Постанова

від 05.08.2019 по справі 918/160/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 року Справа № 918/160/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 р. у справі №918/160/19 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Київ)

до Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації (м. Радивилів, Рівненської обл.)

про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за 2018 рік

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог чинного законодавства України відповідач не здійснив у повному обсязі відшкодування позивачеві наданих на пільговій основі послуг зв`язку, внаслідок чого за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. включно у нього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 56 714, 25 грн.

Як на правову підставу позову позивач посилається на положення ст. 92 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 174, 218 ГК України, ст. ст. 48, 91 БК України, ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та положення постанов КМ України №256 від 04.03.2002 р. та №117 від 29.01.2003 р.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 р. у справі №918/160/19 позов задоволено повністю.

Судове рішення обґрунтоване тим, що позивач свої зобов`язання щодо надання окремим категоріям громадян пільги з послуг зв`язку виконав, що кореспондується з обов`язком відповідача відшкодувати такі пільги, тому, враховуючи обставини справи, прийшов до висновку, що позов обґрунтований та такий, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, суд зазначив, що зобов`язання відповідача щодо відшкодування витрат з надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян виникли безпосередньо із закону, а відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не було передбачено видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв`язку, тому відповідач не мав змоги відшкодувати позивачу витрати з надання пільг на послуги зв`язку.

Скаржник звертає увагу суду на те, що договір про відшкодування телекомунікаційних послуг між позивачем та відповідачем на 2018 рік взагалі не укладався. Крім того, скаржник вважає щомісячні суми понесених витрат спірними та завищеними.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 07.06.2019 р. та отримана ПАТ" Укртелеком" в особі Рівненської філії - 10.06.2019 р., ПАТ" Укртелеком" - 11.06.2019 р. та відповідачем - 11.06.2019 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Рівненської філії надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №21977/19 від 18.06.2019р.), в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. ст. 258, 259 ГПК України. Скаржник звертає увагу суду на те, що відсутність фінансування відповідача не є достатньою підставою для відхилення позовних вимог. Позивач вважає доводи скаржника про відсутність у нього зобов`язань з відшкодування послуг у зв`язку із відсутністю підписаного договору між сторонами безпідставними та необґрунтованими, які не спростовують правової оцінки та висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду.

Окрім того, посилання скаржника на те, що щомісячні суми понесених витрат є спірними та завищеними є безпідставними, оскільки жодних зауважень та розбіжностей щодо виявлення у розрахунках за період надання послуг, необхідності їх коригування, невірно визначеного розміру пільг, тощо, відповідачем на адресу позивача не надсилалося, контррозрахунку суми позову суду першої інстанції, відповідачем надано не було.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 р. у справі №918/160/19 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Укртелеком" (позивач) є оператором телекомунікацій та надає телекомунікаційні послуги як постачальник послуг зв`язку.

В період з січня по грудень 2018 року позивач надав послуги зв`язку на пільгових умовах населенню Радивилівського району Рівненської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про прокуратуру" та інші.

Споживачі отримували рахунки для оплати з тарифами за мінусом суми, на яку споживач мав встановлену законом пільгу. Різниця між вартістю тарифу та рахунком пільговика відображалась у розрахунках видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг за формою № 2 - пільга, яка встановлена наказом Мінпраці № 535 від 04.10.2007 р.

Щомісячно у письмовій та в електронній формі позивач направляв відповідачу розрахунки видатків за формою № 2 - пільга у форматі DBF - файлів, який затверджений наказом Міністерства праці № 535 від 04.10.2017 р., та створений з метою забезпечення надання підприємствами надавачами послуг на електронних носіях інформації щодо наданих пільг окремим категоріям громадян та автоматизованої перевірки інформації, наданої підприємствами.

За період з січня по грудень 2018 року сума неотриманої компенсації за надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення Радивилівського району склала 56 714,25 грн., а саме: січень 2018 р. - 248,06 грн., лютий 2018 р. - 5 461,00 грн., березень 2018 р. - 5 787,09 грн., квітень 2018 р. - 5 217,62 грн., травень 2018 р. - 5 387,50 грн., червень 2018 р. - 4 671,16 грн., липень 2018 р. - 5 122,27 грн., серпень 2018 р. - 4 897,81 грн., вересень 2018 р. - 4 943,71 грн., жовтень 2018 р. - 4 642,31 грн., листопад 2018 р. - 5 211,14 грн., грудень 2018 р. - 5 124,58 грн.

Суму витрат за кожен місяць 2018 року підтверджено розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг, які направлялися відповідачу, що стверджується описами вкладення у цінний лист.

Відповідач зобов`язання з відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за 2018 рік не здійснив, тому у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 56 714,25 грн.

30.01.2019 р. позивач направив відповідачу претензію № 37/20 на суму 56 714, 25 грн., однак відповідач на вказану претензію не відповів, боргу не погасив.

Спір у справі стосується стягнення з відповідача 56 714, 25 грн. невідшкодованих коштів за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

ПАТ "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; пункту 11 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; пункту 7 частини першої статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", пункту 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; частини п`ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства".

За змістом пункту 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Цим Законом та Правилами не передбачено обмежень щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян. Обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає, відповідає визначеному законодавчо обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені пільги з їх оплати.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 6 ст. 48 БК України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Статтями 89, 102 цього ж Кодексу визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому КМУ.

На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002р., затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).

Згідно п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

При цьому, чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Згідно із статтями 11, 509 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права й обов`язки. Цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Позивач є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 ГК України.

Частиною першою статті 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до статті 526 ЦК України і статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв`язку з наданням послуг зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління праці та соцзахисту як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Отже, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р., а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки в 2018 році не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004р. № 7-рп/2004, від 01.12.2004р. №20-рп/2004, від 09.07.2007р. № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

З огляду на викладене вище, апеляційним судом відхиляються твердження скаржника про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р., через те, що в бюджеті не передбачені кошти на ці видатки, оскільки певне право виникає у особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання, не із Закону та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Отже, встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались ПАТ "Укртелеком" на виконання імперативних законодавчих приписів, а Управління праці та соцзахисту (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у заявленій позивачем сумі.

Окрім того, посилання скаржника на те, що щомісячні суми понесених витрат є спірними та завищеними, суд вважає безпідставними, оскільки жодних зауважень та розбіжностей щодо виявлення у розрахунках за період надання послуг, необхідності їх коригування, невірно визначеного розміру пільг, тощо, відповідач не надав, контррозрахунку суми позову суду першої інстанції відповідачем також не надано.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують правильних висновків суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 р. у справі №918/160/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації - без задоволення.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до пп. 7) п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Предметом даного позову є вимога позивач про стягнення з відповідача 56 714, 25 грн. заборгованості за надані послуги,

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду першої інстанції позивачем було сплачено 1921 грн. судового збору, тобто, 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, враховуючи те, що скаржник в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 2 881,50 грн. (1921 грн. х 150% = 2 881,50 грн.).

Звертаючись з апеляційною скаргою скаржник посилався на положення п. 19 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", якою передбачалося, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, на яких покладено завдання щодо вирішення питань соціального захисту населення.

Однак, Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII, було виключено п. 19 ч. 1 ст. 5, яким передбачалося звільнення скаржника від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо факт недоплати судового збору з`ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ГПК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з скаржника 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 р. у справі №918/160/19.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.05.2019 р. у справі №918/160/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Радивилівської районної державної адміністрації (35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Івана Франка, буд. 11, ідентифікаційний код 03195493) в дохід Державного бюджету України 2 881,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.