Постанова

від 30.07.2019 по справі 815/316/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2019 р. Категорія: 8.3.3м.ОдесаСправа № 815/316/18 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

час і місце ухвалення: 12:42:21, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідач: Семенюка Г.В.

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.

при секретаріВишневській А.В.

за участю сторін: ГУ ДФСЯківець М.В. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЯДА-СЕРВІС" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0002251407 від 12.01.2018 року, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0002251407 від 12.01.2018 року, мотивуючи його тим, що при проведенні невиїзної документальної перевірки та складання акту ГУ ДФС в Одеській області не були враховані документи первинного податкового та бухгалтерського обліку позивача, а це є безумовною підставою для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0002251407 від 12.01.2018 року.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що позивач систематично укладає договори з "контрагентами, які порушують податкове законодавство", згідно чого господарські операції між позивачем та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що на адресу ТОВ "НАЯДА-CEPBIC" для проведения перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з ТОВ "IHT-КОМ", код ЄДРПОУ 41206383, ТOB "ФЛАЙ- ТОН", код ЄДРПОУ 40971890, ТОВ "АЛЬ-ТЕКС", код ЄДРПОУ 41206809, за період травень 2017 року, згідно з п.п.16.1.5, п.16.1 ст.16. п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями було надано запит від 10.08.2017 року №7690/10/15-32-14-07-12 "Щодо надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)".

На запит ГУ ДФС в Одеській області отримано відповідь від ТОВ "НАЯДА- CEPBIC" (лист від 23.08.2017 №26 (вх. до ГУ ДФС в Одеській області від 23.08.2017 №5797/10/15-32), якою відмовлено від надання первинних документів.

11.12.2017 року ГУ ДФС в Одеській області було прийнято наказ №6779 про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВАРИСТВА 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "НАЯДА-CEPBIC" код ЄДРПОУ 39776698. з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками ТОВ "IHT-КОМ", код ЄДРПОУ 41206383, ТОВ "ФЛАЙ-ТОН", код ЄДРПОУ 40971890, ТОВ "АЛЬ-ТЕКС", код ЄДРПОУ 41206809. за період травень 2017 року.

Перевірка проводилась з 14.12.2017 по 20.12.2017 року.

Перевіркою ТОВ "НАЯДА-CEPBIC" код за ЄДРПОУ 39776698, встановлено порушення: п.44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 сг.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VI, із змінами i доповненнями в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 756 635 грн.. у тому числі по контрагентам-постачальникам: ТОВ "IHT-КОМ" - 301 975 грн., ТОВ "ФЛАЙ-ТОН" -261 597 грн., ТОВ "АЛЬ-ТЕКС" - 193 063 грн., у травні 2017 року.

За періоди травень 2017 року ТОВ "НАЯДА-CEPBIC" задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 843683 грн.

За результатами вказаної перевірки був складений акт №2035/15-32-14-07/39776698 від 28.12.2017р. на підставі якого було прийнято Податкове повідомлення-рішення від 12.01.2018р. № 0002251407 про збільшення податкового з податку на додану вартість у розмірі 756 635,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмipi 378 317,50 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Закону про оподаткування з ПДВ.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з`ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Представником позивача надані документи податкового та бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують фактичність виконання договорів підряду із вказаними контрагентами, а саме: договори субпідряду, акти прийому виконаних робіт, платіжні доручення про проведення оплати вартості наданих послуг, в тому числі ПДВ, локальні та підсумкові відомості, дозвільні документи контрагентів на право здійснення будівельних робіт, в тому числі ліцензії на право проведення послуг будівництва, що підтверджує здатність контрагентів позивача надавати вказані послуги (а.с.34-252 т.1 - а.с.1-66 т.2).

Фактична поставка товарів та послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Представник апелянта вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів підряду та субпідряду.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Твердження податкового органу про те, що позивачем не було доведено під час перевірки факту здійснення розрахунків за Договорами, колегією суддів оцінюється критично, оскільки як вбачається зі змісту акту, до перевірки позивача були надані платіжні доручення про сплату коштів за вищевказаними договорами. При цьому на жодні недоліки згаданих платіжних доручень у ході перевірки контролюючим органом вказано не було. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, спростовує посилання податкового органу про відсутність доказів здійснення оплати за Договорами. Крім іншого, у матеріалах справи наявні копії банківських виписок, зі змісту яких вбачається як факт перерахування коштів за вищевказаними договорами.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "Булвес проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1".

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що "у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Крім того, відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку затвердженого Наказом Міністерстві фінансів України № 318 від 31.12.1999р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000р. за № 27/4248. А саме: прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об`єкта витрат економічно доцільним шляхом. Об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Пункт 7 Положення № 318 визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктами 11 та 12 визначеного Положення №318 вказує, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Так, в акті перевірки була дана оцінка первинним документам бухгалтерського обліку: договорам, податковим накладним, актам прийому виконаних робіт, розрахунковим документам між підприємствами, платіжним документам та іншим, які на думку фахівців податкового органу не підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

У подальшому вказані документи не були враховані працівниками ДФС при перевірці, як такі що дають можливість на зменшення (корегування) отриманого доходу та віднесення сум до валових витрат, сум податку на додатну вартість який підлягає сплаті до бюджету за відповідні фінансові (податкові) періоди.

Слід зазначити, що укладені договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, акти містять наступні данні: усі необхідні реквізити сторін, назви підприємств, назви товарів, їх вартість, кількість товарів, в усіх без винятку документах визначена загальна вартість товарів, окремою строчкою виділені суми ПДВ, усі (без винятку) вказані документи підписані уповноваженими особами та завірені печатками сторін.

Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.1 та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1., п.201.8. ст. 201 Податкового Кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та їх доказовості.

Платіжні документи засвідчують факт сплати за товари (вартості послуг) шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" можливо зробити висновок про те, що операції суб`єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи.

Таким чином, у суду відсутні підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не відбулися та не були виконані, а документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

При цьому колегією судів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року по справі № 815/316/18, - залишити без змін.

Стягнути до Державного бюджету (стягувачем є Державна судова адміністрація, отримувач коштів УК в м. Одесі/Приморський район/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок 34315206081007, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в розмірі 25 536, 42 (двадцять п`ять тисячі п`ятсот тридцять шість) грн. 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 31 липня 2019 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.