Постанова

від 31.07.2019 по справі 553/3761/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 553/3761/16-ц

провадження № 61-28338св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , -товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Альянс ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року у складі судді Кононенка С. Д. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Альянс , про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 квітня 2013 року по 20 листопада 2015 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У період шлюбу 09 листопада 2013 року сторонами було придбано автомобіль Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , зеленого кольору, номерний знак НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль було оформлено на ОСОБА_2 .

Зазначала, що сімейно-шлюбі відносини припинились фактично 12 липня 2015 року і вони почали проживати окремо. Зумовлено вказане, зокрема, тим, що ОСОБА_2 почав використовувати вказаний автомобіль виключно на свій розсуд, проти її волі та не в інтересах сім'ї. В подальшому вона не мала доступу до автомобіля та документів до нього.

Вказувала, що грошові кошти для придбання вищевказаного автомобіля були зібрані за рахунок як особистих коштів її та відповідача, так і спільних коштів подружжя.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: визнати недійсним договір комісії від 19 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Торговий Альянс , та довідку-рахунок від 19 серпня 2015 року № 358160, видану ТОВ Торговий Альянс ОСОБА_3 на автомобіль Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 ; визнати за нею право особистої приватної власності на 4/5 частки автомобіля Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , а за ОСОБА_2 - право особистої приватної власності на 3/25 частки автомобіля Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 ; визнати право спільної сумісної власності на автомобіль Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , що становить 2/25 частки, за нею та ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/25) право часткової спільної власності; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості належної їй на праві особистої приватної власності 4/5 частки автомобіля Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , що дорівнює 253 280 грн та грошову компенсацію вартості належної їй на праві спільної часткової власності 1/25 частки автомобіля Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , що дорівнює 12 664 грн.

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у період перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано автомобіль Skoda Oktavia A7, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , який було зареєстровано на ОСОБА_1 .

Зазначав, що 11 липня 2015 року вказаний автомобіль було продано ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою-рахунком серії ВІА №643531, якою фактично оформлено договір купівлі-продажу вказаного автомобіля.

Відповідно до довідки-рахунку від 11 липня 2015 року серії ВІА №643531 вказаний автомобіль продано за 450 000 грн.

Враховуючи наведене просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за автомобіль Skoda Oktavia A7, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_4 2 НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , сірого кольору, номерний знак НОМЕР_7 у розмірі 225 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір комісії, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Торговий альянс від 19 серпня 2015 року та довідку рахунок від 19 серпня 2015 року серії ААЕ № 358160, видану ТОВ Торговий альянс ОСОБА_3 на автомобіль Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 4/5 частки автомобіля Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 , а за ОСОБА_2 - право особистої приватної власності на 3/25 частки автомобіля Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 ; визнано право спільної сумісної власності на автомобіль Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , у розмірі 2/25 частки, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках право спільної часткової власності по 1/25 за кожним.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості належної їй на праві особистої приватної власності 4/5 частки автомобіля Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 у розмірі 253 280 грн та грошову компенсацію вартості належної їй на праві спільної часткової власності 1/25 частки автомобіля Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 у розмірі 12 664 грн, а всього разом - 265 944 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль Renault Duster було придбано за час перебування сторонами у шлюбі, а тому укладення договору купівлі-продажу вказаного автомобіля без згоди дружини є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки покупцем є сестра ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що вона не могла не знати, що рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому визнав договір комісії на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним.

Визнаючи право особистої приватної власність на вказаний автомобіль у розмірі 4/5 частки за ОСОБА_1 та у розмірі 3/25 частки за ОСОБА_2 , суд виходив із того, що спірний автомобіль придбано за особисті кошти позивача у розмірі 156 000 грн, які вона отримала від продажу свого нерухомого та рухомого майна, і відповідача у розмірі 22 000 грн, які отримані ним від продажу своєї квартири. При цьому, визначаючи 2/25 частки спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, суд виходив із того, що частина грошових коштів, за яку придбано автомобіль, була отримана відповідачем шляхом приховування частини своєї заробітної плати від дружини, а тому відповідно до положень статті 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також суд дійшов висновку, що підлягає захисту право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації від належної їй частці у відчуженому одноособово відповідачем автомобілі Renault Duster у зазначеному нею розмірі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що ОСОБА_2 не доведено обставини, на які він посилається.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними договір комісії, укладений 19 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ Торговий альянс і видану 19 серпня 2015 року ТОВ Торговий альянс ОСОБА_3 довідку-рахунок серії ААЕ № 358160 на автомобіль Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , якою було оформлено договір купівлі-продажу даного транспортного засобу.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 4/5 частки автомобіля Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 , а за ОСОБА_2 - право особистої приватної власності на 1/5 частку Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості належної їй на праві особистої приватної власності 4/5 частки автомобіля Renault Duster, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1 у розмірі 253 280 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги щодо визнання за кожним із колишнього подружжя по 1/25 частки автомобіля у якості спільної сумісної власності подружжя є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях позивача щодо приховування відповідачем частини своєї заробітної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року № 554/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій в порушення норм матеріального права не було визнано автомобіль Skoda об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не здійснено його поділ, оскільки такий придбано під час перебування подружжя у шлюбі.

Вказує, що є необґрунтованим і безпідставним відступлення судами попередніх інстанцій від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на автомобіль Renault Duster. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення у вказаній частині, суди виходили із того, що грошові кошти у розмірі 156 000 грн були отримані ОСОБА_1 від продажу особистого майна та були використані для придбання вказаного автомобіля. Проте, від продажу якого майна позивач отримала особисті кошти, за яких обставин, у якому розмірі, судами не досліджувалось. Зазначає, що на час продажу позивачем свого рухомого та нерухомого майна нею було придбано три квартири у м. Полтава, а тому грошові кошти, на які остання посилається, були використані нею на інші цілі аніж придбання спірного автомобіля.

Також наголошує на тому, що визначаючи вартість автомобіля, суди виходили з поданої позивачкою довідки оцінювача про середню вартість автомобіля (без його огляду), а саме 316 600 грн, проте придбано такий було у 2013 році за 195 000 грн. Зазначає, що судова автотоварознавча експертиза транспортного засобу не провадилась, а вказана довідка не може слугувати доказом дійсної вартості вказаного автомобіля.

Крім того, оспорюваний договір комісії не є договором про відчуження майна, а позовні вимоги про визнання даного договору недійсним є необґрунтованими.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 2013 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2015 року шлюб було розірвано.

09 листопада 2013 року подружжя придбало легковий автомобіль марки RENAULT DUSTER, кузов № НОМЕР_1 , зеленого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 195 000 грн. Свідоцтво про реєстрацію автомобіля від 12 листопада 2013 року серії НОМЕР_8 № 229433 було оформлено на ОСОБА_2

В період спільного проживання ОСОБА_2 заволодів автомобілем RENAULT DUSTER та не повідомляв позивачку про місце його знаходження, у зв`язку з чим позивачка звернулася до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом про поділ спільного майна подружжя.

З 12 липня 2015 року подружжя ОСОБА_8 припинило фактичні шлюбно-сімейні відносини, що зафіксовано Ленінським районним судом м. Полтави в рішенні від 20 листопада 2015 року у справі № 553/3450/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розподіл автомобіля, 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ Торговий Альянс договір комісії, згідно якого доручив останньому за винагороду продати належний йому автомобіль Renault Duster, кузов № № НОМЕР_1 .

На підставі даного договору ТОВ Торговий Альянс 19 серпня 2015 року продало згідно довідки-рахунку серія ААЕ № 358160 ОСОБА_3 автомобіль Renault Duster за 149000 грн, який і був перереєстрований в той же день на неї.

З повідомлення територіального сервісного центру 5341 вбачається, що 25 листопада 2015 року на підставі довідки рахунку від 18 листопада 2015 року серії ААЕ № 358061 в територіальному сервісному центрі 2341 м. Запоріжжя здійснено перереєстрацію спірного автомобіля на ОСОБА_4

09 серпня 2016 року ОСОБА_4 продав автомобіль Renault Duster ОСОБА_5 .

В ході розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_3 є (по матері) сестрою відповідача, 1998 року народження, на час переоформлення на її ім`я спірного автомобіля являлась студенткою і власних доходів не мала.

25 березня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 було зареєстровано автомобіль SkodaOktavia А7, 2015 року випуску, номер кузова № НОМЕР_5 .

11 липня 2015 року ОСОБА_1 продала автомобіль Skoda Oktavia А7, 2015 року випуску, номер кузова № TMBACНОМЕР_9 , ОСОБА_7 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною третьою статі 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Пред`являючи позов про поділ автомобіля Renault Duster, ОСОБА_1 вказувала на те, що під час придбання спірного автомобіля нею було сплачено 156 000 грн особистих коштів. Зазначала, що вказані кошти було отримано нею шляхом продажу свого рухомого та нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 за 90 000 грн, відповідно до договору купівлі-продажу від 03 лютого 2009 року (т. 3, а. с. 142); автомобіля Ford Focus за 98 747 грн 80 коп., відповідно до договору купівлі-продажу від 13 червня 2012 року № 130612/1 (т. 3, а. с. 143-151).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд зазначив, що доводи позивача щодо внесення нею особистих коштів у розмірі 156 000 грн не спростовані ОСОБА_2 в ході розгляду справи.

Проте, із вказаним висновком погодитись не можна, оскільки тягар доказування обставин, що на придбання вказаного автомобіля в період шлюбу вона витратила 156 000 грн особистих коштів, має покладатись саме на позивача, оскільки вона повинна спростувати презумпцію спільності придбаного у шлюбі майна.

Однак, позивач в порядку статті 60 ЦПК України 2004 року не надала належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про те, що грошові кошти, отримані від продажу квартири та автомобіля, вона сплатила в рахунок вартості спірного автомобіля, придбаного за час перебування у шлюбі, а тому не спростувала презумпцію спільності майна, придбаного у період шлюбу.

Сама по собі наявність у ОСОБА_1 коштів, отриманих від продажу у 2009 році квартири та у 2012 році автомобіля, що були її особистою власністю, не може бути беззаперечним підтвердження того, що спірний автомобіль було придбано у листопаді 2013 року саме за ці кошти без надання відповідних доказів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 належить 4/5 частки спірного автомобіля на праві особистої власності, оскільки останньою не доведено належними та допустимими доказами, що зазначена нею сума грошових коштів від продажу свого рухомого та нерухомого майна була витрачена на придбання спірного автомобіля, який підлягає поділу.

Наведене вище свідчить про відсутність підстав для відступлення від рівності часток подружжя та збільшення частки ОСОБА_1 при поділі автомобіля Renault Duster.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною четвертою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку. Допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Вирішуючи питання щодо вартості автомобіля Renault Duster при визначенні розміру компенсації, суди помилково врахували довідку незалежного оцінювача від 13 квітня 2017 року, згідно якої середня ринкова вартість спірного автомобіля становить 316 000 грн, оскільки така вартість була визначена без огляду самого транспортного засобу, а тому суд бере до уваги вартість автомобіля, яка була визначена під час його продажу 19 серпня 2015 року у розмірі 149 000 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Renault Duster у розмірі 74 500 грн.

Крім того, відсутні підстави для визнання договору комісії від 19 серпня 2015 року та довідку-рахунок від 19 серпня 2015 року серії ААЕ № 358160 недійсними, оскільки визнання недійсними вказаних договорів ніяким чином не впливає на поновлення порушених прав ОСОБА_1 . Як випливає зі змісту частини третьої статті 358 ЦК України, частин другої та четвертої статті 71 СК України один із подружжя має право обрати лише один зі способів захисту своїх прав: або надання йому у володіння та користування тієї частини майна в натурі, яка відповідає його частці, або, у разі неможливості цього, виплати відповідної матеріальної компенсації. Позивач, звертаючись до суду, вимагала стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості належної їй частки, що виключає необхідність поділу його в натурі.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, ОСОБА_2 посилався на те, що автомобіль Skoda Oktaviaбуло придбано 25 березня 2015 року, тобто під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а тому такий є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до копії розписки від 20 березня 2015 року (т. 2, а. с. 117) ОСОБА_1 взяла у ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 450 000 грн для придбання в інтересах сім`ї автомобіля Skoda Oktaviaта зобов`язалась їх повернути до 20 червня 2015 року.

07 липня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до подружжя ОСОБА_8 із вимогою про повернення наданих у борг грошових коштів (т. 2, а. с. 117).

11 липня 2015 року ОСОБА_1 продала автомобіль ОСОБА_7 за 450 000 грн (т. 1, а. с. 209-2011).

Згідно із частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім 'ї, створює обов 'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Заявляючи вказаний позов, ОСОБА_2 послався лише на те, що автомобіль придбано у період шлюбу, не доводячи при цьому факт існування джерел для придбання вказаного майна.

Таким чином, відмовляючи у задоволення зустрічного позову, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення в частині зустрічного позову, виходили із того, що ОСОБА_2 не спростовано того, що ОСОБА_1 діяла в інтересах сім`ї, коли відчужувала даний автомобіль в рахунок погашення їх грошового боргу, що виник під час перебування у шлюбі, оскільки такі дії вчинені в інтересах сім`ї.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 належить 4/5, а ОСОБА_2 - 1/5 частки спірного автомобіля на праві особистої приватної власності, відсутності підстав для визнання договору комісії від 19 серпня 2015 року та довідки-рахунку від 19 серпня 2015 року серії ААЕ № 358160 недійсними внаслідок обраного позивачем способу захисту своїх прав та його ефективності, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ Торговий Альянс , про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору та витребування майна підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Щодо судових витрат

У частині першій статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, то судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1 290 грн 64 коп.

Судовий збір підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пропорційно задоволеним вимогам скарги та становить 2 535 грн 19 коп. за подання апеляційної скарги та 2 765 грн 67 коп. за подання касаційної скарги, а всього 5 300 грн 86 коп.

З урахуванням положень частини десятої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4 010 грн 22 коп.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та повернення власного майна із незаконного володіннязалишити без змін.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 жовтня 2017 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Альянс , про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Альянс , про поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Renault Duster, кузов № НОМЕР_1 , зеленого кольору, номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 74 500 (сімдесят чотири тисячі п'ятсот) грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 4 010 (чотири тисячі десять) грн 22 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович