Постанова

від 21.10.2019 по справі 918/478/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року Справа № 918/478/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Миханюк М.В.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 30.07.19р. суддею Марачем В.В. о 15:26 год. у м.Рівному, повний текст складено 02.08.19р.

у справі № 918/478/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради, смт.Квасилів, Рівненського району, Рівненської області

про стягнення заборгованості в сумі 3 928,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради про стягнення заборгованості в сумі 3928,39грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 465,74грн. пені, 3% річних у сумі 66,53грн. та 260,30грн. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови у задоволені 459,02грн. - пені та 2937,28грн. - 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 459,02грн. - пені та 2937,28грн. - 3% річних, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити повністю.

Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та положень постанови КМУ "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005р. №20, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню;

- вказує, що суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог (за період жовтня 2016 року), посилається на ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон). Вважає, що застосування Закону до спірних відносин є неправомірним;

- стверджує, що матеріали цієї справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч.3 ст.7 Закону є неправомірним;

- покликається на аналогічну позицію стосовно обов`язковості включення до реєстру підприємств, що є учасниками процедури врегулювання заборгованості, яка викладена у ряді постанов Вищого господарського суду України, зокрема у справах №910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, №922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, №908/2114/16, №910/17076/16, №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №911/3951/16, №911/3951/16 від 02.10.2017р.;

- вважає, що у даному випадку суд ухвалив рішення порушивши ряд норм законодавства, що регулюють спірні відносини. Також, посилається на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідач не включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому не може бути учасником процедур, які визначені Законом №1730;

- вважає, що оскільки, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості та судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, а відтак, застосування ч.3 ст.7 Закону є неправомірним, а рішення суду не обґрунтованим та незаконним;

- вказує, що рішення суду містить покликання на постанову КМУ "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005р. №20, в розрізі застосування за період з грудня 2016 року по березень 2017 року. Проте НАК "Нафтогаз України" не погоджується із застосуванням вказаної норми Закону;

- зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що "підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, Нафтогаз у такий спосіб погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за гаданий ним газ за Договором", а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених до стягнення сум пені та 3% річних за період з грудня 2016 року по березень 2017 року. Стверджує, що такий висновок суду суперечить умовам договору №3857/1617-ТЕ-28 від 01.09.2016р., адже у відповідності до п.8.2 договору: "У разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення";

- вказує, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанов КМУ від 11.01.2005р. №20. Звертає увагу суду на те, що розрахунок заборгованості не містить нарахування пені на суми оплат, які були здійснені на підставі постанови КМУ №20, що відображено у відповідних рядках таблиці. Вважає, що можна зробити висновок про те, що розрахунок здійснений у відповідності до умов договору, а тому підстав для відмови у задоволенні нарахованої пені у суду першої інстанції не було;

- також звертає увагу на п.8.3 договору: "Сторони погодили, що з врахуванням п.11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором;

- акцентує увагу на те, що жодна із укладених додаткових угод не містила домовленостей щодо зміни порядку та строку виконання зобов`язань за договором у зв`язку із підписанням спільних протокольних рішень.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.09.2019р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги і надання суду відповідних доказів, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Надалі, 19.09.2019р. на адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на виконання ухвали Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.09.2019р. надійшло клопотання з додатками, зокрема, із платіжним дорученням від 05.09.2019р. №7008256 про сплату судового збору в сумі 2881,50грн..

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19, зупинено дію рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 та постановлено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

01.10.2019р. до Північно - західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради надійшов письмовий відзив від 01.10.2019р. №01-10/561 на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 01.09.2016р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (нова назва Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Комунальне підприємство "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради (споживач), уклали договір №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.09.2016р. до договору від 01.09.2016р. №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

У відповідності до п.2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. природний газ обсягом до 1545тис.куб.м (один мільйон п`ятсот сорок п`ять тисяч куб.м), у тому числі по місяцях (тис.куб.м).

Згідно п.3.4 договору, приймання - передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно п.5.2 договору, ціна за 1000куб.м природного газу за цим договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40грн..

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.8.2 договору сторонами встановлено відповідальність за невиконання покупцем умов п.6.1 договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір постачання природного газу від 01.09.2016р. №3857/1617-ТЕ-28 підписаний сторонами та скріплено відтисками їх печаток.

В подальшому, на виконання договору постачання природного газу від 01.09.2016р. №3857/1617-ТЕ-28 постачальник з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. поставив, а споживач отримав природний газ на суму 7 725 751,51грн..

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу:

- акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р. на суму 747829,37грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2016р. на суму 1240538,87грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2016р. на суму 1434818,77грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2017р. на суму 1870655,72грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2017р. на суму 1467299,57грн.;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2017р. на суму 964609,21грн..

За вказаних обставин, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради", в якому просить стягнути з останнього 3 928,39грн., в т. ч. 924,76грн. пені, 3 003,63грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на те, що на підставі договору №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу від 01.09.2016р. позивач поставив Комунального підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради" з жовтня 2016 року по березень 2017 року природний газ, однак останнє оплатило його вартість з простроченням.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.07.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/478/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляду справи по суті.

29.07.2019р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній позовні вимоги визнає за зобов`язаннями листопада 2016 року в частині пені в сумі 465,74 грн. та 3% річних в сумі 66,53грн..

В решті просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до ч.3. ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (до 30.11.2016 р.) неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Також, відповідач зазначає, що підприємством було укладено два спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005р. №20, де однією із учасників розрахунків є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Зокрема, відповідно до Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків від 24.02.2017р. №1436, 09.03.2017р., підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти в сумі 1 870 655,72грн. (підтверджується платіжним дорученням від 09.03.2017р. №3,4). 11.04.2017р. КП "Рівнерайкомуненергія" підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків №2091, 11.05.2017р. підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти в сумі 764 609,21грн. (підтверджується платіжним дорученням від 11.05.2017р. №7).

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2016р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (нова назва Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Комунальне підприємство "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради (споживач), уклали договір №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу, згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

На виконання договору постачання природного газу від 01.09.2016р. №3857/1617-ТЕ-28 постачальник з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. поставив, а споживач отримав природний газ на суму 7725 751,51грн..

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р. на суму 747829,37грн.; акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2016р. на суму 1240538,87грн.; акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2016р. на суму 1434818,77грн.; акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2017р. на суму 1870655,72грн.; акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2017р. на суму 1467299,57грн.; акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2017р. на суму 964609,21грн..

Як свідчать матеріали справи, відповідачем заборгованість за поставлений природний газ було погашено в повному обсязі 11.05.2017р..

Водночас, судом встановлено, що споживачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п.6.1 договору.

Таким чином, враховуючи порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за договором №3857/1617-ТЕ-28 постачання природного газу від 01.09.2016р., позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 924,76грн. - пені (з 26.11.2016р. по 26.04.2017р.), 3003,63грн. - 3% річних (з 26.11.2016р. по 26.04.2017р.) згідно доданого розрахунку.

Згідно ст.526 ЦК України, положення якої кореспондуються зі ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст.598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Пунктом 8.2 договору встановлено відповідальність за невиконання покупцем умов п.6.1 договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок 924,76грн. - пені за період прострочення з 26.11.2016р. по 26.04.2017р., 3003,63грн. - 3% річних за період прострочення з 26.11.2016р. по 26.04.2017р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його розрахунком Господарським судом Рівненської області та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення пені за зобов`язаннями листопада 2016 року в сумі 465,74грн. та 3% річних за цими ж зобов`язаннями в сумі 66,53грн..

Стосовно решти позовних вимог слід зазначити наступне.

Зокрема, 30.11.2016р. набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", (надалі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно ст.2 зазначеного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

У відповідності до п.14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Частиною 3 ст.7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Зокрема, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст.7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, а саме, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у межах своєї компетенції).

Предметом спору у даній справі є пеня, 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в період з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. природний газ, зокрема на заборгованість, яка була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Отже, враховуючи положення Закону, у зв`язку з погашенням заборгованості за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, до набрання чинності цим Законом, неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню.

Таким чином, нарахування позивачем пені, 3% річних за зобов`язаннями жовтня 2016 року здійснено в порушення ст.7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Також, слід звернути увагу на те, що підприємством було укладено два спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005р. №20, де однією із учасників розрахунків є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Зокрема, відповідно до Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків від 24.02.2017р. №1436, 09.03.2017р., підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти в сумі 1 870 655,72грн. (підтверджується платіжним дорученням від 09.03.2017р. №3, 4). 11.04.2017р. КП "Рівнерайкомуненергія" підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків №2091, 11.05.2017р. підприємством отримано та перераховано на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти в сумі 764 609,21грн. (підтверджується платіжним дорученням від 11.05.2017р. №7).

Підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за Договором.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Згідно ч.1 ст.653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Аналіз змісту Постанови №20 вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, до яких належить Постанова №20.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18.

Зокрема, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, - а не той, що був врегульований договором, - порядок розрахунків.

Отже, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у Договорі) порядок розрахунків, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та "інфляційних витрат", встановивши при цьому здійснення оплати за природний газ власними коштами відповідно до умов договору.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, відповідачем належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, розрахунки проведені у повному обсязі, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат та річних, які нараховані позивачем на суми, які сплачені за спільними протокольними рішеннями.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що розрахунки за спожитий природний газ за період жовтня 2016 року по березень 2017 року проводилися відповідачем у порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р. (спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків №1436 від 24.02.2017р., №2091 від 11.04.2017р., копії платіжних доручень, долучених відповідачем на підтвердження належного та своєчасного виконання умов протокольних рішень), колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених до стягнення сум пені та 3% річних за період з грудня 2016 року по березень 2017 року.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню в частині стягнення пені за зобов`язаннями листопада 2016 року в сумі 465,74грн. та 3% річних за цими ж зобов`язаннями в сумі 66,53грн., а в решті позовних вимог слід йому відмовити.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційних скаргах.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2019р. у справі №918/478/19 - без змін.

2. Справу №918/478/19 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "21" жовтня 2019 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Миханюк М.В.