Рішення

від 02.08.2019 по справі 611/609/19

БАРВІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/611/192/19

Справа №611/609/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря - Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади,-

в с т а н о в и в:

01 липня 2019 року до Барвінківського районного суду Харківської області надійшла справа за позовом ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2016 року по справі №623/2013/16-ц, яка скасована ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, завдала йому значну матеріальну шкоду у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також моральну шкоду.

А тому, посилаючись на викладене, на підставі ст.ст. 55-56 Конституції України, п.1 ст.15, ч.ч.8-10 п.2 ст. 16, ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 23 ЦК України, просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 1 238, 68 грн., а також моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 04 липня 2019 року провадження у справ відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача Ізюмського міськрайонного суду Харківської області в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, просив у позові відмовити.

Суд заслухавши позивача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивачу Ізюмським РС ГУ ДМС України в Харківській області 29 листопада 2016 року видано новий паспорт НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Львів, місце проживання: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2016 року (справа №623/2013/16-ц) заяву ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії визнано неподаною та повернуто заявнику (а.с.7).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року скасовано ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2016 року, справу №623/2013/16-ц направлено до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області для продовження розгляду справи (а.с.9-10).

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_6 , як на підставу позовних вимог посилається на те, що повернення позовної заяви ухвалою Ізюмського міськрайонного суду від 04 червня 2018 року Харківської області завдало йому матеріальну шкоду, а саме: сплата судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також моральну шкоду.

По - перше, варто зазначити, що 16 травня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюм справу №623/2013/16-ц, провадження 2-а/623/49/2018, відмовив ОСОБА_7 ( ОСОБА_3 ) у задоволенні адміністративного позову до відповідного державного реєстраційного органу Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії. Рішення суду набрало законної сили 16 червня 2018 року. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_8 на зазначене рішення повернуто без розгляду, а у відкритті на відповідну ухвалу касаційного провадження Верховним Судом України (адміністративне провадження №К/9901/52921/18) відмовлено.

Суд звертає увагу, що статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у випадку відмови в позові - на відповідача.

Згідно з частиною 1 ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48 ЦПК України, сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом.

За захистом своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права, що визначено ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 12, 13 ЦПК України.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Разом з тим, ст. 49 Закону України Про судоустрій і статус суддів свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі.

Відповідно до частини 11 статті 49 Закону України Про судоустрій і статус суддів , за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

На законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Зокрема, Верховним Судом України у постанові від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Аналогічна позиція міститься і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.01.2018 по справі № 454/1008/16-ц.

Статтями 126, 129 Конституцією України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права, вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється і, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних із розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному процесуальним законодавством і ст. 129 Конституції України.

Тобто, суд не є належним відповідачем по справі.

Попри вищенаведене позивач, на власний розсуд, розпорядився своїми процесуальними правами і пред`явив та підтримував позов до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходив з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч.2 ст.51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у ч.2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Тобто, обов`язковою умовою для заміни первісного відповідача належним відповідачем є клопотання позивача.

Оскільки, вищезазначене клопотання позивачем не заявлялося, а суд позбавлений можливості самостійно здійснювати заміну неналежного відповідача належним, позовні вимоги ОСОБА_9 не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 158, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Барвінківський районний суд Харківської області до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер і серія паспорта НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Ізюмський міськрайонний суд Харківської області, місцезнаходження: вул.Соборна, 52, м. Ізюм, Харківська область, 64300, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 02893887.

Дата складення повного судового рішення 02 серпня 2019 року.

Суддя Ю.А. Коптєв