Постанова

від 02.08.2019 по справі 398/2038/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

02 серпня 2019 року м. Кропивницький

справа № 398/2038/17

провадження № 22-ц/4809/1023/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С.І., Письменного О.А.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В .,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2019 року у складі судді Ніколаєва М.В. ,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання об`єктами спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , та в порядку поділу спірного майна подружжя просив визнати право власності на 1/2 частку за ним та 1/2 частку за відповідачем.

В обґрунтування позову зазначено, що з 07 червня 2008 року по 18 квітня 2011 року та з 18 листопада 2014 року по 10 квітня 2017 року сторони перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах. Від спільного проживання мають двох неповнолітніх дітей.

Посилався на те, що за час перебування у фактичних шлюбних відносинах сторонами за рахунок спільних сумісних коштів було придбано нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на спірне майно підтверджується договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 20 грудня 2013 року. Вказав, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, що покупцем будинку та земельної ділянки у вказаних договорах купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки зазначена лише ОСОБА_2 .

Враховуючи те, що спільне майно зареєстроване за відповідачем, а позивач має право на його частку, просив суд поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за позивачем та відповідачем право власності на спірне майно у рівних частках.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, що знаходиться за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 62,1 кв. м, у тому числі житловою площею 30,5 кв. м, з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,118 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за цією ж адресою.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 62,1 кв. м, у тому числі житловою площею 30,5 кв. м, з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,118 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за цією ж адресою.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним. Зазначає, що позивачем не підтверджено належним чином факт наявності сімейних відносин між сторонами у період, коли вони не перебували у зареєстрованому шлюбі. Посилається на те, що на момент укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 20 грудня 2013 року шлюб між сторонами було вже розірвано, проте факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачем доведено не було.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с.233-234) .

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності сторін на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами по справі07 червня 2008 року між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 26 травня 2017 року № 00018114593 (а.с.11).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 18 квітня 2011 року вказаний шлюб було розірвано (а.с.12).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 21 листопада 2008 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 (а.с.17).

Відповідно до договорів купівлі-продажу, укладених 20 грудня 2013 року, ОСОБА_2 придбала житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку загальною площею 0,118 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за цією ж адресою (а.с.19-20, 21-22).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 05 вересня 2014 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 (а.с.18).

18 листопада 2014 року між сторонами було повторно укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 18 листопада 2014 року серії НОМЕР_4 (а.с.10).

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 10 квітня 2017 року зазначений шлюб було розірвано (а.с.13-15).

Як убачається з довідок від 26 травня 2017 року №325, від 29 травня 2017 року №372 та від 29 листопада 2018 року №713, ОСОБА_1 з 01 травня 2012 року проживав без реєстрації у будинку АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_2 , з якою вони протягом усього часу проживали однією сім`єю як чоловік та жінка, вели спільне господарство, виховували дитину. 12 червня 2014 року ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою та проживає по теперішній час (а.с.54, 56, 157).

При цьому постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року було встановлено, що ОСОБА_1 вселився в будинок, що належить ОСОБА_2 ще до укладення шлюбу, а саме 12 червня 2014 року, що підтверджується також відміткою про реєстрацію в паспорті ОСОБА_1 (а.с.8, 199а-199е).

Відповідно до листа Виконавчого комітету Улянівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області від 30 травня 2017 року №221 ОСОБА_1 дійсно звертався 25 травня 2017 року до сільського голови з проханням допомоги у вирішенні його сімейних проблем з колишньою дружиною ОСОБА_2 , яка чинить йому перешкоди у користуванні будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1 (а.с.57).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що показаннями свідків, письмовими доказами по справі доведений факт придбання житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельної ділянки, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а отже є всі підстави для визнання такого майна спільним сумісним майном подружжя.

Проте, колегія суддів вважає, що з таким висновком суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з ч.1 ст.36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.74 СК України у разі, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, а саме Право спільної сумісної власності подружжя .

Якщо сторони не перебувають у шлюбі і не проживають разом, то не можна вважати їх відносни сімейними. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, прав та обов`язків.

Частина 1 ст.315 ЦПК України передбачає розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у тому числі про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (п.5 ч.1 вказаної статті).

За змістом ч.1 ст.319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що спірне нерухоме майно було придбане в період спільного проживання однією сім`єю та за спільні кошти, а тому просив визнати нерухоме майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя та провести розподіл спірного майна, при цьому вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю не ставив.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов висновку про проживання сторін у спірному будинку однією сім`єю з 01.05.2012 без реєстрації, ґрунтуючись на довідках Улянівського сільського голови від 26.05.2017 (а.с.54), від 29.05.2017 №372 (а.с.56) та від 29.11.2018 №713 (а.с.157), в яких зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина.

На думку колегії суддів дані довідки не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, оскільки встановлення факту проживання осіб однією сім`єю виходить за межі компетенції сільського голови.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, врахував пояснення і доводи лише одного свідка ОСОБА_5 , допитаного у судовому засіданні, яке відбулось 05 квітня 2019 року (а.с.200-201).

Колегія суддів критично ставиться до показань свідка ОСОБА_5 , на підставі яких суд дійшов висновку про проживання сторін однією сім`єю, оскільки свідок у судовому засіданні суду першої інстанції показав, що, по-перше, він є другом позивача більше десяти років, а, по-друге, часу заселення у спірний будинок не знає. Стосовно проживання сторін однією сім`єю показання давав суперечливі. Пояснив, що був у сторін на весіллі, коли вони вдруге одружились, жили у селі Тарасівка після весілля, а після того переїхали в Улянівку. У подальшому пояснив, що скільки разів сторони одружувалися він не знає, про їх розлучення йому невідомо.

Крім того, суд першої інстанції взагалі не дав оцінку договорам купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки від 20 грудня 2013 року, укладеним між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Приходьком О.В., зареєстрованим у реєстрі за номерами 2735 та 2738, пунктами 10 та 3.4 відповідно зазначено, що ці договори укладені за наявності письмової заяви покупця про самостійне придбання будинку в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах на момент укладення договору не перебуваючи (а.с.19-22).

Дані договори є чинними, у будь-якій частині недійсними не визнавалися.

Посилання суду на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін у сторін народилася спільна дитина - ОСОБА_4 , не доводить того факту, що на момент придбання відповідачем будинку та земельної ділянки 20 грудня 2013 року сторони проживали однією сім`єю.

Частиною третьою статті 12 та частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується в спірних правовідносинах постійне ведення спільного побуту, бюджету, взаємне матеріальне забезпечення і наявність взаємних прав та обов`язків. Сімейних фотокарток та документальних доказів, які б підтвердили їх факт спільного проживання, матеріали справи не містять, а факт народження їх спільної дитини - ОСОБА_4 , не є безумовною підставою для ствердження, що мати та батько дитини проживають однією сім`єю.

Апеляційний суд вважає, що не є доведеним факт того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Позивачем не підтверджено факту ведення спільного господарства з відповідачем, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально.

Також суперечить матеріалам справи доводи позивача про те, що спірне нерухоме майно було придбано сторонами за спільні кошти, оскільки матеріали справи не містять належних документальних доказів того, що дане майно набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Отже, позивач не надав достатніх доказів проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період, упродовж якого було придбано спірне нерухоме майно, а тому є передчасними висновки суду першої інстанції про необхідність визнання спірного будинку та земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності у рівних частках між сторонами на житловий будинок та земельну ділянку, які знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , як щодо спільного майна подружжя.

На підставі викладеного вище апеляційний суд дійшов висновку про те, що вважати спірне нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не можна.

Відповідно до положень ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості. Зазначене відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову .

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення. ухваленого за відсутності учасників справи є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2019 року скасувати таухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна шляхом визнання права власності на 1/2 частину майна відмовити .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді С.І. Мурашко

О.А. Письменний