Рішення

від 15.07.2019 по справі 910/3758/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2019 р. Справа № 910/3758/19

За позовом Споживчого товариства "УТФ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про стягнення 10 408,25 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство "УТФ" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (відповідач) про стягнення 10 408,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною оплатою поставленого товару за Договором поставки №291/2017/КАМ/О від 30.08.17р.

Ухвалою суду від 22.04.2019р. відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

11.05.2019р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

22.05.2019 р. від позивача надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.08.2017 р. між Споживчим товариством "УТФ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (покупець) був укладений договір поставки соєвої олії №291/2017/КАМ/0 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 3.1 Договору в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

За змістом п. 3.2 Договору предметом даного договору є поставка кукурудзи та пшениці (далі - товар).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 98.

Відповідно до п. 4.4 Договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали наступних документів: Сертифікат якості, товарно-транспортна накладна (ТТН), видаткова накладна, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

Згідно з п. 4.5 Договору постачальник протягом 1 доби з моменту постачання товару надсилає покупцю засобами електронного зв`язку наступні документи: податкову накладну, заповнену згідно вимог ПКУ та зареєстровану в ЄРПН.

Відповідно до п. 11.1 даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правовою природою укладений між сторонами Договір являється договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 230 500,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №01 від 19.12.2017 р. та накладною №20 від 19.12.2017 р.

Платіжним дорученням №9623044110 від 16.01.2018 р. відповідач оплатив поставлений позивачем товар на суму 184 400,00 грн.; 19.01.2018 р. відповідач сплатив решту вартості товару, за платіжним дорученням №4180 на суму 46 100,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що оплата за поставлений товар здійснена відповідачем з порушенням встановленого Договором строку оплати, а тому вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення, а також упущеної вигоди.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.п. 7.1, 7.2 Договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, що видається постачальником на кожну окрему партію товару. Розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% післяплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 17 календарних днів за умови виконання наступних умов:

- з дати поставки Товару Покупцю;

- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4. даного Договору;

- за умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки товар на суму 230 500,00 грн. був переданий покупцю (відповідачу) 19.12.2017, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату товару до 26.12.2017 включно.

Однак, як свідчать матеріали справи, в порушення умов Договору оплата товару здійснена відповідачем 16.01.2018 р. у розмірі 184 400,00 грн.; та 19.01.2018р. у розмірі 46 100,00 грн.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ "Комплекс Агромарс" в момент отримання товару всіх документів, передбачених положеннями п. 4.4. Договору, а також виконання умов п.п. 6.2., 7.2. Договору.

Так, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості товару в сумі 230 500,00 грн. у період з 27.12.2017 р. по 16.01.2018 р.; та в сумі 46 100,00 грн. - у період з 16.01.2017р. по 19.01.2018 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3 Договору встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 955,76 грн. пені, 409,20 грн. 3% річних та 4 149,00 грн. інфляційних втрат.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача 409,20 грн. 3% річних та 4 149,00 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимог про стягнення пені, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.05.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 3 955,76 грн., нарахованої у період з 27.12.2017 р. по 19.01.2018 р., а з даним позовом позивач звернувся до суду 26.03.2019, відтак, у задоволенні вимог про стягнення пені суд відмовляє у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 1 894,52 грн., суд відзначає наступне.

Позовні вимоги в цій частині мотивовані тим, що позивач мав намір розмістити кошти, отримані за товар, на депозитному рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк" за депозитною програмою "Строковий депозит" строком на 30 днів під 10% річних. Оскільки відповідач не виконав вчасно свої обов`язки по оплаті поставленого товару, позивач не міг користуватись грошовими коштами за поставлений товар та, за твердженням позивача, він не одержав доходи у розмірі 1 894,52 грн., які міг би одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару вчасно.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

Таким чином, оскільки в даному випадку упущеною вигодою позивач визначає доходи за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 3 630,91 грн. задоволенню не підлягають як недоведені та необґрунтовані.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 409,20 грн. 3% річних та 4 149,00 грн. інфляційних втрат доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє із вказаних вище підстав.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вулиця Пожарського, будинок 3; код ЄДРПОУ 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, будинок 30, офіс 287; код ЄДРПОУ 30839403) 409 (чотириста дев`ять) грн. 02 коп. 3% річних, 4 149 (чотири тисячі сто сорок дев`ять) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 841 (вісімсот сорок одну) грн. 28 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.07.2019 р.

Суддя Н.І. Зеленіна