Рішення

від 22.07.2019 по справі 904/2403/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2019м. ДніпроСправа № 904/2403/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Ковтун А.В.,

представників:

позивача: Ромащенко К.В., адвокат,

відповідача: В'юнченко О.А.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н", м. Дніпро

до Нікопольської міської ради, м. Нікополь, Дніпропетровська обл.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 №32-60/VІ

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (далі - ТОВ "Апекс Н") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просило суд:

- визнати недійсним пункт 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі";

- визнати недійсним пункт 9 договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Нікополі Дніпропетровської області від 15.07.2015 (кадастровий номер НОМЕР_1), зареєстрованого 15.09.2015 за № 24418989, у частині визначення розміру орендної ставки;

- з моменту набрання рішенням законної сили визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Нікополі Дніпропетровської області від 15.07.2015 (кадастровий номер НОМЕР_1), зареєстрованого 15.09.2015 за № 24418989, у редакції, зміст якої наведено у прохальній частині позову і згідно з якою розмір орендної плати становить 3% чинної нормативної грошової оцінки земель м. Нікополя на рік з урахуванням щорічного коефіцієнта індексації.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що спірні пункти рішення Нікопольської міської ради і договору оренди, укладеного між сторонами, не відповідають положенням Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" і Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з аналогічним цільовим (функціональним) призначенням, відведеними відповідачем іншим орендарям. Такий розмір становив для них 3% чинної нормативної грошової оцінки землі.

В обґрунтування зазначених обставин позивач послався у позові й долучив до нього рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, а також копії рішень Нікопольської міської ради від 06.07.2012 № 18-21/VI, від 06.12.2013 № 7-39/VI, від 11.07.2014 № 112-47/ VI, від 29.05.2015 № 53-62/ VI, від 25.11.2016 № 22-14/ VII, від 30.03.2017 № 54-18/ VII, від 30.03.2017 № 53-18/ VII, від 30.03.2017 № 52-18/ VII, від 30.03.2017 № 51-18/VII, від 30.03.2017 № 49-18/VII, від 27.01.2017 № 41-16/VII, від 27.01.2017 № 33-16/VII, від 27.01.2017 № 32-16/VII, від 27.01.2017 № 31-16/VII, від 31.05.2017 № 16-21/VII (а.с. 44 - 57 том 1).

Як правову підставу позову в частині визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" позивач зазначає, зокрема, пункт 1 частини першої статті 2, частину другу статті 6, пункт 3 частини першої статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , абзац сьомий частини другої статті 15, пункт 3 частини першої статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції .

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2018, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 904/2403/18 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ. Справу у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. У решті рішення та постанову у цій справі залишено без змін.

Скасовуючи рішення в цій частині, Верховний Суд указав на те, що суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, зокрема щодо порушення (дотримання) Нікопольською міською радою вимог конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати позивачеві (31).

Зокрема, в оскарженому рішенні суд першої інстанції наголосив, що при визначенні відповідних обставин (наявності чи відсутності антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування) слід також ураховувати інші суб'єктивні чинники, якими рада керувалася під час прийняття таких рішень (32).

Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили наявності та критеріїв таких суб'єктивних чинників, а достовірне з'ясування фактичних обставин справи виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути здійснено під час нового розгляду справи (33).

Згідно з частиною п'ятою статті 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції.

За результатом автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Коліснику І.І. (витяг з протоколу від 22.05.2019).

Ухвалою від 23.05.2019 справу було прийнято для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.06.2019. Учасникам справи було запропоновано надати суду письмові пояснення в частині спірних вимог у межах нового розгляду з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 16.04.2019.

У підготовчому засіданні 19.06.2019 представником відповідача подано письмові пояснення від 13.06.2019 та клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідач у своїх поясненнях зазначає про те, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством, а величину ставки орендної плати визначено позивачу в межах розміру, передбаченого статтею 288 Податкового кодексу України. Рішення ради не передбачало жодних пільг з орендної плати за земельну ділянку, а відтак воно не містить порушень законодавства про захист економічної конкуренції та не порушує принципу рівності.

Також відповідач указав на те, що рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не може бути прийнято як беззаперечний доказ протиправності оскаржуваного ним рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015, оскільки таке питання повинно розглядатися в сукупності з іншими доказами, які позивачем суду не надано (а.с. 14-15 том 2).

Обґрунтовуючи клопотання про застосування строку позовної давності, відповідач посилається на те, що рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI отримано позивачем 09.04.2015, а до суду з позовом про оскарження даного рішення позивач звернувся через 3 роки та 2 місяці, тобто після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності (а.с. 17-18 том 2).

Ухвалою суду від 19.06.2019 підготовче засідання відкладалось до 26.06.2019 з метою надання часу відповідачу виконати пропозиції господарського суду за ухвалою від 23.05.2019 про надання пояснень (з урахуванням позиції Верховного Суду) щодо застосованих критеріїв встановлення у пункті 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI ставки орендної плати на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі з обґрунтуванням належними та допустимими доказами (протокол постійної комісії міськради тощо).

25.06.2019 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення по суті спору, аналогічні за змістом поясненням, які надійшли 21.06.2019 засобами електронного зв'язку.

У своїх поясненнях відповідач зазначає, що у кожному випадку надання земельних ділянок в оренду рішення стосовно кожного суб'єкта господарювання приймалось індивідуально з урахуванням того, що земельні ділянки з кодом цільового призначення 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі використовуються ними по-різному: одні землекористувачі тільки планують будівництво або в процесі такого будівництва, а інші - вже використовують земельну ділянку шляхом експлуатації збудованих на ній будівель. За таких обставин встановлення однакових орендних ставок землекористувачу, який будує та землекористувачу, який обслуговує було б порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Крім того, відповідач указав, що подані позивачем рішення міської ради про надання господарюючим суб'єктам земельних ділянок у користування з цільовим призначенням 03.07 згідно КВЦПЗ, але зі ставками оренди, меншими 12% від нормативної грошової оцінки землі, не обґрунтовують його позовних вимог, так як вказані у рішеннях ради землекористувачі не є однаковими, однотипними суб'єктами господарювання, а тому не є його конкурентами у розумінні закону (а.с. 41 - 43, 49-50 том 2).

У підготовчому засіданні 26.06.2019 представником позивача подано письмове заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності.

Обгрунтовуючи відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності, представник позивача вказує на те, що про порушене право він дізнався у лютому 2018 року з рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018 у справі № 200/10545/17 та з рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17.

Факт порушення прав позивача останній вважає триваючим, яке щоразу починається заново після надання відповідачем нових преференцій окремим суб'єктам господарювання з орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового призначення, продовжуючи, тим самим, дискримінаційні та антиконкурентні дії (а.с. 55 - 57 том 2).

Ухвалою суду від 26.06.2019 підготовче провадження закрито з призначенням розгляду справи по суті на 22.07.2019.

У судовому засіданні представники сторін надали пояснення аналогічні за змістом своїх заяв по суті справи.

Представник третьої особи підтримав висновки рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17. У питанні щодо предмета спору й прийняття судового рішення покладався на розсуд суду.

У судовому засіданні 22.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2015 Нікопольською міською радою прийнято рішення № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", за змістом якого:

- затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) на території м. Нікополь, АДРЕСА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (пункт 1);

- надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1418 га на АДРЕСА_1 для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно з КВЦПЗ - 03.07) (пункт 2);

- встановлено на земельну ділянку на АДРЕСА_1 орендну плату у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель (пункт 3).

На підставі зазначеного рішення 15.07.2015 між сторонами укладено договір оренди землі (далі - договір), за пунктом 1.1. якого орендодавець (далі - відповідач) надає, а орендар (далі - позивач) приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, розташовану за адресою: м. Нікополь, АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1).

Договір укладено строком на 10 років (п. 8 договору).

Згідно з пунктом 9 договору орендар вносить орендну плату у грошовій формі у вигляді відсотків від чинної нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополя із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати становить 12%.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018 у справі № 200/10545/17 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ до Нікопольської міської ради. Зокрема, визнано протиправним та скасовано пункт 4 рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VII від 26.02.2016 Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_2 за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину .

Судове рішення вмотивоване, окрім іншого, порушенням відповідачем Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні в частині заборони дискримінації, що була допущена у формі встановлення відповідачем для суб'єктів господарювання різних ставок орендної плати за землю при однаковому її цільовому призначенні (а.с. 60 - 64 том 1).

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) прийняла рішення № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо:

прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у тому числі оскаржуваного позивачем у цій справі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання Товариству з обмеженою відповідністю "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка. 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" ) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями;

прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій,

порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб'єктами, територіальним відділенням було встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб'єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб'єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб'єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб'єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб'єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Із наведеної у рішенні таблиці № 1 убачається, що для орендарів, яким надано земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 установлено розмір орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки землі (а.с. 91 - 97 том 1).

Посилаючись на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018, позивач дійшов висновку, що Нікопольська міська рада вчинила стосовно нього дії дискримінаційного характеру, допустила грубе порушення вимог конкурентного законодавства й листом від 05.03.2018 звернувся до міської ради з пропозицією внести зміни до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI та встановити для нього річну плату за користування земельною ділянкою у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки (а.с. 39 том 1).

У відповідь листом від 12.04.2018 № 2842/18 міська рада відхилила пропозицію позивача (а.с. 40 том 1), що й стало причиною виникнення спору.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Спосіб захисту свого права на рівність перед законом усіх платників орендної плати за землю й недопущення проявів дискримінації в цій частині обраний позивачем у формі його позовної вимоги про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" за ставкою 12% від діючої нормативної грошової оцінки землі.

Обраний позивачем спосіб захисту відповідає частині другій статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Підставою позову є наведені позивачем обставини допущеної відповідачем стосовно нього дискримінації щодо рівності у платі за землю однакового цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 цього Закону вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Частиною першою статті 122 Земельного Кодексу України встановлено, що саме до повноважень сільських, селищних, міських рад відноситься передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За таких обставин Нікопольська міська рада є саме тим органом місцевого самоврядування, який повноважний представляти відповідну територіальну громаду в питаннях передачі в оренду земель комунальної власності для всіх потреб.

Разом з тим органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Зокрема, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За частинами першою, другою статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку - 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Визначаючи ставку орендної плати для позивача у справі, Нікопольська міська рада як орган місцевого самоврядування, маючи дискреційні повноваження щодо цього, повинна керуватися, в першу чергу, приписами статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одними із стрижневих елементів верховенства права (правовладдя) в демократичній країні є законність, правова визначеність та заборона свавілля.

Тому, оскаржуване рішення Нікопольської міської ради як органу місцевого самоврядування повинно бути не лише законним (прийнятим відповідно до повноважень та чинного законодавства), а й передбачуваним (прогнозованим), справедливим, оскільки цивільне законодавство, яке регулює його діяльність й визначає повноваження, в основі своїй ґрунтується на засадах:

неприпустимості свавільного позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

справедливості, добросовісності та розумності тощо (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини другої статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (частина перша статті 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України Про Антимонопольний комітет України основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У межах своїх повноважень адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у прийнятому за результатами розгляду справи № 44/04-03-3/17 прийняла рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень, у тому числі й оскаржуваного позивачем, про надання в оренду земельних ділянок із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, що є недопустимим.

Такі рішення Нікопольської міської ради територіальним відділенням визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (абзац восьмий частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

На сьогодні рішення територіального відділення є чинним.

Відповідно до частини першої статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також установлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка є однією з форм дискримінації) - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається (частина друга статті 31 Господарського кодексу України).

Допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об'єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі місцевою радою не приймалось.

Відсутність будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати чи то хоча б матеріалів опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради, яких відповідач на пропозицію суду так і не надав, у спірному питанні поставили позивача у залежність не від верховенства права, а від випадку, волі міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 127, 128 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України Суд нагадав, що "закон" має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, paragraphs 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, paragraph 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (див., Groppera Radio AG and Others v. Switzerlend, judgment of 28 March 1990, Series A no. 173, p. 26 paragraph 68).

До того ж, в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення , беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63).

Головним нормативним актом в сучасній європейській системі захисту прав є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 14 якої забороняє дискримінацію.

Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України ).

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив позицію, викладену у відзиві на позов, про те, що в кожному випадку, у тому числі й стосовно позивача, рішення щодо ставки орендної плати приймалось індивідуально, з різними для орендарів результатами рішень. При цьому чітких критеріїв, за якими визначається ставка орендної плати не вказав. Посилання на врахування під час прийняття рішення цільового призначення землі як то для будівництва чи то обслуговування є неприйнятним, оскільки їх не можна відокремлювати один від одного, оскільки, наприклад, будівництво на земельній ділянці передбачає також і її обслуговування.

Намагання відповідача диференціювати орендарів на час прийняття рішень за ознакою потужності їхнього бізнесу, на що представник відповідача також посилався під час своїх пояснень у судовому засіданні, теж не є об'єктивним підходом, оскільки, після такого рішення практики повернення міської ради за своєю ініціативою для перегляду прийнятого рішення для моніторингу ситуації щодо орендаря, яка може змінитися, не існує.

Водночас, помилковим буде й уніфікація підходу без урахування заслуговуючих на увагу обставин, інтересів господарюючих суб'єктів.

У цьому сенсі важливою стосовно тлумачення дискримінації видається справа Тлимменос (Thlimmenos) проти Греції , де Суд указав: …Право на захист від дискримінації порушено під час застосування однакового підходу до осіб, які перебувають у різних ситуаціях, за умови, що таке поводження не виправдане об'єктивною чи розумною метою… .

Отже, Суд вказує на наявність дискримінації не лише тоді, коли до осіб, що знаходяться в аналогічних ситуаціях, необґрунтовано ставляться по різному, але й у випадку однакового поводження з особами, ситуації яких відрізняються.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси , що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

Дотримання цього загального обов'язку може включати виконання позитивних зобов'язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов'язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §143; у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), №48553/99, § 96, ECHR 2002).

Аналіз статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє визначити критерії втручання у право на мирне володіння майном: держава гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, а будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним ; втручання у право власності на мирне володіння майном повинно обґрунтовуватися суспільним інтересом (тобто, переслідувати легітимну мету); держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів"; при втручанні у право на мирне володіння майном держава має забезпечувати справедливий баланс між необхідністю забезпечення безпеки та необхідністю захисту основоположних прав заявника.

Приймаючи до уваги непорушне право власності, у процесі розгляду численних справ, пов'язаних із застосуванням статті 14 Конвенції, Європейський суд з прав людини систематизував елементи, що утворюють дискримінацію, а саме:

1) мають бути встановлені факти, що свідчать про різне ставлення;

2) ця відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою (суспільним інтересом), тобто відсутнє об'єктивне й розумне обґрунтування мети і результатів відповідного заходу;

3) відсутня розумна співмірність між засобами, що використовуються, і метою, що досягається (баланс інтересів).

У контексті викладеного під час розгляду справи відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що прийняте ним рішення від 27.03.2015 №32-60/VІ в частині встановлення ним для позивача на земельну ділянку на АДРЕСА_1 у м. Нікополі орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача.

Відповідачем не доведена об'єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Щодо заявленого клопотання про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини першої статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Цей висновок співпадає з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

За таких обставин доводи позивача про те, що допущена стосовно нього з боку відповідача дискримінація у питанні визначення орендної плати йому стала відома лише у лютому 2018 року з рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018 у справі № 200/10545/17 та з рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 заслуговує на увагу.

Відтак, сам факт отримання позивачем рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI 09.04.2015, на що посилається відповідач, не може свідчити про початок перебігу строку позовної давності з цієї дати.

З огляду на викладене правові підстави для задоволення клопотання про застування строку позовної давності відсутні.

Щодо розподілу судового збору суд зазначає таке.

За правилами частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд в частині позову про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI, розподіл судових витрат, понесених позивачем у цій частині позовних вимог, не здійснював.

За подання первісного позову позивачем відповідно до Закону України Про судовий збір сплачено судовий збір за три немайнові вимоги у сумі 5286,00 грн. Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги позивачем визначений правильно й сплачений у сумі 7929,00 грн. та 10572,00 грн. відповідно.

Тому, судовий збір з урахуванням однієї позовної вимоги становить: за подання позову - 1762,00 грн., за подання апеляційної скарги - 2643,00 грн., за подання касаційної скарги - 3524,00 грн. Усього - 7929,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 7929,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" до Нікопольської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ задовольнити.

Визнати недійсним пункт 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Стягнути з Нікопольської міської ради (ідентифікаційний код 37338501; місцезнаходження: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (ідентифікаційний код 37901378; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 37) судовий збір у сумі 7 929,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 20-ти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 01.08.2019.

Суддя І.І. Колісник