Рішення

від 30.07.2019 по справі 918/478/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/478/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі Ярощук О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради (35350, Рівненська область, Рівненський район, смт. Квасилів, вул. Молодіжна, буд. 14, код ЄДРПОУ 38892527)

про стягнення в сумі 3 928,39 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Конопліцький І.В.;

від відповідача: Кухта О.Я..

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз`яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35,37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту Позивач, АТ "НАК "Нафтогаз України", Товариство) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" (далі по тексту Відповідач, КП "Рівнерайкомуненергія", Підприємство) в якому просить стягнути з останнього 3 928,39 грн., в т. ч. 924,76 грн. пені, 3 003,63 грн. 3 % річних.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу від 01.09.2016 року він поставив Відповідачу з жовтня 2016 року по березень 2017 року природний газ, однак останній оплатив його вартість з простроченням.

До суду від Відповідача надійшов відзив в якому останній позовні вимоги визнає за зобов`язаннями листопада 2016 року в частині пені в сумі 465,74 грн. та 3% річних в сумі 66,53 грн.. В решті просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до ч. 3. ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (до 30.11.2016 р.) неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Крім того Відповідач зазначає, що Підприємством було укладено два спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій від 11 січня 2005 року № 20, де однією із учасників розрахунків є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України . Зокрема, відповідно до Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків від 24.02.2017 року № 1436, 09 березня 2017 року, Підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК Нафтогаз України кошти в сумі 1 870 655,72 грн. (підтверджується платіжним дорученням від 09 березня 2017 року №3,4). 11.04.2017 року КП Рівнерайкомуненергія підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків № 2091, 11 травня 2017 року Підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК Нафтогаз України кошти в сумі 764 609,21 грн. (підтверджується платіжним дорученням від 11 травня 2017 року №7).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти частини позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

01 вересня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (нова назва Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (Постачальник) та Комунальне підприємство "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради (Споживач), уклали Договір № 3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу (далі по тексту Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього Договору.

Згідно п. 1.2. Договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.09.2016 р. до Договору від 01.09.2016 р. №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу, природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п.2.1. Договору Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року природний газ обсягом до 1545 тис. куб. м (один мільйон п`ятсот сорок п`ять тисяч куб. м), у тому числі по місяцях (тис. куб. м.).

Відповідно до п. 3.4. Договору приймання - передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно п. 5.2. Договору, ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ)-20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн..

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

На виконання Договору Постачальник з 1 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року поставив, а Споживач отримав природний газ на суму 7 725 751,51 грн..

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: Акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2016 року на суму 747829,37 грн.; акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2016 року на суму 1240538,87 грн.; акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2016 року на суму 1434818,77 грн.; акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2017 року на суму 1870655,72 грн.; акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2017 року на суму 1467299,57 грн.; акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2017 року на суму 964609,21 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем заборгованість за поставлений природний газ було погашено в повному обсязі 11.05.2017 року.

Необхідно зазначити, що Споживачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1 Договору.

Враховуючи порушення Відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за Договором №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу від 01 вересня 2016 року, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Відповідача 924,76 грн. - пені (з 26.11.2016 р. по 26.04.2017 р.), 3003,63 грн. - 3% річних (з 26.11.2016 р. по 26.04.2017 р.) згідно доданого розрахунку.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2 Договору встановлено відповідальність за невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі невиконання Споживачем пункту 6.1 цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі вищезазначеного, Позивач просить стягнути з Відповідача 924,76 грн. - пені за період прострочення з 26.11.2016 р. по 26.04.2017 р., 3003,63 грн. - 3% річних за період прострочення з 26.11.2016 р. по 26.04.2017 р..

З огляду на вищезазначені норми до стягнення з Відповідача підлягають пеня за зобов`язаннями листопада 2016 року в сумі 465,74 грн. та 3% річних за цими ж зобов`язаннями в сумі 66.53 грн..

Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.

30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", (надалі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Водночас частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду Касаційного господарського суду по справах №902/125/18 від 20.07.2019 року, №924/297/18 від 09.07.2019 року.

Предметом спору у даній справі є пеня, 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року природний газ, зокрема на заборгованість, яка була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Таким чином, враховуючи положення Закону, у зв`язку з погашенням заборгованості за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, до набрання чинності цим Законом, неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню. Відтак, нарахування Позивачем пені, 3% річних за зобов`язаннями жовтня 2016 року здійснено в порушення ст. 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Крім того суд зазначає, що Підприємством було укладено два спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій від 11 січня 2005 року № 20, де однією із учасників розрахунків є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України . Зокрема, відповідно до Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків від 24.02.2017 року № 1436, 09 березня 2017 року, Підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК Нафтогаз України кошти в сумі 1 870 655,72 грн. (підтверджується платіжним дорученням від 09 березня 2017 року №3,4). 11.04.2017 року КП Рівнерайкомуненергія підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків № 2091, 11 травня 2017 року Підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК Нафтогаз України кошти в сумі 764 609,21 грн. (підтверджується платіжним дорученням від 11 травня 2017 року №7).

Підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, Нафтогаз у такий спосіб погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за Договором.

Незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 653 цього Кодексу у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Аналіз змісту Постанови №20 вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, до яких належить Постанова № 20.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 зі справи №924/296/18.

Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, - а не той, що був врегульований договором, - порядок розрахунків.

Отже, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у Договорі) порядок розрахунків, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та "інфляційних витрат", встановивши при цьому здійснення оплати за природний газ власними коштами відповідно до умов договору.

Судом встановлено, що відповідачем належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, розрахунки проведені у повному обсязі, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат та річних, які нараховані позивачем на суми, які сплачені за спільними протокольними рішеннями.

Враховуючи викладене, а також те, що розрахунки за спожитий природний газ за період жовтня 2016 року по березень 2017 року проводилися відповідачем у порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків №1436 від 24.02.2017, №2091 від 11.04.2017, копії платіжних доручень, долучених відповідачем на підтвердження належного та своєчасного виконання умов протокольних рішень), суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених до стягнення сум пені та 3 % річних за період з грудня 2016 року по березень 2017 року.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню в частині стягнення пені за зобов`язаннями листопада 2016 року в сумі 465,74 грн. та 3% річних за цими ж зобов`язаннями в сумі 66.53 грн.. Решта позовних вимог не грунтуються на законі, і відповідно, не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради"(35350, Рівненська область, Рівненський район, смт. Квасилів, вул. Молодіжна, буд. 14, код ЄДРПОУ 38892527) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 465грн.74 коп. пені, 3% річних у сумі 66 грн.53 коп. та 260 грн.30 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити у задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано "02" серпня 2019 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.