Рішення

від 25.07.2019 по справі 920/468/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.07.2019 Справа № 920/468/19 Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., за участі секретаря судового засідання Малюка Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/468/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ (вул. Миколи Голего, буд. 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, 03058, ідентифікаційний код 42395708),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури (вул. Кооперативна, буд. 3, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39533493),

про стягнення 650233,47 грн. заборгованості та господарських санкцій за невиконання зобов`язань на підставі договору поставки № 0110-1 від 01.10.2018, укладеного між сторонами,

представники сторін:

позивача: адвокат Трускавецький Р.С. згідно посвідчення № 3306/10 від 19.04.2007 та довіреності № 12/06-19 від 12.06.2019,

відповідача: адвокат Галімон Н.А. згідно ордеру Серії СМ № 13/06-19 від 13.06.2019,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ (вул. Миколи Голего, буд. 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, 03058, ідентифікаційний код 42395708) звернувся до суду з позовною заявою, просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури (вул. Кооперативна, буд. 3, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39533493) заборгованість в сумі 650233,47 грн. за договором поставки № 0110-1 від 01.10.2018, укладеним між сторонами, яка складається із: 518917,00 грн. заборгованості за поставлений товар, 93665,41 пені, 7830,10 грн. 3 % річних та 29820,96 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки 0110-1 від 01.10.2018, укладеним між сторонами щодо поставки товару.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відповідно до якого витрати позивача по сплаті судового збору складають 12498,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката складають 61000,00 грн., а також зазначає, що очікує понести додаткові витрати зі сплати судового збору у зв`язку зі збільшенням розміру позовних вимог та збільшенням витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 22.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/468/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.06.2019 з повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні, розпочатому 13.06.2019 об 11 год. 00 хв. відповідно до приписів частини п`ятої статті 183 та частини п`ятої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 12 год. 00 хв. 02.07.2019.

01.07.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю та зазначає, що з копій рахунків, наданих позивачем не вбачається, що умови поставки, визначені в них, погоджені сторонами договору у двосторонньому порядку, оскільки такі рахунки містять лише підпис однієї не ідентифікованої особи та не містять строків їх оплати та строків поставки товару; у копіях платіжних доручень, на які посилається позивач, відсутні посилання на договір поставки; не співпадають суми, зазначені у платіжних дорученнях, з сумами, що визначені у відповідних рахунках. А тому вважає, що сторонами не досягнуто згоди з істотних умов поставки. З доданих позивачем до позовної заяви матеріалів не вбачається, яким саме чином було здійснено вивіз товару відповідачем; зі спірного договору не вбачається, в якому місці мав бути переданий товар, а також не вбачається, яким саме чином і за якою адресою було поставлено (передано від позивача відповідачу або перевізнику) товар.

Також у відзиві на позов представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 3.3 договору строк поставки товару (партії товару) обумовлюється сторонами в усному порядку, а тому, на думку представника відповідача, визначити строки поставки товару за спірним договором не видається можливим. Позивач не зазначає у позові, з яких саме підстав він встановив дати початку нарахування пені, відсотків річних та інфляційних збитків.

Посилаючись на норми статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні представник відповідача зазначає, що надані позивачем копії первинних документів не містять необхідних реквізитів для визначення їх як підстави господарської операції, зокрема, ні рахунки, ні видаткові накладні не містять даних, за якими є змога ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На думку представника відповідача, з наданих позивачем доказів не вбачається, в які строки мав бути поставлений товар, в які строки поставка мала бути оплачена, місце передачі товару не встановлене; факт поставки товару не підтверджується, оскільки товар, як зазначає представник відповідача, передано невідомо кому, невідомо де, невідомо яким чином товар був доставлений відповідачу; підстав для нарахування господарських санкцій немає, оскільки договором не визначено строки виконання зобов`язань.

Разом із відзивом на позов представником відповідача надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом справи, відповідно до якого відповідач очікує понести витрати в сумі 9000,00 грн.

02.07.2019 від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог б/н від 27.06.2019 (вх. № 2000к від 02.07.2019), відповідно до якої станом на 02.07.2019 загальна сума заборгованості відповідача збільшилась і складає 682233,88 грн., з них: 518917,00 грн. основний борг, 118544,99 грн. пеня, 9962,63 грн. 3 % річні, 34809,26 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою від 02.07.2019 у справі № 920/468/19 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду та відкладено підготовче засідання на 18.07.2019.

02.07.2019 до Господарського суду Сумської області від Товариства з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ (03058, м. Київ, вул. Миколи Голего, буд. 5, нежиле приміщення 134, ідентифікаційний код 42395708) надійшла заява про забезпечення позову б/н від 27.06.2019 (вх. № 2001 від 02.07.2019), в якій заявник просив суд накласти арешт на грошові кошти у межах ціни позову в сумі 682233,88 грн., що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури і знаходяться у нього чи в інших осіб на рахунках, які будуть виявленні в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, зокрема але не виключно на поточному рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ Приватбанк , МФО 313399 (ідентифікаційний код 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д).

Ухвалою від 03.07.2019 у справі № 920/468/19 в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 18.07.2019 у справі № 920/468/19 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судове засідання 25.07.2019, 11:30.

25.07.2019 представником позивача подано до суду заяву про подання доказів розміру судових витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду б/н від 24.07.2019 (вх. № 6061 від 25.07.2019), відповідно до якої представник позивача просить суд визнати поважними причини неможливості подати до закінчення судових дебатів у справі доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат; вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Крім наведеного представником позивача подано до суду заяву б/н від 24.07.2019 (вх. № 6062 від 25.07.2019) про невідповідність відзиву вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України та обмеження повноважень представника, зазначає, що в порушення статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив не містить викладених заперечень проти позову, наявних заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується із посиланням на відповідні докази та норми права, до відзиву не додано докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача та не зазначено документів та доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Представник позивача в заперечення проти доводів відповідача зазначає, що дійсність (укладеність) договору; наявність чи відсутність серед його умов істотних; погодженість відповідачем в ньому найменування товару, ціни, якості, строків поставки, строків оплати; правильність зазначення номеру рахунку в призначеннях платежів; зазначеність в рахунках строків їх оплати та поставки; відсутність замовлень як окремих документів; інформація щодо осіб, які здійснили підписання первинних документів; самовивіз власним чи залученим транспортом; визначення місця (адреси) поставки; передача товару відповідачу чи перевізнику; отримання ТМЦ директором підприємства та законність оформлення ним довіреностей на самого себе; розташування складу, на якому відбувається поставка, тощо, не є предметом спору у даній справі.

Щодо відсутності даних особи, яка підписала первинні документи, позивач зазначає, що у відповідності до абзацу 9 частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Всі підписи на документах, які не містять зазначення посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, належать керівникам сторін договору поставки № 0110-1 від 01.10.2018, і є ідентичними підписам директорів у цьому договорі та засвідчені відбитками печаток сторін, що також не є обов`язковим згідно чинного законодавства України, а тому є неістотними недоліками. Рахунки та накладні, додані позивачем до позовної заяви, формувались згідно умов та на підставі вищезазначеного договору, містять в собі посилання на договір поставки та не є офертами для можливості їх акцепту за межами умов договору поставки № 0110-1 від 01.10.2018.

Крім того, представник позивача зазначає, що між сторонами укладено лише один договір, у позивача не виникало підстав повертати кошти з невірно зазначеним номером рахунку у призначенні платежу при наявності інших правильно зазначених реквізитів.

Згідно зі ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес, відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 25.07.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.10.2018 між сторонами укладений договір поставки № 0110-1 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов`язується передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити цей товар в порядку та на умовах даного договору.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що кількість товару, що підлягає поставці, узгоджується сторонами в рахунках, товар може передаватися партіями (пункт 3.2 договору); умови оплати і ціна товару узгоджуються сторонами у рахунках (пункт 2.2 договору); форма оплати - безготівковий розрахунок з можливістю погодження інших форм оплати, передбачених чинним законодавством (пункт 2.3 договору); строки поставки товару обумовлюються сторонами в усному порядку (пункт 3.3 договору); умови поставки - самовивіз відповідачем зі складу позивача (пункти 3.4, 3.5 договору); приймання товару відповідачем здійснюється на підставі видаткової накладної (пункт 3.6 договору); товар вважається прийнятим відповідачем за кількістю підписанням видаткової накладної, що є моментом поставки товару за даним договором (пункти 3.4, 3.7 договору); у разі порушення відповідачем термінів оплати товару відповідачу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення здійснення платежу (пункту 4.3 договору); у разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін зобов`язань, передбачених договором, винна сторона несе відповідальність у відповідності з чинним законодавством України (пункт 4.1 договору); усі суперечки та розбіжності сторони будуть прагнути врегулювати шляхом переговорів (пункт 6.1 договору), у випадку не досягнення згоди, спір підлягає вирішенню відповідним господарським судом в порядку, передбаченому чинним законодавством України (пункт 6.2 договору); цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 (пункт 7.1 договору).

На виконання умов вищевказаного договору позивачем у період з 05.10.2018 по 11.12.2018 поставлено відповідачу товар (зародок кукурудзяний) в кількості 338250 кг, на загальну суму 2015277,00 грн. у т.ч. ПДВ, а саме:

1) на підставі довіреностей № 90 від 03.10.2018 та № 106 від 07.11.2018 на отримання від позивача цінностей по рахунку на оплату по замовленню № 1 від 01.10.2018 (далі - рахунок 1) ціною 6,00 грн. у т.ч. ПДВ в кількості 243430 кг на загальну суму 1450580,00 грн. у т.ч. ПДВ, згідно наступних видаткових накладних: № 1 від 05.10.2018 в кількості 19910 кг на суму 119460,00 грн.; № 2 від 08.10.2018 в кількості 30440 кг на суму 182640,00 грн.; № 5 від 11.10.2018 в кількості 25680 кг на суму 154080,00 грн.; № 6 від 11.10.2018 в кількості 23700 кг на суму 142200,00 грн.; № 16 від 19.10.2018 в кількості 23420 кг на суму 140520,00 грн.; № 17 від 22.10.2018 в кількості 24900 кг на суму 149400,00 грн.; № 18 від 23.10.2018 в кількості 23720 кг на суму 142320,00 грн.; № 20 від 24.10.2018 в кількості 22820 кг на суму 136920,00 грн.; № 21 від 07.11.2018 в кількості 23980 кг на суму 143880,00 грн.; № 24 від 08.11.2018 в кількості 24860 кг на суму 149160,00 грн.;

2) на підставі довіреності № 110 від 03.12.2018 на отримання від позивача цінностей по рахунку на оплату по замовленню № 20 від 15.11.2018 (далі - рахунок 20) ціною 5,85 грн. у т.ч. ПДВ в кількості 23140 кг на загальну суму 135369,00 грн. у т.ч. ПДВ, згідно видаткової накладної № 26 від 03.12.2018 в кількості 23140 кг на суму 135369,00 грн.;

3) на підставі довіреності № 106 від 03.12.2018 на отримання від позивача цінностей по рахунку на оплату по замовленню № 22 від 15.11.2018 (далі - рахунок 22) ціною 5,85 грн. у т.ч. ПДВ в кількості 24120 кг на загальну суму 141102,00 грн. у т.ч. ПДВ, згідно видаткової накладної № 27 від 03.12.2018 в кількості 24120 кг на суму 141102,00 грн.;

4) на підставі довіреності № 111 від 07.12.2018 на отримання від позивача цінностей по рахунку на оплату по замовленню № 29 від 07.12.2018 (далі - рахунок 29) ціною 5,85 грн. у т.ч. ПДВ в кількості 22360 кг на загальну суму 130806,00 грн. у т.ч. ПДВ, згідно видаткової накладної № 33 від 07.12.2018 в кількості 22360 кг на суму 130806,00 грн.;

5) на підставі довіреності № 112 від 11.12.2018 на отримання від позивача цінностей по рахунку на оплату по замовленню № 30 від 11.12.2018 (далі - рахунок 30) ціною 5,85 грн. у т.ч. ПДВ в кількості 25200 кг на загальну суму 147420,00 грн. у т.ч. ПДВ, згідно видаткової накладної № 34 від 11.12.2018 в кількості 25200 кг на суму 147420,00 грн.

Рахунки на оплату містять найменування, кількість, ціну, суму товару.

Позивачем зобов`язання щодо поставки та передачі у власність відповідача товару виконані в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, які підписано представниками сторін та скріплено їх печатками, а також довіреностями на отримання товару.

Видаткові накладні на отримання товару підписані керівником ТОВ "ВО МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ" Леппіком О.І. , його підпис скріплений печаткою Товариства. Аналогічний підпис міститься на довіренностях на отримання товаро-матеріальних цінностей, виданих Товариством "ВО МАСЛЯНИЧНІ КУЛЬТУРИ" директору Леппіку Олексію Ігоровичу .

Зазначеним спростовуються заперечення відповідача щодо неналежного оформлення первинних бухгалтерський документів та їх підписання невстановленою (неідентифікованою) особою. Суд зауважує, що відповідно до абзацу 9 частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В порушення умов договору відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши позивачу 1496360,00 грн. у т.ч. ПДВ, а саме: 1) згідно рахунку 1 на загальну суму 1405360,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень: № 647 від 03.10.2018 на суму 160000,00 грн.; № 649 від 05.10.2018 на суму 200000,00 грн.; № 651 від 08.10.2018 на суму 150000,00 грн.; № 654 від 11.10.2018 на суму 80000,00 грн.; № 663 від 22.10.2018 на суму 88360,00 грн.; № 668 від 26.10.2018 на суму 200000,00 грн.; № 672 від 06.11.2018 на суму 45000,00 грн.; № 678 від 12.11.2018 на суму 90000,00 грн.; № 681 від 15.11.2018 на суму 92000,00 грн.; № 686 від 22.11.2018 на суму 300000,00 грн.; 2) згідно рахунку 20 на загальну суму 91000,00 грн. що підтверджується копією платіжного доручення № 694 від 07.12.2018 на суму 91000,00 грн.

Відповідач у обумовлені договором строки за отриманий товар не розрахувався, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на 13.05.2019 складає 518917,00 грн.

Отже, перерахування позивачу коштів згідно платіжних доручень з призначенням платежу "зародок кукурудзяний згідно рахунку №___ від ____" свідчить про отримання відповідачем товару за умовами договору № 0110-1 від 01.10.2018.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань, зокрема, є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.

Факт заборгованості відповідача за отриманий позивачем товар на суму 518917,00 грн. станом на 13.05.2019 підтверджується наступними видатковими накладними, а саме: № 1 від 05.10.2018 на суму 119460,00 грн., № 2 від 08.10.2018 на суму 182640,00 грн., № 5 від 11.10.2018 на суму 154080,00 грн., № 6 від 11.10.2018 на суму 142200,00 грн., № 16 від 19.10.2018 на суму 140520,00 грн.; № 17 від 22.10.2018 на суму 149400,00 грн., № 18 від 23.10.2018 на суму 142320,00 грн., № 20 від 24.10.2018 на суму 136920,00 грн., № 21 від 07.11.2018 на суму 143880,00 грн., № 24 від 08.11.2018 на суму 149160,00 грн., № 26 від 03.12.2018 на суму 135369,00 грн., № 27 від 03.12.2018 на суму 141102,00 грн., № 33 від 07.12.2018 на суму 130806,00 грн., № 34 від 11.12.2018 на суму 147420,00 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Зазначені первинні документи містять назву товару, його кількість та вартість.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договору поставки № 0110-1 від 01.10.2018, укладеного між сторонами, та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого товару за договором поставки № 0110-1 від 01.10.2018 в сумі 518917,00 грн.

Стосовно іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача за прострочення грошового зобов`язання пені в сумі 118544,99 грн., 3 % річних в сумі 9962,63 грн. та інфляційних збитків в сумі 34809,26 грн., нарахованих за період з 11.10.2018 по 02.07.2019, суд зазначає наступне.

На підтвердження розміру пені, річних та інфляційних позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог доданий розрахунок суми штрафних санкцій, річних та інфляційних (а.с. 77-78).

Згідно з пунктом 4.3 договору у разі порушення відповідачем термінів оплати товару відповідачу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення здійснення платежу.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18 та від 10.09.2018 у справі № 908/20/18.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 4.3 договору, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, встановив, що нарахування пені здійснено позивачем не окремо за кожною видатковою накладною, зокрема, як приклад, за останньою видатковою накладною № 34 від 11.12.2018 про поставку товару на суму 147420,00 грн. нарахування пені мало бути здійснено з 12.12.2018 по 11.06.2019 (183 дня), в той же час позивачем нараховується пеня з 11.10.2018 (поставка за видатковою накладною № 5 від 11.10.2018 на суму 154080,00 грн.) з наростаючим підсумком, заборгованість по видатковим накладним сумувалась, а отже вірним є нарахування пені за 183 дні (частина шоста статті 232 Господарського кодексу України), починаючи з 11.10.2018 по 10.04.2019.

Судом здійснено розрахунок пені за період з 11.10.2018 по 10.04.2019 за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН , можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого загальна сума пені за вищевказаний період складає 77543,42 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 77543,42 грн., в іншій частині суд відмовляє.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви обґрунтованого розрахунку річних та інфляційних, станом на 13.05.2019 (за період з 11.10.2018 по 02.07.2019) сума 3 % річних складає 9962,63 грн., та сума інфляційних втрат, станом на 13.05.2019 (за період з 11.10.2018 по 02.07.2019) складає 34809,26 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 34809,26 грн. та 3 % річних в сумі 9962,63 грн. на підставі положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою позивачем було сплачено 9753,50 грн. судового збору згідно платіжного дорученням № 76 від 13.05.2019 (а.с.12) та із заявою про збільшення позовних вимог позивачем було сплачено 960,01 грн. судового збору згідно платіжного дорученням № 124 від 26.06.2019 (а.с.79).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В даному випадку представником позивача не подано суду доказів на підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу (доказів оплати позивачем витрат на правничу допомогу, рахунків, актів приймання виконаних робіт, тощо), проте подана заява (вх. 6061 від 25.07.2019) про подання доказів розміру судових витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Частиною шостою статті 130 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.07.2019 до закінчення судових дебатів у даній справі представник позивача зробив заяву про те, що документи та відповідне клопотання щодо розподілу судових витрат буде подано ним до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.

Тому суд вважає за необхідне роз`яснити представнику позивача, що у разі подання ним відповідного клопотання щодо розподілу судових витрат та доказів на обґрунтування зазначеного клопотання, з дотриманням вимог частини восьмої стаття 129 Господарського процесуального кодексу, судом буде винесено з цього приводу додаткове рішення у відповідності до статті 244 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд покладає на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 9619,49 грн.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір , ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За подання даного позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог до суду підлягає сплаті судовий збір у сумі 10233,50 грн.. Позивачем при зверненні до господарського суду з даним позовом відповідно до платіжних доручень № 76 від 13.05.2019 та № 124 від 26.06.2019 сплачено 10713,51 грн. судового збору.

Тому, згідно із положеннями зазначеної правової норми, Товариству з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ (вул. Миколи Голего, буд. 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, 03058, ідентифікаційний код 42395708) підлягає поверненню судовий збір у сумі 480,01 грн., надлишково сплачений відповідно до платіжного доручення № 124 від 26.06.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/468/19.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року Про деякі питання застосування Закону України Про судовий збір , повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір ,статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ до Товариства з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури (вул. Кооперативна, буд. 3, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39533493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ (вул. Миколи Голего, буд. 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, 03058, ідентифікаційний код 42395708) заборгованість за отриманий товар в сумі 518917,00 грн., пеню в сумі 77543,42 грн., 3 % річних в сумі 9962,63 грн., інфляційні нарахування в сумі 34809,26 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 9619,49 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю К.П.К. СКІФІЯ (вул. Миколи Голего, буд. 5, нежиле приміщення 134, м. Київ, 03058, ідентифікаційний код 42395708) з державного бюджету (рахунок 34311206083032, одержувач УК у м. Сумах/м. Суми/22030101, код отримувача 37970593, банк отримувача Казначейство України, МФО 899998) судовий збір в сумі 480,01 грн., надлишково сплачений відповідно до платіжного доручення № 124 від 26.06.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/468/19.

6. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06 серпня 2019 року.

Суддя О.Ю. Соп`яненко