Постанова

від 31.07.2019 по справі 906/1120/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Справа № 906/1120/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 у справі №906/1120/18 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" (с.Ліщин Житомирського району)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське"

за участю у справі в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Центр державної реєстрації"

за участю у справі третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.) ОСОБА_1 ; 2.) ОСОБА_2

про зобов`язання скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

за участю представників сторін :

позивача - не з`явився

відповідача - Хворостяна А.М.

третя особа на стороні позивача - не з`явився

третя особа 1 на стороні відповідача - не з`явився

третя особа 2 на стороні відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15 травня 2019 року у справі №906/1120/18 позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" та за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 ; 2. ОСОБА_2 про зобов`язання скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - задоволено. Cкасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право №23560326 від 17.11.2017 про державну реєстрацію договору оренди землі від 20.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Троянівське". Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право №24484728 від 17.01.2018 про державну реєстрацію договору оренди землі від 01.12.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Троянівське". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" - 3524,00 грн. судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 року у справі №906/1120/18 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське"- 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 та додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 у справі №906/1120/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Троянівське" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладених у ній просить рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити; просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти нове, яким у клопотанні Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" відмовити.

Скаржник вважає їх незаконними та необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув в порядку господарського судочинства справу, позовні вимоги якої стосуються виключно оцінки виконання державним реєстратором своїх владно-публічних та управлінських функцій, порушення ним вимог Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", залучивши при цьому відповідачем ТОВ "Троянівське" - особу, що діяла в рамках чинного законодавства та не порушувала прав та законних інтересів позивача.

Відповідач додаткове рішення суду першої інстанції по справі № 922/2821/18 від 22.05.2019 про стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу вважає незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки позовна заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Клопотання позивача про розподіл судових витрат понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи отримано відповідачем лише 23.05.2019, тобто вже після винесення Додаткового рішення, у зв`язку з чим відповідач фізично не зміг надати свої зауваження та заперечення з приводу необґрунтованості зазначеного клопотання.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 у справі №906/1120/18 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 у справі №906/1120/18; зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 та оскаржуваного додаткового рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 у справі №906/1120/18; розгляд апеляційної скарги призначено на 16 липня 2019 року об 11:00 год.

15.07.2019 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" відзив на апеляційну скаргу (вх. №25749/19), в якому позивач заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 у справі №906/1120/18 залишити без змін.

До початку проведення судового засідання 16.07.2019 колегією суддів встановлено, що у суду відсутні докази належного повідомлення третьої особи на стороні позивача та третьої особи 2 на стороні відповідача про час та місце судового засідання, оскільки ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 була направлена учасникам справи рекомендованими листами з повідомленням про вручення на невірні адреси.

Колегія суддів, встановивши вищезазначені обставини, керуючись принципами господарського судочинства, закріпленими у ст.ст. 13, 14 ГПК України, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі №906/1120/18 розгляд апеляційної скарги призначила на "31" липня 2019 року о 10:30 год.; запропонувала третій особі на стороні позивача та третій особі 2 на стороні відповідача у строк до 25.07.2019 подати до суду письмові пояснення з приводу поданої апеляційної скарги.

Матеріалами справи стверджується, що ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі №906/1120/18 була отримана учасниками сторін у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

В судове засідання 31.07.2019 з`явився представник відповідача.

У судовому засіданні 31.07.2019 представник відповідача повністю підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі.

Позивач - не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання 31.07.2019, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

27.08.2007 між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ "Відродження СБЛ" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 1,8008 га, що знаходиться за межами населеного пункту та території Сінгурівської сільської ради.

Відповідно до п. 8 даного договору, договір укладено на 10 (десять) років.

Вказаний договір оренди землі був зареєстрований у Житомирському реєстраційному відділі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.02.2008 року (а.с. 46-48 т.1).

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку 1,8008 га, яка розташована на території Сінгурівської сільської ради Житомирської області підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 15.08.2005 (а.с. 49 т.1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.2014 № 362/2014 ОСОБА_2 отримала у спадщину земельну ділянку площею 1,8008 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , розташованої на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, належну померлій особі ( ОСОБА_3 ) на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого Житомирською райдержадміністрацією 15.02.2005, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010520900509 (а.с. 50 т.1 ).

Таким чином з 16.10.2014 орендодавцем за договором оренди землі, укладеним 27.08.2007 між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ "Відродження СБЛ" (орендар) є ОСОБА_2 (третя особа у справі).

18.01.2007 між гр. ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Відродження СБЛ" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 1,7231 га, що знаходиться за межами населеного пункту та території Сінгурівської сільської ради.

Відповідно до п. 8 даного договору, договір укладено на 20 (двадцять) років.

Вказаний договір оренди землі був зареєстрований у Житомирському реєстраційному відділі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.02.2008 року. (а.с. 35-37 т.1).

16.10.2014 між ТОВ "Відродження СБЛ" (сторона-1) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" (сторона-2,позивач) укладено договір № 2/ПЛ про приєднання (а.с. 32 т.1).

Відповідно до п 1.1. даного договору, підписанням цього договору сторони погоджуються на припинення сторони-1 у зв`язку з її приєднанням до сторони -2 цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 договору приєднання визначено, що відповідно до рішення Загальних зборів учасників сторони-1 та Рішення Загальних зборів учасників сторони-2 , сторони підписують цей договір про приєднання сторони -1 до сторони-2.

Сторона -1 зобов`язується передати 100% своїх активів та пасивів стороні-2, згідно затвердженого передавального акту, та скласти уточнюючий передавальний акт з розшифровками по кожній статті акту та відомості повної інвентаризації.

За умовами п. 1.5 договору з моменту державної реєстрації сторони-2 , як правонаступника сторони-1, вона стає повним (універсальним) правонаступником всіх прав та обов`язків сторони-1.

Відповідно до п. 1.1. статуту СТОВ "Ліщинське" в редакції від 17.12. 2015, товариство є правонаступником ТОВ "Сільськогосподарська фірма "Лідин" та ТОВ "Відродження -СБЛ" відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, СТОВ "Ліщинське" є правонаступником прав та обов`язків ТОВ Відродження СБЛ" за договорами оренди землі укладеними з гр. ОСОБА_3 , від 27.08.2007 та гр. ОСОБА_1 від 18.01.2007.

Судом також встановлено, що 01.12.2017 між ОСОБА_2 (орендодавець, третя особа-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Троянівське" (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі (а.с. 122- 123 т.1).

За умовами зазначеного договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,8008 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка знаходиться в межах Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області строком на 7 років.

17.01.2018 державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" проведено державну реєстрацію вищезазначеного договору оренди землі від 01.12.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 121 т.1)

20.09.2017 між ОСОБА_1 (орендодавець, третя особа-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Троянівське" (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі (а.с. 124-125 т.1).

За умовами зазначеного договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,7231 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка знаходиться в межах Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області строком на 7 (сім) років.

17.11.2017 державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" проведено державну реєстрацію вищезазначеного договору оренди землі від 20.09.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 127 т.1)

Листом від 18.04.2018 № 40 відповідач повідомив позивача про те, що має намір виносити в натурі межі земельних ділянок по укладеним договорам оренди відповідно до чинного законодавства на території Сінгурівської сільської ради за кадастровими номерами НОМЕР_2 площею 1,8008 га та НОМЕР_3 площею 1,7231 га (а.с. 28 т. 1).

Таким чином, позивачу з вказаного листа стало відомо про те, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, які вже перебували в оренді у позивача на підставі укладених договорів оренди землі від 27.08.2007 та від 18.01.2007, які в свою чергу, на момент укладення договорів відповідачем, були чинними.

За вказаних обставин позивач зазначає, що внаслідок реєстрації за відповідачем договорів оренди укладених між ТОВ "Троянівське" та гр. ОСОБА_2 від 01.12.2017, та між ТОВ "Троянівське" і гр. ОСОБА_1 від 20.09.2018, відбулась подвійна реєстрація права оренди земельних ділянок та порушення прав та інтересів позивача як законного орендаря зазначених земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_4 0449.

З метою захисту своїх прав позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ліщинське" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" з позовними вимогами про зобов`язання ТОВ "Троянівське" скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право № 235660326 від 17.11.2017; зобов`язання ТОВ "Троянівське" скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право № 24484728 від 17.01.2018.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Предметом спору у даній справі є правова вимога позивача про зобов`язання відповідача скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право, а саме право оренди земельних ділянок за договорами оренди від 01.12.2017 та 20.09.2017.

Тобто, позивачем фактично оспорюється факт реєстрації права оренди земельних ділянок за відповідачем з підстав того, що позивач отримав право оренди на зазначені земельні ділянки значно раніше і такі договори на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних записів були чинними.

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Згідно з ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.2 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Нормою ч.1 ст. 19 ЗУ "Про оренду землі" визначено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно зі ст. 18 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Нормою ч.2 ст. 125 ЗК України передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч.2 ст. 126 ЗК України).

Приписами ст. 20 ЗУ "Про оренду землі" також встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

З аналізу вищезазначених норм законодавства випливає, що право особи на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації відповідного права на підставі договору оренди землі.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно п.2 ч.1 ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право оренди земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджено, що 27.08.2007 між ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ Відродження СБЛ", правонаступником якого є позивач (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 1,8008 га, що знаходиться за межами населеного пункту та території Сінгурівської сільської ради. За домовленістю сторін договір укладено на 10 (десять) років.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди землі від 27.08.2007 був зареєстрований у Житомирському реєстраційному відділі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.02.2008 року (т.1 а.с. 46-48).

Відтак, договір оренди землі від 27.08.2007, укладений між ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ Відродження СБЛ", правонаступником якого є позивач (орендар) набрав чинності з моменту його державної реєстрації , а саме з 26.02.2008 та у відповідності до положень п. 8 зазначеного договору діяв до 26.02.2018.

18.01.2007 між гр. ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Відродження СБЛ", правонаступником якого є позивач (орендар), укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 1,7231 га, що знаходиться за межами населеного пункту та території Сінгурівської сільської ради. Строк дії даного договору сторони визначили 20 (двадцять) років.

Даний договір оренди землі зареєстрований 29.02.2008 у Житомирському реєстраційному відділі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис (а.с. 35-37 т.1). Відтак, даний договір є укладеним з 29.02.2008 та діє до 29.02.2028.

Водночас судом встановлено, що 01.12.2017 між ОСОБА_2 (орендодавець, третя особа-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Троянівське" (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі, за умовами якого, орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,8008 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка знаходиться в межах Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області строком на 7 років (а.с. 122- 123 т.1).

17.01.2018 державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" проведено державну реєстрацію вищезазначеного договору оренди землі від 01.12.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 121 т.1).

20.09.2017 між ОСОБА_1 (орендодавець, третя особа-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Троянівське" (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,7231 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка знаходиться в межах Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області строком на 7 (сім) років (а.с. 124-125 т.1).

17.11.2017 державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" проведено державну реєстрацію вищезазначеного договору оренди землі від 20.09.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 127 т.1)

Згідно зі статтею 11 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з ч.ч. 2-4 статті 3 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Частиною першою ст. 18 вищезгаданого Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина четверта статті 18 Закону).

Частиною третьою статті 10 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" передбачено, що державний реєстратор, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником;

- під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним із обов`язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням наведених норм чинного законодавства України державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Проте, як свідчать матеріали справи, в період дії первісних договорів оренди землі, що були укладені між позивачем та третіми особами, державним реєстратором Житомирської обласної філії КП "Центр державної реєстрації", за заявою відповідача, проведено 17.11.2017 та 17.01.2018 державну реєстрацію договорів оренди землі від 20.09.2017 та від 01.12.2017 , а також вчинено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речевого права.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів орендаря, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося, в даному випадку є порушення прав та законних інтересів позивача у справі.

З урахуванням викладеного та встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, вчинені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речевого права, запис про інше речове право № 23560326 від 17.11.2017 про державну реєстрацію договору оренди землі від 20.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Троянівське" та запис про інше речове право № 24484728 від 17.01.2018 про державну реєстрацію договору оренди землі від 01.12.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Троянівське" є недійсними, такими що здійснені в порушення норм ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та підлягають скасуванню.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем, відповідно до вимог процесуального законодавства, обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2018 у справі № 823/378/16 (в Реєстрі № 75241943) зробила наступний правовий висновок: "Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора убачається, що одним із його обов`язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону № 1952-1У засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1)".

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного суду, викладеній у п. 5.17 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, зазначено, що право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права колегія суддів враховує наступне.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Суд вважає, що з урахуванням статті 5 ГПК України, відповідно до визначеної у позові вимоги, ефективним способом захисту прав та інтересів Позивача у цій справі слід вважати вимогу про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про інше речове право - право оренди земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами, що здійснена за заявою відповідача.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що зазначений спосіб захисту прав позивача узгоджується з нормами діючого законодавства та встановленими по справі обставинами.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Безпідставними є твердження відповідача, що в порушення процесуальних норм, суд першої інстанції розглянув даний спір в порядку господарського судочинства, тоді як позовні вимоги виникли виключно в результаті виконання державним реєстратором своїх владно-публічних та управлінських функцій, порушення ним вимог Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, залишивши при цьому відповідачем ТОВ "Троянівське"- особу, що діяла в рамках чинного законодавства та не порушувала прав та законних інтересів позивача, враховуючи наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті реєстратором оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосувались реєстрації прав відповідача, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за відповідачем є захистом прав позивача на такі об`єкти нерухомості від їх порушення іншою особою.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди на земельні ділянки і відсутністю підстав для переходу такого права до відповідача та, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права користування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного та враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 924/478/18 від 18 червня 2019 року суд вважає, що спір про скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право оренди на ці об`єкти нерухомого майна, які до цього перебували у користуванні позивача. Процесуальна участь державного реєстратора у справі, якого відповідач вважає винним у порушенні прав, не змінює цивільно-правовий характер даного спору.

Безпідставними є твердження скаржника, що суд першої інстанції при прийнятті додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не врахував того, що позовна заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, оскільки такий розрахунок доданий позивачем до позовної заяви як додаток №25 та міститься в матеріалах справи (т.1 а.с. 99).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянівське" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2019 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 22.05.2019 у справі №906/1120/18 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "01" серпня 2019 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.