Постанова

від 31.07.2019 по справі 560/627/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/627/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Тарновецький І.І. Суддя-доповідач - Граб Л.С.

31 липня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Іваненко Т.В. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача СФГ "Урожай" про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача СФГ "Урожай", в якому просив:

-визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 07.02.2019 року №Г-1320/0-899/0/95-19;

-зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області затвердити проект землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в розмірі земельної частки (паю) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області, із земель, що знаходиться в постійному користуванні.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року позов задоволено:

-визнано неправомірним та скасовано рішення ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 07.02.2019 року №Г-1320/0-899/0/95-19;

-зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області затвердити проект землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в розмірі земельної частки (паю) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області, із земель, що знаходиться в постійному користуванні.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що у зв`язку з тим, що позивачем виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на всіх членів фермерського господарства, а відповідно до ст.32 ЗК України громадянам-членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки то ГУ Держгеокадастру правомірно відмовило у затвердженні проекту для усіх членів ФГ, оскільки підстави для затвердження проекту землеустрою та передачі у власність були тільки для користувача земельної ділянки- ОСОБА_1 .

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 відповідно до записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є засновником та головою селянського (фермерського) господарства "Урожай".

Позивачу на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 та на підставі рішення Віньковецької районної ради народних депутатів Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області надано у постійне користування земельну ділянку площею 28,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

25.04.2017 року ОСОБА_1 подав до ГУ Держгеокадастру заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність як члену СФГ "Урожай" із земельної ділянки загальною площею 28 га, що надана йому в постійне користування для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 24.05.2017 року № 22-10090-СГ надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області.

В подальшому, ТОВ ЕКФ "Власна справа" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі земельної частки (паю) на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 .

30.01.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в розмірі земельної частки (паю) з метою подальшої передачі у власність для ведення фермерського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька область, Віньковецький район, Віньковецька селищна рада.

За результатими розгляду заяви, ГУ Держгеокадастру направлено ОСОБА_1 лист № Г-1320/0-899/0/95-19 від 07.02.2019 року з інформацією про те, що обрана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 19.12.2001 року. Зважаючи на це, відсутні правові підстави для передачі земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) членам СФГ "УРОЖАЙ".

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно обмежено право позивача на одержання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, що на думку суду, є неприпустимим, а мотиви для відмови у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем у листі від 11.04.2019, не є належними підставами для такої відмови. При цьому, з огляду на протиправність оскаржуваної відмови, зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не свідчить про безпідставне втручання суду до виключної компетенції відповідача.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частиною 1 статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У частині третій статті 22 ЗК України зазначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам-для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян-для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Частиною першою статті 32 ЗК України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

При цьому, частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно із частиною сьомою статті 188 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України Про землеустрій встановлено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною першою статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до частини четвертої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною п`ятою статті 186-1 ЗК України врегульовано, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Так, згідно з частиною шостою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною восьмою статті 186-1 ЗК України визначено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Таким чином, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, посилається на те, що земельна ділянка, яку останній має намір отримати безоплатно у власність для ведення фермерського господарства, перебуває у постійному користуванні згідно Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 19.12.2001 р., а тому відсутні правові підстави для передачі земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) членам СФГ "Урожай".

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Земельним кодексом України таких підстав для відмови, які зазначені в листі від 07.02.2019 року №Г-1320/0-899/0/95-19 не передбачено. При цьому, як слідує зі змісту вказаного листа, будь-які посилання на вимоги нормативних актів у останньому відсутні.

Стосовно посилань відповідача на те, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення виготовлено на всіх членів фермерського господарства, а підстави для затвердження проекту землеустрою та передачі у власність були тільки для користувача земельної ділянки- ОСОБА_1 , колегія суддів вказує на наступне.

Згідно з статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

Заяву громадянина про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування за погодженням з сільською, селищною радою народних депутатів розглядає у місячний термін районна (міська) конкурсна комісія та районна, міська, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, рада народних депутатів, і в разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації проект відведення ділянки, який розробляється в першочерговому порядку.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із власником землі або землекористувачем (за винятком випадків відведення земельної ділянки із земель запасу) відповідно районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами та органом архітектури.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 який є засновникам і керівником фермерського господарства "Урожай", нотаріально засвідчив свою згоду на вилучення земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_4 площею 28 га, місце розташування об`єкта землеустрою: за межами населених пунктів Віньковецької селищної ради, Віньковецького району, Хмельницької області для подальшої передачі у власність у розмірі земельної частки (паю) членам фермерського господарства "Урожай", а саме: ОСОБА_1 - 2,3320 га, ОСОБА_2 - 2,3023 га, ОСОБА_3 - 2,2302 га, ОСОБА_4 -2,1716 га, ОСОБА_5 - 2,1334 га, ОСОБА_6 - 2,1023 га, ОСОБА_7 - 2,0759 га, ОСОБА_8 - 2,0524 га, ОСОБА_9 - 2,0500 га, ОСОБА_10 - 2,0600 га, ОСОБА_11 - 2,0504 га, ОСОБА_12 - 2,0194 га, ОСОБА_13 - 1,9146 га.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, ЗК України та іншими нормативно-правовими актами які регулюють земельні відносини не передбачено обмеження з приводу того, що технічна документація на земельну ділянку повинна виготовлятися виключно на одну особу.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області протиправно та необґрунтовано відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в розмірі земельної частки (паю) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно надав формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством.

Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).

Таким чином, обрана судом першої інстанції форма захисту порушених прав позивача у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття судом рішень за заявами заявників від імені суб`єкта владних повноважень.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У даній справі, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом в постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 818/1976/17, від 31 січня 2019 року у справі № 815/2488/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 346/2888/16-а, від 29 січня 2019 року у справі №824/332/17-а та від 28 лютого 2019 року у справі №818/1903/17.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Залімський І. Г.