Рішення

від 24.07.2019 по справі 580/1134/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року справа № 580/1134/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:

головуючого судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Салабай М.В.,

представника позивача - Каленської С.С. (згідно з ордером),

представника відповідача - Радченко О.П. (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

УЧеркаський окружний адміністративний суд надійшов позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" (20330, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Старі Бабани; код ЄДРПОУ 08681063) (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 39392109) (далі - відповідач) про:

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 21.01.2019 №0000741304 та №0000751304 про донарахування зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО);

рішення від 21.01.2019 №0000771304 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (далі - ЄВ);

вимоги від 21.01.2019 №Ю-0000761304 про сплату боргу з ЄВ.

Позов мотивований тим, що спірні рішення прийняті за відсутності податкового порушення. Зокрема, позивач стверджував, що у розумінні вимог чинного законодавства позивач не є роботодавцем та податковим агентом під час використання праці засуджених до позбавлення волі осіб. Зазначає, що інструкцією, яка регламентує умови оплати праці засуджених, не передбачено нарахування та сплату ЄВ на фонд оплати праці засуджених. Посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 08.02.2019 (справа №804/8801/17) вважає, що застосування до нього штрафу за несвоєчасну сплату ПДФО у розмірі 75% (за повторність порушення) є неправомірним, оскільки відносно нього не було узгоджених ППР за це саме порушення. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання. Установлено відповідачу строк тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позовну заяву та доказів. Вказану ухвалу позивач отримав 0 6.05.2019, а відповідач - 08.05.2019.

24.05.2019 відповідач подав суду письмовий відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказував, що спірні рішення прийняті із-за виявлених фактів допущення позивачем податкових порушень: не нараховано та не виплачено ЄВ за використання праці засуджених до позбавлення волі осіб, несвоєчасно сплачено частину ПДФО, подано податкову звітність з неповними та недостовірними даними. Посилаючись на рішення Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №820/6196/16 відповідач стверджує, що застосування штрафу з ПДФО у розмірі 75% суми виявлених порушень в умовах повторності відповідних дій без наявності узгодженого ППР за таке порушення є правомірним.

26.06.2019 позивач подав суду заперечення на відзив, в якому повторно наголосив, що позивач не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, - найманими працівниками, що виключає обов`язок сплати ПДФО та ЄВ.

Під час підготовчого провадження задоволено всі клопотання сторін щодо долучення до матеріалів справи доказів.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази та оцінивши заявлені доводи сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З витягу з ЄДРПОУ суд встановив, що позивач зареєстрований юридичною особою з 16.03.2000 (код ЄДРПОУ 08681063). Статутом позивача (п.2.1.) передбачено, що метою його створення, серед іншого, є залучення засуджених осіб до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Відповідно до наказу від 27.11.2018 №2352 та на підставі направлень від 27.11.2018 №1992/23-00-13-0409 та №1993/23-00-13-0409 службові особи відповідача здійснили документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати ПДФО, військового збору та ЄВ за період з 01.10.2015 до 30.09.2018. За наслідками перевірки складений акт від 22.12.2018 №627/23-00-13-0412/08681063 (далі - Акт).

В ньому зафіксовані порушення позивачем вимог:

1) п.51.1. ст.51, п.176.2. б ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) в частині повноти та достовірності відображення інформації в податковому розрахунку форми 1-ДФ за 4 квартал 2015 року - 3 квартал 2018 року;

2) підпунктів 168.1.1-168.1.2, п.168.1 ст.168, п.171.1. ст.171, п.176.2. ст.176 ПК України, що призвело до несвоєчасної сплати до бюджету ПДФО за період з 01.10.2015 до 30.09.2018;

3) п.1 ч.2 ст.6, ч.2 ст.9, п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VІ):

занижено базу нарахування ЄВ на загальну суму 1403968,25 грн. за рахунок не включення до бази нарахування ЄВ заробітної плати засуджених у жовті - грудні 2016 року на суму 152444,19 грн., у 2017 році на суму 702805,90 грн., у січні - вересні 2018 року на 548718,16 грн.;

занижено нарахований ЄВ на загальну суму 308537,73 грн. за рахунок не нарахування ЄВ на заробітну плату засуджених у жовті - грудні 2016 року на суму 33537,73 грн., у 2017 році - на суму 154617,30 грн., у січні - вересні 2018 року на 120718,01 грн.;

занижено базу нарахування ЄВ на загальну суму 139785,43 грн. за рахунок не включення до бази нарахування ЄВ суми винагороди за договорами цивільно-правового характеру (далі - ЦПХ);

занижено нарахований ЄВ на загальну суму 31801,02 грн. та утриманий ЄВ на 214,60 грн. за рахунок не нарахування та неутримання ЄВ суми винагороди за договорами ЦПХ.

На підставі Акту відповідач прийняв спірні рішення:

ППР від 21.01.2019 №0000741304 про застосування до позивача штрафних санкцій з ПДФО в сумі 510,00 грн.;

ППР від 21.01.2019 №0000751304 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 1189620,19грн.;

рішення від 21.01.2019 №0000771304 про застосування штрафних санкцій на суму 170444,33 грн. за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого ЄВ;

вимогу від 21.01.2019 №Ю-0000761304 про сплату боргу з ЄВ на загальну суму 340888,66 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказані рішення залишені без змін.

З розрахунку до спірного ППР від 21.01.2019 №0000741304 про застосування до позивача штрафних санкцій з ПДФО в сумі 510,00 грн. суд встановив, що воно прийняте за помилки, допущені позивачем у звітності.

Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року № 111/26556 (далі - Порядок).

Згідно з п.1.3. зазначеного Порядку його дія поширюється на податкових агентів: юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів - юридичних осіб, інвесторів (операторів) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.

Аналогічного змісту правова норма містилась в Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 № 49, чинного до 01 квітня 2015 року.

Відповідно до даних Акту позивач допустив помилки при заповненні графи 2 Податковий номер або серія та номер паспорта , в якій згідно з вимогами Порядку заповнення, відображається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта фізичної особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), про яку надається інформація в податковому розрахунку.

Зокрема, невірно відображений податковий номер/серія та номер паспорта в звітності:

за 4 квартал 2016, 1-4 квартал 2017 року вказаний НОМЕР_1 , хоча вірний НОМЕР_2 ;

за 3 квартал 2018 року вказаний НОМЕР_3 , хоча вірний НОМЕР_4 .

Крім того, позивач допустив помилки при заповненні графи 4 Ознака доходу , в якій згідно з вимогами Порядку заповнення відображається ознака доходу згідно з довідником ознак доходів для атестованих працівників. У Податкових розрахунках форми1-ДФ за 4 квартал 2015, 1-4 квартал 2016, 1-4 квартал 2017 та 1-3 квартал 2018 року суми грошового забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відображалися з ознакою 101 .

Суд врахував, що позивач не спростовував вказані факти, серед підстав позовних вимог не вказав, у письмових заявах по суті не зазначив щодо них жодного доводу та заперечення.

Відповідно до ст.162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Податковий агент щодо ПДФО - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підп.14.1.180.п.14.1 ст.14 ПК України).

Оскільки позивач нараховував винагороди фізичним особам, у таких правовідносинах він вважається податковим агентом.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України).

Ставка податку за період, щодо якого зафіксовані в Акті порушення, змінювалася. Відповідно до п.167.1. ст.167 ПК України у відповідних редакціях ставка ПДФО на 2015 рік становила 15%, 2016-2018 роки - 18% бази оподаткування.

Відповідно до п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податковий агент відповідно до п.51.1 ст.51 ПК України зобов`язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, згідно з підп.176.2 б ст.176 ПК України зобов`язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.

Відповідно до пункту 176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до пункту 127.1 ст.127 ПК України не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу.

Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень (пункт 119.2 ст.119ПК).

Врахувавши викладене суд дійшов висновку, що вищевказане ППР прийняте відповідачем з дотримання вимог щодо меж, способу та порядку, визначених законом, є правомірним, а вимога його скасувати не є обґрунтованою.

З приводу спірного ППР від 21.01.2019 №0000751304 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 1189620,19грн. (736977,64 грн. - штрафна санкція та 452642,55 грн. - пеня) суд врахував, що відповідно до розрахунку його прийнято за несвоєчасне перерахування ПДФО.

В Акті з цього приводу зазначено, що позивач у податковому розрахунку за формою №1-ДФ задекларував не всі зобов`язання: в розрахунках за 4 квартал 2015 року, 1-4 квартал 2016 року, 1-4 квартал 2017 року, 1-3 квартал 2018, оскільки не відображено суми нарахованої та виплаченої заробітної плати засуджених. Зокрема, за 4 квартал 2015 року нараховано (виплачено) дохід засудженим в сумі 168152,46 грн. (ПДФО - 25222,72грн., військовий збір (далі - ВЗ) - 2522,27грн.); за 2016 рік - 591095,06грн. (ПДФО - 106487,00грн., ВЗ - 8866,42грн.); за 2017 рік - 702805,90грн. (ПДФО - 126505,07грн., ВЗ - 10542,10грн.); 1-3 квартали 2018 - 548718,16 (ПДФО - 98769,27грн., ВЗ - 8230,76грн.), - які у звітності позивач вказані суми виплачених доходів не відобразив.

Водночас в Акті зауважено, що перевіркою питань використання у діяльності позивача праці найманих осіб встановлено:

- станом на 01 жовтня 2015 року чисельність його працюючих в складала: вільнонаймані - 23 особи, атестовані - 6 осіб, засуджені, праця яких використовувалась у діяльності, - 152 особи;

- станом на 30 вересня 2018 року чисельність працюючих в установі складала: вільнонаймані - 18 осіб, атестовані - 6 осіб, засуджені, праця яких використовувалась у діяльності, - 106 осіб.

За 4 квартал 2015 року середньооблікова чисельність засуджених, які отримували заробітну плату, складала 153 особи, середньомісячна заробітна плата засуджених 366,34 грн. За 3 квартал 2018 року середньооблікова чисельність засуджених, які отримували заробітну плату, складала 97 осіб (в тому числі, з якими укладено строкові трудові договори 0), середньомісячна заробітна плата засуджених 705,23 грн.

У вересні 2018 року середньооблікова чисельність засуджених, які отримували заробітну плату, складала 106 осіб (в тому числі, з якими укладено строкові трудові договори 0), середня заробітна плата засуджених за вересень 2018 року 706,08 грн.

Щодо вказаної облікової кількості осіб спір між сторонами відсутній.

Перевіркою своєчасності виплати найманим працівникам доходів у вигляді заробітної плати, наявності заборгованості з виплати заробітної плати найманим працівникам встановлено, що станом на 30.09.2018 заборгованості з виплати заробітної плати немає.

Перевіркою питань укладання з найманими працівниками трудових договорів встановлено, що в період з 01.10.2015 до 30.09.2018 позивач використовував працю найманих осіб (вільнонайманих та атестованих) на умовах письмового трудового договору з відповідною відміткою у трудових книжках. Позивач надав до перевірки укладені з фізичними особами-платниками податків договори про надання послуг, згідно з умовами яких проводились нарахування та виплата доходів на користь фізичних осіб за виконану роботу, з якими укладені зазначені договори. Праця найманих осіб на умовах цивільно-правового договору в період з 01.10.2015 до 30.09.2018 використовувалась в листопаді-грудні 2015; березні, травні, червні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2016; січні, березні, травні, червні, вересні, жовтні та грудні 2017; березні, квітні, липні та вересні 2018 року. Також встановлено, що позивач у період, що підлягав перевірці, залучав (допустив) засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної оплачуваної праці без укладання з останніми письмового трудового договору.

У вересні 2018 року середньооблікова чисельність засуджених, які отримували заробітну плату, складала 106 осіб (в тому числі, з якими укладено строкові трудові договори 0), чисельність засуджених, праця яких використовувалась без належного оформлення трудових відносин складає 106 осіб.

Даними звітності форми 1-ДФ, долученої до матеріалів справи, підтверджуються вищевказані факти.

За період з 01.10.2015 до 30.09.2018 у звітності не відображено суми заробітної плати, нарахованої на користь засуджених до позбавлення волі, які відбувають покарання в ДУ СТАРОБАБАНІВСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№92) та залучені до суспільно корисної оплачуваної праці позивачем.

Зважаючи, що не задекларована сума коштів ПДФО стосується доходу, нарахованого та виплаченого засудженим, в контексті підстав позову суд врахував наступне.

По-перше, відповідно до п.6 ч.2 ст.13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Згідно з ч.2 ст.60 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (далі - КВК України) праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

По-друге, у періоді, в якому стверджується відповідачем про допущення порушення, діяла ч.1 ст.118 КВК України у різних редакціях.

У період до 08.10.2016 вказана норма передбачала, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

У період з 08.10.2016 ч.1 ст. 118 КВК України викладена в такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом."

Згідно з ч.1 ст.120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

По-третє, нормативно-правовим актом, яким встановлюється форма і система оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі є Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України №396/5 від 07.03.2013 року, зареєстрована в Міністерстві юстиції України № 387/22919 від 11.03.2013 року (далі -Інструкція №396/5).

Відповідно до пункту 1.2. Інструкції №396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю (пункт 1.3 Інструкції №396/5).

Згідно з п.3.1. Інструкції №396/5 засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров`я, спеціальності.

У пункті 5.1 Інструкції №396/5 визначено, що праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Відповідно до пункту 6.3 зазначеної Інструкції відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюється відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Отже, засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Примусовість характеру трудових відносин засуджених, а також мета їх виправлення та перевиховання зумовлює особливість регулювання таких відносин шляхом поєднання норм законодавства про працю та вимог кримінально-виконавчого законодавства, що, однак, не позбавляє виплачених засудженим сум доходу за виконану ними роботу ознак заробітної плати.

Норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці. У зв`язку з чим обкладення цих доходів ПДФО здійснюється у загальному порядку.

Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують комунально-побутові та інші надані послуги. Відшкодування засудженими витрат на послуги провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів (ч.ч.1-2 ст.121 КВК України).

По-третє, відповідно до п.176.2 а ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Оскільки позивач у спірному періоді використовував працю засуджених, нараховував і виплачував їх дохід, у таких правовідносинах він вважається податковим агентом і має виконувати покладені законом відповідні обов`язки.

Виплата позивачем засудженим коштів без відображення їх у податковій звітності позивачем не заперечується та визнається.

Проаналізувавши вищевказані норми суд дійшов висновку, що вказана бездіяльність позивача є порушенням податкового законодавства.

Порушення вказаних норм позивачем призвело до несвоєчасної сплати до бюджету сум ПДФО у період з 01.10.2015 до 30.09.2018 в розмірі 1403968,25 грн.

З розрахунку до вказаного ППР суд встановив, що за вказане порушення відповідач нарахував штрафні санкції - штраф (25%, 50%,75%) та пеню. При цьому, під час визначення суми штрафу, яка підлягала включенню в спірне ППР, відповідач врахував строки давності притягнення до відповідальності, застосовуючи штраф виключно за період нарахувань з грудня 2015 року до травня 2018 року включно, а для пені - не враховував, у зв`язку з чим у спірні зобов`язання ввійшли суми коштів пені, нарахованої у тому числі на штраф, накладений без врахування строку давності за вказаний період.

Згідно з п.127.1 ст.127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.

Рішення Верховного Суду, на яке посилається у позовній заяві позивач, стосувалося правовідносин щодо донарахування податку на додану вартість, а отже у ній обставини справи не є подібними і застосуванню судом для цієї справи не підлягає.

Зважаючи, що застосований до позивача спірним ППР штраф розрахований 25%, 50% та 75% (щодо повторності), суд врахував правову позицію Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 22 .0 5.2018 у справі №820/6437/16 щодо подібних правовідносин (донарахування зобов`язань з ПДФО з урахуванням повторності за відсутності прийняття ППР щодо первісного порушення), обов`язкову до врахування на підставі ч.5 ст.245 КАС України.

ВС акцентував увагу, що положеннями статті 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Відтак, застосування штрафу в розмірі 50 та 75 відсотків суми податку на підставі п.127.1 ст.127 Податкового Кодексу України можливо внаслідок неодноразового порушення, пов`язаного з ненарахування, неутримання та/або несплатою (неперерахуванням) податків платником податків незалежно від того, чи було виявлено ці порушення під час однієї перевірки контролюючого органу.

Тому суд дійшов висновку, що нарахування штрафу у спірних правовідносинах є правомірним.

Щодо нарахованої спірним ППР пені суд врахував, що порядок її нарахування визначений у ст.129 ПК України.

Зокрема, при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, нарахування пені розпочинається, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Нарахування пені закінчується: у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань; у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов`язань відповідного бюджету перед таким платником податків; у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України); при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

На суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов`язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.

Згідно з даними розрахунку до ППР пеня на суму 242697,64грн. нарахована щодо зобов`язань, визначених за період до 01.10.2015, а 209944,91грн. - в межах цього строку. Отже сума коштів 242697,64грн. нарахована за період понад 1095 днів.

Всупереч вимог закону відповідач не врахував, що заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, відповідно до підп. а п.14.1 ст.14 ПК України, є ознакою безнадійної заборгованості.

Відповідно до підп.101.2.3. п.101.2. ст.101 ПК України податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом є "безнадійний".

Згідно з п.101.1. ст.101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Списання безнадійного податкового боргу відповідно до підп. 19 1 .1.24. п.19 1 .1. ст.19 1 , підп.20.1.29 п.20.1 ст.20 ПК України є функцією контролюючих органів.

Відповідно до п.102.1. ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Грошове зобов`язання згідно з п.102.2 ПК України може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо:

податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано;

посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Проаналізувавши вказані норми, дотримуючись принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що, нараховуючи пеню на зобов`язання поза встановленими ПК України строками давності, відповідач допустив порушення закону. У зв`язку з цим спірне ППР в частині нарахованої пені на суму 242697,64грн. є протиправним і підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо іншої частини позовних вимог з приводу спірних рішень про донарахування ЄВ: вимоги від 21.01.2019 №Ю-0000761304 про сплату боргу з ЄВ на загальну суму 340888,66 грн. та рішення від 21.01.2019 №0000771304 про застосування штрафних санкцій на суму 170444,33 грн., прийняте за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого ЄВ,- суд врахував, що вони винесені у зв`язку з тим, що позивач на суми заробітної плати, нарахованої на користь засуджених до позбавлення волі, які відбувають покарання в ДУ СТАРОБАБАНІВСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№92) та залучені ним до суспільно корисної оплачуваної праці, не нарахував ЄВ.

В Акті зазначено, що внаслідок порушення закону позивач занизив розмір нарахованого ЄВ на загальну суму 308537,73 грн. за рахунок не нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених : у жовтні-грудні 2016 року на суму 33537,73 грн., січні-грудні 2017 року на суму 154617,30 грн., січні-вересні 2018 року на суму 120718,01 грн. Занижено також розмір нарахованого ЄВ на загальну суму 31801,02 грн. та суму утриманого ЄВ на суму 214,60 грн. за рахунок не нарахування та не утримання єдиного внеску на суми винагород за договорами ЦПХ в звітах:

за листопад 2015 не нараховано єдиного внеску 1561,50 грн. та не утримано єдиного внеску 117,00 грн.. на/з суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за грудень 2015 не нараховано єдиного внеску 1302,55 грн. та не утримано єдиного внеску 97,60 грн.. на/з суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

за березень 2016 не нараховано єдиного внеску 2399,10 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

за травень 2016 не нараховано єдиного внеску 1144,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за червень 2016 не нараховано єдиного внеску 1673,10 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

за серпень 2016 не нараховано єдиного внеску 572,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за вересень 2016 не нараховано єдиного внеску 1827,10 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

за листопад 2016 не нараховано єдиного внеску 1492,33 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

за грудень 2016 не нараховано єдиного внеску 990,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

за січень 2017 не нараховано єдиного внеску 885,36 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

за березень 2017 не нараховано єдиного внеску 2399,10 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

за травень 2017 не нараховано єдиного внеску 572,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за червень 2017 не нараховано єдиного внеску 1144,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за вересень 2017 не нараховано єдиного внеску 1322,20 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_3 ;

за жовтень 2017 не нараховано єдиного внеску 2809,40 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

за грудень 2017 не нараховано єдиного внеску 1716,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за березень 2018 не нараховано єдиного внеску 1716,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 ;

за квітень 2018 не нараховано єдиного внеску 619,08 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_5 ;

за липень 2018 не нараховано єдиного внеску 3940,20 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

за вересень 2018 не нараховано єдиного внеску 1716,00 грн. на суми винагород за договорами ЦПХ ОСОБА_2 .

З даних інтегрованих карток позивача суд встановив, що станом на 30.09.2018 відображена переплата з ЄВ в сумі 27697,07 грн., в т.ч.:

на суми заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок вільнонайманих працівників 14297,07 грн. (сальдо з врахуванням нарахування єдиного внеску за вересень 2018 року складає Кт 4431,65 грн.);

на суми грошового забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу 13400,00 грн. (сальдо з врахуванням нарахування єдиного внеску за вересень 2018 року складає Дт 1359,72 грн.).

Вказані факти несплати ЄВ позивач визнавав та не оспорював. Його посилання на те, що він не є платником ЄВ, оскільки не є роботодавцем засуджених, а отже вказані факти не є порушенням, не обґрунтованими з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.122 КВК України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню .

Суд врахував, що згідно з п.1.3.ст.1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Отже, норми щодо порядку прийняття вимоги після набуття зобов`язанням статусу узгодженого не поширюється на такі правовідносини.

Підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання , які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах , передбачених законодавством, згідно з ч.1 ст.4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЗУ №2464-VI) є платниками ЄВ.

Оскільки позивач використовує працю засуджених і нараховує їм винагороду, він вважається платником ЄВ.

Відповідно до ч.2 ст.6 ЗУ №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (ч.1 ст.7 Закону).

Отже, сплаті ЄВ підлягають суми коштів, нараховані позивачем як винагорода фізичним особам за виконання робіт ЦПХ.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (стаття 9 Закону).

Вимога про сплату ЄВ приймається відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, яка передбачає, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Проаналізувавши вказані норми в сукупності суд дійшов висновку, що позивач має обов`язок з нарахування та сплати ЄВ щодо осіб, які відбувають покарання та залучені до виконання робіт, за які він їм виплачує винагороду (як щодо тих, які не мали оформлених трудових відносин з ним, так і з якими укладені договори ЦПХ). Посилання відповідача на допущення позивачем порушення вимог в частині заниження бази нарахування ЄВ, не декларування та несплата таких сум є підтвердженими.

Ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464 встановлено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники ЄВ зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. При цьому, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

За змістом норм частин 10, 13 ст.25 цього Закону на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Пунктом 2 ч.11 ст.25 зазначеного Закону встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції. Зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄВ накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Вказаних вимог у спірнних правовідносинах відповідач дотримався.

Тому суд дійшов висновку, що вищевказані спірні рішення з ЄВ прийняті з дотриманням відповідачем закону та не підлягають скасуванню.

З огляду на вказане позовні вимоги обгрунтовані частково та підлягають задоволенню у вказаній вище частині.

Дотримуючись вимог ст.139 КАС України, суд дійшов висновку, що підтверджені згідно з платіжним дорученням від 19.04.2019 №1667 на суму 19210,00 грн. судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок відповідача пропорційно задоволеній частині позову - у сумі 3640,46грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити частково позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" (код ЄДРПОУ 08681063) про визнання протиправними та скасування рішень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) від 21.01.2019 №0000751304 в частині щодо нарахування пені з податку на доходи фізичних осіб на суму 242697,64грн.

Відмовити у задоволенні позову в частині визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення 21.01.2019 №0000751304 в частині на загальну суму 946922,55грн., податкового повідомлення-рішення від 21.01.2019 №0000741304, рішення від 21.01.2019 №0000771304, вимоги від 21.01.2019 №Ю-0000761304.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 39392109) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" (20330, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Старі Бабани; код ЄДРПОУ 08681063) судовий збір в сумі 3640,46грн. (три тисячі шістсот сорок гривень сорок шість копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.08.2019.