Рішення

від 06.08.2019 по справі 420/3840/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3840/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Пивовар Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнаття протиправною та скасування постанови № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 від 21.05.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" до Головного управління Держпраці у Київській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 від 21.05.2019 р.

Ухвалою від 03.07.2019 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 25.07.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за наслідками проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 від 21.05.2019 р., яку позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, останню прийнято з порушенням Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509. Інспекційне відвідування проведено за відсутності законних підстав. У направленні міститься посилання на норми пп.4 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295, однак зазначений нормативний акт є нечинним (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. у справі № 826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ). Враховуючи нечинність нормативного акту, на підставі якого проведено інспекційне відвідування, висновки акту, складеного за наслідками такого відвідування, не тягнуть будь-яких наслідків, а дії контролюючого органу щодо інспекційного відвідування товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" є незаконними та не передбачені чинними нормативно-правовими актами. Крім того, щодо встановленого посадовими особами відповідача порушення, позивач акцентував увагу на тому, що аргументи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та відповідними фізичними особами є безпідставними з огляду на предмет укладених договорів та визначення поняття договору підряду та трудового договору.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 19.07.2019 р. (вх. № 26090/19), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що підставою для проведення інспекційного відвідування послугував лист Державного бюро розслідування, що розташоване у місті Києві від 25.02.2019 №3524/02-2019 та постанови про залучення спеціаліста від 25.02.2019. При проведенні інспекційного відвідування головним державним інспектором надано вимогу про надання/поновлення документів від 05.04.2019р. № 873, що є обов`язковою для виконання, зобов`язано ТОВ "Кадорр-Україна" надати до 15.04.2019 до 13 год. перелік документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, однак останнім у визначений строк не надано необхідних документів. При виїзді на будівельний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 68, де здійснює господарську діяльність позивач, було виявлено працівників (муляра та охоронців), однак не надано підтверджуючих документів щодо їх офіційного працевлаштування. Відповідно до вимог Порядку № 295 інспектором праці складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування, в якому зазначено, що про ненадання позивачем інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування та повторно видано вимогу про надання документів. Під час проведення інспекційного відвідування вищезазначеного будівельного майданчика було виявлено порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, що полягає у неукладенні трудових договорів з громадянами, замість яких укладено цивільно-правові договори.

У судове засідання 02.08.2019 р. учасники справи не з`явились, явку представників не забезпечили, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, від відповідача жодних клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що 03.04.2019 р. Головним управлінням Держпраці у Київській області на підставі листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, видано наказ №1778 Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "Кадорр-Україна" (а.с. 111).

На підставі зазначеного наказу з посиланням, зокрема, на пп.4 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295, видано направлення на проведення інспекційного відвідування інспектування ТОВ "Кадорр-Україна" (а.с. 112).

05.04.2019р. інспектором праці Ющенком Віталієм Петровичем складено вимогу про надання документів № 873 (а.с. 113-114).

18.04.2019р. інспектором праці Ющенком Віталієм Петровичем складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № 873/1063/НД/АВ (а.с. 115-116).

18.04.2019р. інспектором праці Ющенком Віталієм Петровичем складено вимогу про поновлення документів (а.с. 117- 118).

02.05.2019 р. інспекторами праці Ющенком Віталієм Петровичем, Сідим Євгенієм Анатолійовичем за наслідками проведення інспекційного відвідування складено відповідний акт № КВ873/1063/АВ (а.с. 119-129).

У даному акті інспекційного відвідування зафіксовано порушення позивачем законодавства про працю. Зокрема, зазначено, що відповідно до штатного розкладу від 01.03.2019р. штатна кількість працівників на підприємстві становить 26 осіб. Під час проведення інспекційного відвідування будівельного майданчику за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 68 у ТОВ "Кадорр-Україна" було виявлено порушення вимог ч. 3 ст.24 КЗпП України, яка полягає у тому, що не укладено трудові договори з громадянами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 Натомість укладено цивільно-правові договори. У ході інспекційного відвідування ТОВ "Кадорр-Україна" було надано договори підряду, укладені в березні 2019 року та у квітні 2019 року. На думку відповідача, такі договори мають ознаки трудових договорів.

ТОВ "Кадорр-Україна", не погодившись з висновками, викладеними в акті, направлено на адресу Головного управління Держпраці у Київській області заперечення №15-16 від 15.05.2019р.

21.05.2019 року Управлінням Держпраці у Київській області винесено Постанову № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на підставі статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на ТОВ "Кадорр-Україна" накладено штраф у розмірі 2378610 грн. (а.с. 32).

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 42 Конституцією України кожному гарантоване право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Окрім цього, вказана стаття Конституції України зазначає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Щодо правових підстав для проведення інспекційного відвідування суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини щодо державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності є Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" № 877-V від 05.04.2007 року(далі - Закон № 877-V). Даний закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до ст. 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (абзац третій статті 1 Закону № 877-V).

За приписами ч.2 ст. 2 Закону № 877-V дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Враховуючи, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду у сфері господарської діяльності дія Закону № 877-V поширюється на спірні правовідносини.

Частиною 4 ст.2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраця) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, зокрема, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до пункту 7 вказаного положення Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Територіальні органи Державної служби України з питань праці, зокрема Управління Держпраці у Чернівецькій області, є юридичними особами публічного права, утвореними відповідно до постанови Кабінетом Міністрів України №100 від 11 лютого 2015 року, а відповідно до пункту 1 Положення про Управління Держпраці у Чернівецькій області, затвердженого наказом Держпраці від 03.08.2018 року №84 управління Держпраці у Чернівецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковуються.

Постановою Кабінетом Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 26 квітня 2017 р. № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295).

Вказана Постанова Кабінету Міністрів України визнана нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року по справі № 826/8917/17, однак суд зазначає, що на час здійснення інспекційного відвідування Постанова № 295 була чинною.

Поряд з цим, суд зазначає, що згідно статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81, яка ратифікована Україною Законом України № 1985-IV від 08.09.2004, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Окрім цього, згідно статті 16 даної Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Тобто, Конвенція МОП №81 визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.03.2018 року у справі №697/2073/17.

При прийнятті оскаржуваної постанови, відповідач серед іншого керувався положеннями Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013р. (далі - Порядок № 509).

Так, згідно п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, акт складено 02.05.2019р., а рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу прийнято 14.05.2019р., тобто більш ніж через десять днів з дня складення акта.

Відповідно до п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (п. 7 Порядку № 509).

Однак, ТОВ "Кадорр-Україна" 20.05.2019р. отримано лист з рішенням про розгляд справи про накладення штрафу, у якому визначено, що розгляд справи про накладення штрафу відбудеться 21.05.2019р. о 10 год. 45 хв.

Тобто відповідачем не дотримано вимог п. 6 Порядку № 509 та направлено на адресу позивача звичайним листом. Окрім того, враховуючи, що позивачем отримано вищевказане рішення за день до дати розгляду справи про накладення штрафу, було унеможливленим здійснення належного формулювання його правової позиції та забезпечення явки представника у ході розгляду справи.

Суд акцентує увагу на тому, що за приписами п. 7 Порядку № 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Незважаючи на недотримання відповідачем вимог щодо належного інформування ТОВ "Кадорр-Україна" про розгляд справи та не надання позивачем клопотання про відкладення її розгляду, справу було розглянуто з прийняттям оскаржуваної постанови.

Відповідачем не спростовано та належними доказами не підтверджено того, що ним не виконано вимоги Порядку № 509 щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи.

У направленні на проведення інспекційного відвідування інспектування ТОВ "Кадорр-Україна" зазначено, що його видано на підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 03.04.2019 р. №1778 Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "Кадорр-Україна", проте доказів вручення позивачу зазначеного наказу до проведення інспекційного відвідування матеріали справи не містять.

Частиною 1 ст. 6 Закону № 877-V передбачено, зокрема, що підставами для здійснення позапланових заходів є:

подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності, крім випадків, коли суб`єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності;

перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);

звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності);

неподання суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;

доручення Прем`єр-міністра України про перевірку суб`єктів господарювання у відповідній сфері у зв`язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

У даному випадку відсутня жодна з вищевказаних підстав для проведення перевірки.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону № 877-V у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються, зокрема, тип заходу (плановий або позаплановий); підстави для здійснення заходу. Однак у направленні не зазначено типу заходу (плановий або позаплановий) та визначених законом підстав для здійснення заходу.

З урахуванням приписів ч.1 ст. 6 Закону № 877-V зазначення посилання на дату та номер наказу у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються не може вважатися належним виконанням вимог закону щодо зазначення підстав для проведення відповідного заходу. Відтак, за відсутності передбачених законом підстав для проведення позапланового заходу контролю, його проведення є незаконним, а висновки, зроблені за наслідками такого заходу є такими, що не породжують жодних правових наслідків для суб`єкта, що перевірявся.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2018р. у справі № 815/1553/17.

Як встановлено під час судового розгляду справи, за змістом акта перевірки № КВ873/1063/АВ від 02.05.2019 р. позивачем допущено порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України, яка полягає у тому, що не укладено трудові договори з громадянами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .

Допущення зазначеного правопорушення передбачає застосування відповідальності, визначеної абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП.

У ході відвідування встановлено факт укладення цивільно-правових договорів. В акті перевірки зазначено, що під час інспекційного відвідування ТОВ "Кадорр-Україна" було надано договори підряду, укладені в березні 2019 року та у квітні 2019 року. На думку відповідача, такі договори мають ознаки трудових договорів.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837 ЦК України ).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.

Наведений висновок щодо застосування вказаних норм права викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 587/1714/17, яка згідно приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується при вирішенні даного спору.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.

Основною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №200/9385/16 та від 28.02.2019 року у справі №824/766/16-а.

Умовами цивільно-правових договорів, укладеноих між позивачем та вищезгадуваними фізичними особами, є виконання певних робіт за замовленням, а не визначену трудову функцію в діяльності підприємства, враховуючи, що було укладено договори підряду. Тобто, предметом цих договорів є певний матеріальний результат, кінцевий результат, а не процес праці.

Наведене свідчить про те, що угоди, укладена між позивачем та вищевказаними особами, мають усі ознаки цивільно-правового договору, що спростовує посилання відповідача на необхідність укладення з вказаними працівниками трудового договору.

Згідно з абз.2 та абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, постанова Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 від 21.05.2019 р. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що при прийнятті рішення суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, стягнути з Головного управління Держпраці у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" судовий збір у розмірі 19210,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Французький бульвар, буд. 66/2, оф. 306; код ЄДРПОУ 40391848) до Головного управління Держпраці у Київській області (місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10; код ЄДРПОУ: 39794214) про визнаття протиправною та скасування постанови № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 від 21.05.2019 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ873/1063/АВ/ТД/ФС-393 від 21.05.2019 року.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ: 39794214) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадорр-Україна" (код ЄДРПОУ 40391848) судові витрати у розмірі 19210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.