Постанова

від 31.07.2019 по справі 813/2604/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/4383/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Качмара В. Я., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання - Михальської М. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Орус" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі № 813/2604/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Орус" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

суддя в 1-й інстанції - Мартинюк В. Я.,

час ухвалення рішення - 05.03.2019 року, 12:47 год,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 06.03.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ТОВ НВФ Орус звернулося в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2018 року №0007942200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю на загальну суму 500060,05 грн., в тому числі за основним платежем - 400048,04 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 100012,01 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що позивач здійснював оплату за користування земельною ділянкою за 2015-2016 роки у відповідності до умов визначених договором та з урахуванням Програми сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015 рік , метою якої було створення сприятливих умов для розвитку львівських товаровиробників, стимулювання діяльності існуючих та розвиток нових форм і видів підприємництва на території м.Львова. Одним із заходів програми згідно з п. 3.3.2.1 Ухвали є надання права на коригування орендної плати за земельну ділянку, що використовується для виробничих потреб львівських промислових підприємств із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,6. Апелянт звертає увагу на те, що вказана ухвала Львівської міської ради є чинною, не скасована, а тому він правомірно обрахував та сплатив орендну плату за землю в розмірі, який відповідає положенням договору та ухвали Львівської міської ради від 20 січня 2015 року № 4270. Разом з тим, на думку апелянта, податковий орган безпідставно дійшов висновку про необхідність донарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем орендна плата за землю, мотивуючи це відсутністю у Львівської міської ради повноважень встановлювати ставку земельного податку в меншому розмірі, ніж визначений ст.288 ПК України. Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте неправомірно. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача (апелянта) - Жиравецький Т. М. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача - Середяк Б. В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ НВФ Орус та Львівська міська рада уклали договори оренди землі, а саме земельних ділянок, які знаходяться за адресами:

- м.Львів вул. Шевченка, 317-Б, площа 1,2204 га, землі промислового призначення, для обслуговування виробничих будівель. Оренда землі згідно з даними договору з Львівською міською радою від 06 червня 2007 року за №Ш-769, кадастровий номер 4610137500:12:001:0010;

- м.Львів вул. Шевченка, 317-Б, площа 0,2411 га, землі промислового призначення, для обслуговування виробничих приміщень. Оренда землі згідно з даними договору з Львівською міською радою від 06 червня 2007 року №Ш-761, кадастровий номер 4610137500:12:001:0007;

- м.Львів вул.Шевченка, 317-Б, площа 0,9530 га, землі промислового призначення, для обслуговування залізничної дороги у межах населеного пункту. Оренда землі згідно з даними договору з Львівською міською радою від 31 серпня 2004 року за № Ш-184, кадастровий номер 4610137500:12:001:0001.

Положеннями вказаних договорів встановлено розмір орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок.

У подальшому до вказаних договорів вносились зміни щодо збільшення розміру нормативно-грошової оцінки земельних ділянок переданих в оренду.

Ухвалою Львівської міської ради від 29 січня 2015 року №4270 зі змінами, внесеними ухвалою Львівської міської ради від 30 грудня 2015 року №58, затверджено Програму сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015- 2016 роки .

Завданням програми, у тому числі є надання права на коригування орендної плати за земельну ділянку, яка використовується для виробничих потреб львівських промислових підприємств. Для промислових підприємств з організованими у систему виробничими процесами створення з предметів праці за допомогою засобів праці промислової продукції певного призначення, які мають у користуванні земельну ділянку для виробничих потреб площею не менше 1,0 га, у тому числі, якщо площа земельних ділянок є меншою, однак при сумуванні становить 1,0 га. за функціональним використанням - землі промисловості. Розмір орендної плати за земельну ділянку розраховується із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,6, за умови дотримання таких критеріїв.

До переліку підприємств, які відповідають критеріям, визначеним Програмою сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015 - 2016 роки, затвердженою ухвалою Львівської міської ради від 29 січня 2015 року за № 4270, внесено позивача - ТОВ НВФ Орус , що підтверджується ухвалами Львівської міської ради від 19 червня 2015 року № 4848, від 14 липня 2016 року № 784, від 27 квітня 2017 року №1877.

Відповідно до даних у Податковій декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки) сум визначення розміру орендної плати вбачається, що за період з 2015 року по І півріччя 2017 року ТОВ НВФ Орус обраховувало розмір орендної плати із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,6 (відповідно до ухвали Львівської міської ради від 29 січня 2015 року №4270), що становить 1,8% нормативно-грошової оцінки.

У період з 22 серпня по 13 вересня 2017 року Головне управління ДФС у Львівській області провело документальну планову виїзну перевірку ТОВ НВФ Орус з питань дотримання вимог податкового, валютного та законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, якою встановлено порушення п.п.12.3.7 п.12.3 ст.12, п.п.14.1.72, п.п.14.1.73, п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14, п.284.1 ст.284, п.288.1, п.288.4, п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, в результаті чого занижено суму орендної плати за землю на суму 477766,52 грн., в тому числі за 2015 рік в сумі 170973,82 грн., за 2016 рік - в сумі 229074,22 грн., за І півріччя 2017 року в сумі 77718,48 грн.

За результатами перевірки складено Акт за №1515/13-01-14-01/19339942 від 20 вересня 2017 року.

12 жовтня 2017 року Головне управління ДФС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0018011401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за землю в сумі 597208,15 грн., у тому числі 477766,52 грн. за основним платежем та 119441,63 грн. за штрафними санкціями.

ТОВ НВФ Орус оскаржило вказане податкове повідомлення-рішення в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2017 року у справі №813/3976/17 скасовано податкове повідомлення - рішення від 12 жовтня 2017 року №0018011401.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2017 року №0018011401 частково, а саме: в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем орендної плати за землю у розмірі 97148,10 грн., що включає основний платіж 77718,48 грн. і штрафні (фінансові) санкції 19429,62 грн.

На підставі вищевказаної постанови суду Головне управління ДФС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2018 року №0007942200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю на загальну суму 500060,05 грн., в тому числі за основним платежем - 400048,04 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 100012,01 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі; при цьому, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є податковим зобов'язанням та при регулюванні податкових відносин пріоритет мають норми ПК України, тому до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України. Таким чином, оскільки позивач всупереч вимогам ст.288 ПК України сплачував до бюджету орендну плату за землю в розмірі, що є меншим, ніж мінімально встановлений розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, то спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з приписами п.21.1.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

П.21.1.2 -21.1.4 ст.21 ПК України передбачає, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ст.21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

П.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України передбачає, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з п.п.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Отже, ПК України визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Згідно з п.284.1 ст.284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Справляння плати за землю, в тому числі орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПК України).

Разом з тим, як визначено пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України (в редакції з 01 квітня 2014 року до 31 грудня 2016 року), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, - але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою комунальної форми власності, розмір орендної плати обмежений законодавчо, а саме: п.288.5 ст.288 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірного зобов'язання) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: згідно з п.п.288.5.1 - не може бути меншою 3 відсотків нормативно-грошової оцінки; не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; згідно з п.п.288.5.2 - не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених вказаним Кодексом та законами з питань митної справи.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 вказаного Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в жодному разі не може бути меншим, ніж встановлений пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України.

Таким чином, оскільки законодавець у ПК України визначив нижню граничну межу річної суми платежу, вона має застосовуватися незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі (якщо в ньому встановлено меншу плату).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже неодноразово була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 24 квітня 2015 року (справа № 131а15), від 14 березня 2017 року (справа № 21-2246а16), а також Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року (справа № 817/206/15), від 07 березня 2018 року (справа № 813/6875/14), від 29 серпня 2018 року (справа № 804/1866/16), від 20 листопада 2018 року (справа №813/269/18) від 28 березня 2019 року (справа 814/1834/16), і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Колегія суддів також звертає увагу на те, шо плата за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності є складовою податку на майно, розмір орендної плати за земельні ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.

При цьому, починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи ПК України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Таким чином, незважаючи на ту обставину, що розмір орендної плати за землю є однією з умов договору оренди землі, орендна плата є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю, не може залежати від умов договору. Засади такого регулювання також містяться в ст.67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку із визначенням ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати за оренду землі у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договору оренди землі.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем правомірно нараховано орендну плату за землю шляхом винесення спірного податкового повідомлення - рішення, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Орус" залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі № 813/2604/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 01 серпня 2019 року.