних доказів, через що суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень при задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України, треті особи без самостійних вимог на предмет позову - Державне підприємство УкрНДПІцивільбуд , Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто імені Ю.М. Білоконя, Державне підприємство Укрархбудінформ , Державне підприємство Науково-дослідний інститут будівельного виробництва , про визнання протиправними та скасування пункту 11 розділу ІІ Розподілу обов`язків та наказу №87 від 11 квітня 2018 року - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Житомирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37471928, тел. НОМЕР_3 .

Суддя В.І. Келеберда