Постанова

від 13.12.2019 по справі 910/3758/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2019 р. Справа№ 910/3758/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Шаптали Є.Ю.

без повідомлення сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019

у справі №910/3758/19 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Споживчого товариства "УТФ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про стягнення 10408,25 грн,

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство "УТФ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" 10408,25 грн несвоєчасної оплати поставленого товару за договором поставки №291/2017/КАМ/О від 30.08.2017.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2019 позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на користь Споживчого товариства "УТФ" 409,02 грн 3% річних, 4 149,00 грн інфляційних втрат та 841,28 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/3758/19, та винести нове рішення, яким в частині стягнення 3% з ТОВ "Комплекс Агромарс" на користь Споживче товариство "УТФ" задовольнити позов в розмірі 7,58 грн., в частині стягнення інфляційних витрат відмовити в повному обсязі, витрати з судового збору розподілити пропорційно задоволеним позовним вимогам, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним оскарженням покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав жодного доказу та не довів факту направлення податкової накладної на адресу ДФС до її реєстрації в ЄРПН саме 11.11.2017, як він стверджує.

Скаржник повідомляє, що в квитанціях про реєстрацію податкової накладної зафіксовано, що податкова накладна №21 доставлена до центрального рівня Державної податкової служби України та прийнята 09.01.2018.

Скаржник вказує, що саме з дати реєстрації податкових накладних протягом 7 календарних днів, відповідно до умов п. 7.2 договору у нього виникає обов`язок розрахунку за отриманий товар, тобто до 16.01.2018 включно. В свою чергу, відповідно до умов договору, обов`язок проведення реальної реєстрації податкової накладної покладено на позивача.

Таким чином, скаржник вважає, що прострочив оплату коштів за отриманий товар в розмірі 46 100.00 грн з 17.01.2018 по 18.01.2018.

Також скаржник зазначає, якщо грошове зобов`язання набуло статусу простроченого з 1-го по 15-й день відповідного місяця, то воно індексується з урахуванням цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця, то розрахунок розпочинається з наступного місяця. Аналогічно, якщо заборгованість погашається з 1-го по 15-й день відповідного місяця, то інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця то з урахуванням цього місяця.

Споживче товариство "УТФ" згідно з поданим до суду апеляційної інстанції відзивом заперечує проти доводів апеляційної скарги та вказує, що , дата реєстрації податкової накладної жодним чином не нівелює обов`язок скаржника зі сплати вартості поставленого товару у строк, обумовлений договором.

Також позивач у відзиві вказує, що Споживче товариство "УТФ" склав та вчасно надіслав податкові накладні в дату поставки товару, а саме 19.12.2017, що підтверджується податковими накладними, яка міститься в матеріалах справи, а Державна фіскальна служба реєструє їх до останнього дня місяця в якому вони складені, саме тому дата реєстрації податкових накладних в ЄРПН не залежить від волі позивача.

До того ж позивач зазначає, що скаржник здійснив оплату 16.01.2018 та 19.01.2018, що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи (тобто з 16 по 31 день місяця), отже, позивач правильно розрахував інфляційні втрати.

Згідно останього витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2019 апеляційну скаргу ТОВ "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., судді Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі №910/3758/19 у складі колегії суддів: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Шаптали Є.Ю., Тарасенко К.В. Апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає здійсненню без участі учасників справи в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

30.08.2017 між Споживчим товариством "УТФ" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (надалі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки соєвої олії №291/2017/КАМ/0 (надалі - договір).

Відповідно до п. 3.1 договору в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

За змістом п. 3.2 договору предметом даного договору є поставка кукурудзи та пшениці (надалі - товар).

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 98.

Відповідно до п. 4.4 договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали наступних документів: Сертифікат якості, товарно-транспортна накладна (ТТН), видаткова накладна, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

Згідно з п. 4.5 договору постачальник протягом 1 доби з моменту постачання товару надсилає покупцю засобами електронного зв`язку наступні документи: податкову накладну, заповнену згідно вимог ПКУ та зареєстровану в ЄРПН.

Пунктом 11.1 даний встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 230 500,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №01 від 19.12.2017 та накладною №20 від 19.12.2017.

Платіжним дорученням №9623044110 від 16.01.2018 відповідач оплатив поставлений позивачем товар на суму 184 400,00 грн; 19.01.2018 відповідач сплатив решту вартості товару, за платіжним дорученням №4180 на суму 46 100,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що оплата за поставлений товар здійснена відповідачем з порушенням встановленого договором строку оплати, а тому вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення, а також упущеної вигоди.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правовою природою укладений між сторонами Договір являється договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.п. 7.1, 7.2 Договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, що видається постачальником на кожну окрему партію товару. Розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% післяплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 17 календарних днів за умови виконання наступних умов:

- з дати поставки товару покупцю;

- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4. даного Договору;

- за умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки товар на суму 230 500,00 грн був переданий покупцю (відповідачу) 19.12.2017, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату товару до 26.12.2017 включно.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов договору оплата товару здійснена відповідачем 16.01.2018 у розмірі 184 400,00 грн; та 19.01.2018 у розмірі 46 100,00 грн.

Відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ "Комплекс Агромарс" в момент отримання товару всіх документів, передбачених положеннями п. 4.4. договору, а також виконання умов п.п. 6.2., 7.2. договору.

Так, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості товару в сумі 230 500,00 грн у період з 27.12.2017 по 16.01.2018; та в сумі 46 100,00 грн - у період з 17.01.2017 по 19.01.2018.

Щодо доводів скаржника стосовно того, що податкова накладна №21 доставлена до центрального рівня Державної податкової служби України та прийнята 09.01.2018, саме з дати реєстрації податкових накладних протягом 7 календарних днів ( п. 7.2 договору) у скаржника виникає обов`язок розрахунку за отриманий товар, тобто до 16.01.2018 включно, колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Згідно, п. 201.10 Податкового кодексу України датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції та якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач склав та надіслав податкові накладні в дату поставки товару, а саме 19.12.2017 року, що підтверджується податковими накладними, яка міститься в матеріалах справи, Державна фіскальна служба реєструє їх до останнього дня місяця в якому вони складені.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату товару до 26.12.2017 включно, оскільки позивачем товар на суму 230 500,00 грн був переданий покупцю 19.12.2017 та складено й надіслано податкові накладні в дату поставки товару 19.12.2017.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3 Договору встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 955,76 грн пені, 409,20 грн. 3% річних та 4 149,00 грн. інфляційних втрат.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача 409,20 грн 3% річних та 4 149,00 грн інфляційних втрат.

Стосовно позовної вимоги Споживчого товариства "УТФ" про стягнення пені, суд ом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до ч. 1 та п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.05.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 3 955,76 грн, нарахованої у період з 27.12.2017 по 19.01.2018, а з даним позовом позивач звернувся до суду 26.03.2019, відтак, у задоволенні вимог про стягнення пені судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо заявленої вимоги Споживчого товариства "УТФ" про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 1 894,52 грн, судом першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.

Позовні вимоги в цій частині мотивовані тим, що позивач мав намір розмістити кошти, отримані за товар, на депозитному рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк" за депозитною програмою "Строковий депозит" строком на 30 днів під 10% річних. Оскільки відповідач не виконав вчасно свої обов`язки по оплаті поставленого товару, позивач не міг користуватись грошовими коштами за поставлений товар та, за твердженням позивача, він не одержав доходи у розмірі 1 894,52 грн., які міг би одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару вчасно.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги Споживчого товариства "УТФ" є обґрунтованими та такими, які вірно задоволенні судом першої інстанції в частині стягненя 409,02 грн 3% річних, 4 149,00 грн інфляційних втрат, а в іншій частині правомірно та законно відмовлено.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/3758/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019 у справі № 910/3758/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2019 року у справі № 910/3758/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/3758/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Є.Ю. Шаптала